Рішення № 65705185, 28.03.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2017р. Справа№ 914/154/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Галамай О.З.

при секретарі Прокопів І.І.

розглянув справу

за позовом: Львівського міського центру зайнятості, м. Львів

до відповідача: Львівського обласного управління водних ресурсів, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м. Львів

про повернення допомоги з безробіття в розмірі 1 508,65 грн.

В судове засідання зявились:

від позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність № 1 від 05.01.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 представник, довіреність №02/1734 від 12.10.2016 р.;

від третьої особи: не зявився.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Львівським міським центром зайнятості до відповідача: Львівського обласного управління водних ресурсів про повернення допомоги з безробіття в розмірі 1 508,65 грн.

Ухвалою суду від 19.01.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.02.2017р.

Ухвалою суду від 02.02.2017 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 22.02.2017р.

Ухвалою суду від 22.02.2017р. продовжено строк та відкладено розгляд справи на 28.03.2017р. з підстав, викладених в ухвалі.

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2017 р. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні. Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації господарського суду Львівської області подав додаткові пояснення по суті спору (вх.№ 11823/17 від 28.03.2017р.). Зокрема, позовні вимоги обґрунтовує тим, що Львівським міським центром зайнятості зясовано, що в період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітної ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод з 02.12.2015 року на виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова №463/1946/14 від 30.10.2015 року відповідно до наказу Львівського обласного управління водних ресурсів від 02.12.2015 року №31-о. Оскільки Львівським міським центром зайнятості ОСОБА_1 за період з 02.12.2015 року по 20.12.2015 року було виплачено допомогу по безробіттю в розмірі 1508,65 грн., позивач на підставі статті 35 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» просить стягнути з роботодавця, на роботу до якого ОСОБА_1 поновлена згідно рішення суду (у даному випадку з відповідача), зазначену суму.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо заявлених вимог заперечив з підстав, викладених у запереченні на позов (вх.№6852/17 від 20.02.2017р.) та наданих в судовому засіданні пояснень. У своїх запереченнях на позовну заяву зазначає, що між Львівським міським центром зайнятості та Львівським обласним управлінням водних ресурсів не виникло жодних прав та обовязків, повязаних з постановкою ОСОБА_1 на облік, як безробітної, так і з виплатою їй допомоги по безробіттю, оскільки: ОСОБА_1 звернулась до Львівського міського центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітної з підстав звільнення її з Львівської філії ДП «Документ» за скороченням штатів, а не з підстав звільнення її з Львівського обласного управління водних ресурсів; нарахування допомоги по безробіттю відбувалось виходячи з заробітної плати, отриманої ОСОБА_1 за місцем праці у Львівській філії ДП «Документ», а не у Львівському обласному управлінні водних ресурсів; поновлена ОСОБА_1 була на роботі в Львівському обласному управлінні водних ресурсів, тобто, в організації, яка не спричинилась до надання ОСОБА_1 статусу безробітної та виплати їй допомоги.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не зявився, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

В судовому засіданні 28.03.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена 27.03.2014р. Львівським обласним управлінням водних ресурсів з посади провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод відповідно до п.3 ст. 40 КЗпП.

Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості ОСОБА_1 надано статус безробітної 17.12.2014р., призначено допомогу з безробіття, та розпочато виплату допомоги з безробіття відповідно до п.п. 1,3,4 ст.22 та п. 1 ст.23 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Згідно акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття № 606 від 14.04.2016р. Львівським міським центром зайнятості зясовано, що в період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітною ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод з 02.12.2015р. на виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/1946/14 від 30.10.2015р. відповідно до наказу Львівського обласного управління водних ресурсів від 02.12.2015 р. № 31-о.

Виплата допомоги по безробіттю була проведена за період з 02.12.2015р. по 20.12.2015р. у сумі 1 508,65 грн.

У звязку з поновленням третьої особи на роботі за рішенням суду, позивач скерував відповідачу претензію №10/2228 від 22.04.2016 р. з вимогою в пятнадцятиденний термін з моменту отримання даної претензії перерахувати кошти в сумі 1 508,65 грн. витрачених, як допомогу по безробіттю.

Відповідач, розглянувши дану претензію, скерував на адресу позивача лист-відповідь №13/а780 від 05.05.2016 р., в якій зазначив, що вважає таку претензію безпідставною та задоволення якої буде суперечити чинному законодавству.

Оскільки грошові кошти в розмірі 1508,65 грн. повернуті Львівським обласним управлінням водних ресурсів не були, позивач просить стягнути такі з відповідача в судовому порядку.

Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до п. 1 статті 1 Закону України «Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно п. 8 статті 1 Закону України «Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Відповідно до п. 10, п. 11 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена 27.03.2014р. Львівським обласним управлінням водних ресурсів з посади провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод відповідно до п.3 ст. 40 КЗпП.

Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості ОСОБА_1 надано статус безробітної 17.12.2014р., призначено допомогу з безробіття та розпочато виплату допомоги з безробіття відповідно до п.п. 1,3,4 ст.22 та п. 1 ст.23 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 30.10.2015р. у справі № 463/1946/14-ц визнано протиправним та скасовано наказ Львівського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 27.03.2014 року №60 про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторину вод та зобовязано поновити її на цій посаді.

Зазначене рішення залишене без змін рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11.08.2016 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття № 606 від 14.04.2016р. Львівським міським центром зайнятості зясовано, що в період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітною ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод з 02.12.2015р. на виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/1946/14 від 30.10.2015р. відповідно до наказу Львівського обласного управління водних ресурсів від 02.12.2015 р. № 31-о.

Судом встановлено, що позивачем було виплачено третій особі допомогу з безробіття за період з 02.12.2015р. по 20.12.2015р. в розмірі 1 508,65 грн.; незаконність звільнення з посади вказаної особи відповідачем встановлена судовим рішенням, яким і було поновлено її на посаді.

Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Так, ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що із роботодавця утримуються, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні докази своєчасного повідомлення відповідачем (як роботодавцем який поновив ОСОБА_1 на роботі згідно рішення суду) Львівського міського центру зайнятості про прийняття наказів про поновлення третьої особи на роботі.

Наведеним спростовуються заперечення відповідача про те, що між Львівським міським центром зайнятості та Львівським обласним управлінням водних ресурсів не виникло жодних прав та обовязків, повязаних з постановкою ОСОБА_1 на облік, як безробітної, так і з виплатою їй допомоги по безробіттю, оскільки: ОСОБА_1 звернулась до Львівського міського центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітної з підстав звільнення її з Львівської філії ДП «Документ» за скороченням штатів, а не з підстав звільнення її з Львівського обласного управління водних ресурсів; поновлена ОСОБА_1 була на роботі в Львівському обласному управлінні водних ресурсів, тобто, в організації, яка не спричинилась до надання надання ОСОБА_1 статусу безробітної та виплати їй допомоги.

Відповідачем не надано суду доказів відшкодування виплаченої позивачем допомоги по безробіттю в добровільному порядку.

З огляду на викладене, на підставі зазначених норм законодавства, оскільки наказом саме Львівського обласного управління водних ресурсів від 02.12.2015 р. № 31-о ОСОБА_1 було поновлено на роботі на виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30.10.2015р. у справі № 463/1946/14-ц, відповідач зобов'язаний на підставі частини четвертої статті 35 Закону сплатити позивачу грошові кошти у сумі 1 508,65 грн.

Разом з тим, Львівське обласне управління водних ресурсів не позбавлене звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідальність роботодавця за порушення Закону чітко регулюється статтею 38 Закону.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також суд звертає увагу на те, що в рішенні Апеляційного суду Львівської області від 11.08.2016 р. у справі №463/1946/14, яким залишено без змін рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30.10.2015р. у даній справі, встановлено, що після звільнення з роботи ОСОБА_1 з 17 грудня 2014 року по 21 грудня 2015 року вона перебувала на обліку в Центрі зайнятості та за цей період їй виплачено 27077 грн.62 коп. допомоги з безробіття, з яких 1508, 65 грн. за період з 02.12.2015 року по 20.12.2015 року підлягають відшкодуванню з Львівського обласного управління водних ресурсів, оскільки допомога з безробіття ОСОБА_1 була виплачена по 21 грудня 2015 року, хоча 02.12.2015 року на виконання рішення Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_1 була поновлена на роботі.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо преюдиційності встановленої обставини суд зазначає наступне:

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до п.2.6 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26 грудня 2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

У відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 3, 4, 41, 42, 43,44, 45,46,12, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 69, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Львівського обласного управління водних ресурсів (79017, м. Львів, вул. Родини Крушельницьких, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи: 01038909) на користь Львівського міського центру зайнятості (79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, будинок 122, ідентифікаційний код юридичної особи: 25555035) 1 508,65 грн. повернення допомоги з безробіття.

3. Стягнути з Львівського обласного управління водних ресурсів (79017, м. Львів, вул. Родини Крушельницьких, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи: 01038909) в дохід Державного бюджету України: 1600,00 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Наказ видати у відповідності до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.04.2017р.

Суддя Галамай О. З.