Ухвала суду № 65661575, 29.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2216/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Джури Р.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.01.2014 між позивачем та ПАТ «Дельта банк» було укладено Договір №001-09508-080114 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів, та відкрито поточний рахунок НОМЕР_2 у гривні.

Між позивачем та ПАТ «Дельта банк» укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №10006009900372 від 13.01.2015 на розміщення вкладу у сумі 12 300 000 грн до 18.01.2016.

Процентна ставка згідно умов вказаного договору становили 13 % річних (у разі, якщо даний договір є діючим на кінець кожного календарного місяця строку залучення Вкладу, а також на дату закінчення строку залучення Вкладу, то розмір процентної ставки збільшується за фактичну кількість днів кожного календарного місяця на 12,5 % річних для вкладів у гривні, починаючи з моменту зарахування вкладу на рахунок) строком до 18.01.2016. На виконання умов вказаного договору позивачу відкрито вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3.

Згідно п. 2.10 Договору №10006009900372 від 13.01.2015 Вкладник підтверджує, що Банк до укладення цього договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону №4452-VI, щодо умов гарантування Фондом за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування коштів за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тисяч грн. одного вкладника в одному банку.

Між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» 13.01.2015 укладено Додаткову угоду №1 до Договору банківського вкладу (депозиту) №10006009900372 від 13.01.2015, якою, зокрема, передбачено, що сторони домовились викласти пункт 1.4 статті договору в наступній редакції: « 1.4. Процентна ставка на суму Вкладу становить 15,25% річних», «сторони домовились, що п. 2.10 Договору до відносин Сторін, що виникають на підставі Договору (з урахуванням умов цієї Додаткової угоди), не застосовується з моменту підписання Сторонами цієї Додаткової угоди».

Також, відповідно до додаткової угоди Сторони домовилися доповнити статтю 2 Договору пунктом 2.11. «Підписанням цього Договору Вкладник підтверджує свої розуміння та ознайомлення з тим, що у випадку встановлення розміру процентної ставки за Вкладом на індивідуальних умовах або отримання інших фінансових привілеїв від Банку за цим Договором, передання Банку в заставу майнових прав вимоги Вкладу для забезпечення зобов'язань перед Банком як Вкладника, так і будь-яких інших третіх осіб, що виникають на підставі інших правочинів, укладених між Банком та Вкладником/будь-якими третіми особами, а також у випадку настання інших законодавчо передбачених обставин, за наявності яких Фондом не здійснюється відшкодування коштів за Вкладом, гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за Вкладом відповідно до цього Договору».

Додатковою угодою також передбачалось, що п. 2.10 Договору до відносин сторін, що виникають на підставі договору не застосовуються з моменту підписання додаткової угоди.

08.01.2014 між позивачем та ПАТ «Дельта банк» укладено Договір № 007-09508-080114 на відкриття за обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів, та відкрито поточний рахунок НОМЕР_4 доларах США.

13.01.2015 між позивачем та ПАТ «Дельта банк» укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №00009009910380 на розміщення вкладу у сумі 422 586,87 доларів США за процентною ставкою 5,5 % річних (у разі, якщо даний договір є діючим на кінець кожного календарного місяця строку залучення Вкладу, а також на дату закінчення строку залучення Вкладу, то розмір процентної ставки збільшується за фактичну кількість днів кожного календарного місяця на 6 % річних для вкладів у доларах США, починаючи з моменту зарахування вкладу на рахунок) строком до 18 січня 2016 року та відкрито вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_5.

Згідно п. 2.10 Договору № 00009009910380 від 13.01.2015 банківського вкладу (депозиту) Вкладник підтверджує, що Банк до укладення нього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону № 4452- VІ, щодо умов гарантування Фондом за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування коштів за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. одного вкладника в одному банку.

Цього ж дня, між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» також укладено Додаткову угоду № 1 від 13.01.2015 до Договору №00009009910380 від 13.01.2015, якою, зокрема, передбачено, що сторони домовились викласти пункт 1.4 статті 1 Договору в наступній редакції: «Процентна ставка на суму Вкладу становить 6,75%) річних», «сторони домовились, що п. 2.10 Договору до відносин Сторін, що виникають на підставі Договору (з урахуванням умов цієї Додаткової угоди), не застосовується з моменту підписання Сторонами цієї Додаткової угоди».

