Ухвала суду № 65700047, 28.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7717/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Межевича М.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представника позивача Писанки А.М.,

представника відповідача Кинали Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 09.12.2014 №0004972205.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БТС».

За результатами перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 24.11.2014 №3114/26-53-22-05-21/35912697, яким встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1» пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 148 700,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 №0004972205, яким ТОВ «Логістичний склад №1» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 223 050,00 грн., з яких за основним платежем 148 700,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 74 350,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем дотримано умови формування податкового кредиту, в той час, як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БТС» (виконавець) укладено ряд ідентичних за змістом договорів про виготовлення поліграфічної продукції від 03.03.2014 №5/3-14, від 02.06.2014 №№6/14, від 02.06.2014 №6/8, від 02.06.2014 №6/10, від 02.06.2014 №6/7, від 02.06.2014 №6/9, від 02.06.2014 №6/6, від 01.07.2014 №7/1, у відповідності до змісту яких замовник доручає, а виконавець зобов'язується виготовити поліграфічну продукцію (рекламні листівки). Перелік, кількість та вартість продукції встановлюється сторонами у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано копії: договорів про виготовлення поліграфічної продукції, додатків до договорів, якими погоджено види, кількість та вартість виготовлення поліграфічної продукції, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), актів звірки взаємних розрахунків, податкових накладних, банківські виписки, макети отриманої продукції (рекламної листівки).

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «Компанія БТС» (виконавець) укладено договір про надання клінінгових послуг від 02.06.2014 №6/21, згідно з яким замовник у порядку та на умовах, визначених даним договором, дає завдання виконавцю на проведення клінігових робіт на об'єктах, погоджених у додатку до даного договору. Виконавець зобов'язується виконати вказані роботи якісно та у вказаний строк. З періодичністю, визначеною у додатку до даного договору, виконавець зобов'язується завершити виконання роботи та надати замовнику для підписання акт приймання-передачі виконаних робіт, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином виконану роботу та за відсутності недоліків підписати акт приймання-передачі виконаних робіт у триденний строк з дня подачі виконавцем вказаного документа.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано копії: договору про надання клінінгових послуг від 02.06.2014 №6/21, додатку №2 до даного договору, акту приймання-передачі виконаних робіт, акту звірки розрахунків, податкової накладної, банківські виписки.

Крім того, позивачем надано докази декларування ТОВ «Компанія БТС» податкових зобов'язань із податку на додану вартість за липень 2014 року (податкова декларація та квитанція №2 про прийняття її контролюючим органом), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно ТОВ «Компанія БТС», пояснення останнього щодо його місцезнаходження та провадження господарської діяльності, податковий розрахунок ТОВ «Компанія БТС» щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманих з них податку за 3 квартал 2014 року (по 46 особам).

При цьому, сумніви податкового органу щодо реальності господарських операцій із вищенаведеними контрагентами ґрунтуються лише на податковій інформації, отриманій по вказаному контрагенту від інших податкових органів.

Водночас, колегія суддів зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, має прийматись податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Так, наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі товари не постачались, послуги не надавались.

Водночас, податковим органом не спростовано доводів позивача та не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1» та ТОВ «Компанія БТС».

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Так, необхідність замовлення робіт з виготовлення та розповсюдження листівок, робіт з прибирання зумовлена характером господарської діяльності позивача. Одним з основних видів діяльності ТОВ «Логістичний склад №1» є здавання в оренду третім особам власного та орендованого нерухомого майна. ТОВ «Логістичний склад № 1» є власником цілісного майнового-комплексу (нежилі будівлі) загальною площею 28 803,90 кв.м. Документи про право власності ТОВ «Логістичний склад № 1» на об'єкти нерухомості з інформацією про їх площі надавалися під час проведення перевірки, про що зазначено в акті перевірки на стор. 4. Нежитлові приміщення здаються позивачем в оренду третім особам.

Поліграфічна продукція у вигляді листівок з інформацією про здавання в оренду приміщень та їх розповсюдження були необхідні товариству для залучення орендарів та суборендарів з метою отримання прибутку. Наявність станом на липень 2014 року вільних власних площ розміром 2 176 кв.м та укладення попередніх договорів оренди приміщень з ТОВ «Лін Беккер», ТОВ «Візігот», які в подальшому позивач планував надати в суборенду з метою отримання прибутку, підтверджується наявними в матеріалах справи бухгалтерськими довідками та попередніми договорами оренди.

В той же час, клінінгові послуги необхідні були для прибирання значної за площею території, приміщень Товариства (28 803,90 кв.м. ). Так, в договорах позивача з орендарями передбачено, що орендна плата включає оплату (відшкодування) всіх експлуатаційних платежів Орендодавця, платежів, пов'язаних з утриманням об'єкту оренди (в тому числі у зв'язку із здійсненням при необхідності прибирання (клінінгу) будівель і споруд (в т.ч. площ загального користування), в яких розташований об'єкт оренди (п. 4.3 договору оренди з одним із орендарів позивача, копія якого наявна в матеріалах справи).

Потреба у придбанні позивачем послуг клінінгу зумовлена відсутністю у штатному розкладі позивача за липень 2014 року достатньої кількості прибиральників (2 особи на 28 803,90 кв.м).

Таким чином, як вірно зазначає суд першої інстанції, доводи відповідача про відсутність виробничої необхідності у понесених позивачем витратах є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами справи.

Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача та надані ним докази відповідачем суду не надано, відтак, не спростовано реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ «Компанія БТС», суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентом мали реальний товарний характер.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 квітня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в сумі 4 907 (чотири тисячі дев'ятсот сім) грн. 10 (десять) коп. на рахунок - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі, банк - ГУДКСУ у м. Києві, Код класифікації доходів бюджету 22030101.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 31 березня 2017 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

М.В.Межевич

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Межевич М.В.