Також, відповідно до додаткової угоди Сторони домовилися доповнити статтю 2 Договору пунктом 2.11. «Підписанням цього Договору Вкладник підтверджує свої розуміння та ознайомлення з тим, що у випадку встановлення розміру процентної ставки за Вкладом на індивідуальних умовах або отримання інших фінансових привілеїв від Банку за цим Договором, передання Банку в заставу майнових прав вимоги Вкладу для забезпечення зобов'язань перед Банком як Вкладника, так і будь-яких інших третіх осіб, що виникають на підставі інших правочинів, укладених між Банком та Вкладником/будь-якими третіми особами, а також у випадку настання інших законодавчо передбачених обставин, за наявності яких Фондом не здійснюється відшкодування коштів за Вкладом, гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за Вкладом відповідно до цього Договору».

Додатковою угодою також передбачалось, що п. 2.10 Договору до відносин сторін, що виникають на підставі договору не застосовуються з моменту підписання додаткової угоди.

Позивач 06.02.2015 звернувся до ПАТ «Дельта Банк» із заявою про дострокове розірвання депозитів (договорів банківського вкладу (депозиту)) №00009009910380 13.01.2015 року у доларах США та №10006009900372 від 13.01.2015 у гривнях.

Разом з тим, на підставі постанови правління Національного банку України від 02.03.2015р. № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 02.03.2015 прийнято рішення № 51 про запровадження з 03.03.2015р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду.

Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015.

В подальшому виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №71 від 08.04.2015 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно якого тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 №181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38,51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно.

На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам АТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08.10. 2015.

Протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» позивачу виплачено 187 909,13 грн (100 000,37 грн згідно заяви на видачу готівки № 31 від 22.06.2015 та 87 908,76 грн згідно заяви на видачу готівки № 32 від 22.06.2015).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки від 19.01.2016 №05-3224882. позивача включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» на суму 22 935 003,81 грн, в тому числі в 4 чергу - 7 654,04 грн, в 7 чергу - 22 927 349,77 грн, загальна акцептована сума кредиторських вимог становить 22 935 003,81 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невключення до переліку вкладників суми у розмірі 12 090,87 грн (в межах гарантованої суми відшкодування 200 000,00 грн), та включення акцептованих вимог позивача до 7 черги кредиторів позивач звернувся з позовом до суду, в якому просила:

- визнати потиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо невключення ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн;

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_5 у розмірі 22 927 349,77 грн. до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 12 090,87 грн за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн);

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) у розмірі 22 922 912,94 грн. до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договори банківського вкладу (депозиту) №00009009910380 від 13.01.2015 у доларах США та №10006009900372 від 13.01.2015 у гривнях було припинено за заявою Вкладника, відповідно до умов вказаних договорів кошти мали знаходитися на поточних рахунках НОМЕР_2 у гривні та НОМЕР_4 у доларах США, відкритих у АТ «Дельта Банк» на ім'я позивача на підставі договорів банківського рахунку.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Щодо позовних вимог в частині, що стосується включення позивача до реєстру вкладників які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом № 4452-VI.

За ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Вкладником, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Таким чином, передбачені Законом № 4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI).

Так, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 23) інформацію про позивача як владника, що має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду на підставі договору №10006009900372 від 13.01.2015 не було включно до реєстру владників на підставі п. 7 ч. 4 ст. 26 Закону № 4452-VI.

Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку.

Згідно п. 7 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 (далі - Закон № 2121-III) поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема: нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від пов'язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що нарахування відсотків за вкладами (депозитами), які є більшими, ніж звичайні може вважатися таким, що не відповідає поточним ринковим умовам виключно якщо такі вклади (депозити) розміщені пов'язаними із банком особами. Однак, відомостей про те, що позивач є пов'язаною з ПАТ «Дельта Банк» особою, матеріали справи не містять. Апеляційний суд також не має підстав вважати укладені з позивачем додаткові угоди до договорів вкладу свідчать про надання йому фінансових привілеїв від банку.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки договори банківського вкладу (депозиту) №00009009910380 від 13.01.2015 у доларах США та №10006009900372 від 13.01.2015 у гривнях було припинено за заявою позивача від 06.02.2015, то відповідно до умов вказаних договорів кошти, які знаходяться на депозитних рахунках, мали бути повернуті позивачу не пізніше як через три банківські дні.

За таких обставин, враховуючи, що протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» позивачу за рахунок коштів Фонду було виплачено 187 909,13 грн (100 000,37 грн. згідно заяви на видачу готівки № 31 від 22.06.2015 та 87 908,76 грн згідно заяви на видачу готівки № 32 від 22.06.2015), колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не включаючи позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у розмірі 12 090,87 грн, відповідач діяв всупереч вимог чинного законодавства.

Щодо позовних вимог в частині, що стосується включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином до адміністративного суду, в порядку, визначеному КАС, можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3 якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору <…>, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

Ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади <…> як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Тобто, визначальною ознакою віднесення того чи іншого спору до юрисдикції адміністративних судів є не лише участь у такому спорі суб'єкта владних повноважень, який наділений владними (управлінськими) повноваженням, а й вчинення ним у спірних відносинах дій (бездіяльності) чи прийняття рішень саме на виконання своїх владних повноважень, а не з інших правових підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зі змісту позовної заяви, в частині позовних вимог щодо включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів, вбачається, що позивачем, з урахуванням повноважень адміністративного суду, не наведено конкретних обставин, що свідчать про протиправність дій саме відповідача, пов'язаних із здійсненням ним владних управлінських функцій, які підлягають перевірці в порядку адміністративного судочинства.

Законом № 4452-VI установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

За таких обставин, Фонд, працівником якого є Уповноважена особа Фонду, дійсно є суб'єктом владних повноважень та наділений владними (управлінськими) функціями.

Проте, як зазначалося, участь у спорі суб'єкта владних повноважень, не є єдиною підставою для його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, спір у даній справі в частині щодо включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів стосується кредиторських, тобто майнових вимог позивача до банку, що ліквідується, з яким позивач уклав цивільно-правові угоди банківського вкладу (депозиту).

Розглядаючи вимоги, що стосуються включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, які мають місце у даній справі, суд має встановити наявність відповідного грошового зобов'язання (у даному випадку коштів на банківському поточному (депозитному) рахунку) банку перед позивачем як підстави для включення відповідної суми до певної черги реєстру акцептованих вимог кредиторів. Тобто фактично підлягає перевірці правомірність майнових вимог особи до суб'єкта господарювання - банку, що не характерно для адміністративного суду.

Крім того, подальше відшкодування цих коштів відбуватиметься за рахунок майна банку-боржника. З огляду на це, у даному випадку, уповноважена особа Фонду виступає як ліквідатор банку, особа, яка діє від імені банку, а тому такий спір, дійсно, не підсудний адміністративному суду.

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Враховуючи вищезазначене, звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд України у своїй постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу також звернув увагу на те, що звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач звернувся до суду за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, Верховний Суд України дійшов до висновку про те, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Окрім того, у постанові від 15 червня 2016 року по справі № 826/20410/14 Верховний Суд України також наголосив на тому, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, адміністративний суд не є «судом, встановленим законом» у розумінні ст. 6 Конвенції для розгляду позовних вимог, що стосуються реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки, як зазначалося, такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав на задоволення позовних вимог в частині, що стосується реєстру вкладників, проте рішення суду в частині щодо реєстру акцептованих вимог кредиторів, на думку колегії суддів, є передчасним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 КАС постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 157 КАС передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного порушення судом першої інстанції норм матеріального права, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю в частині позовних вимог, що стосується реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 198, 203, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року скасувати, а провадження у справі закрити в частині позовних вимог про:

- визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_5 у розмірі 22 927 349,77 грн. до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) у розмірі 22 922 912,94 грн до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 29.03.2017.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.