Рішення № 65656708, 28.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 752/10756/15-ц Головуючий в 1 інстанції - Мирошниченко О.В.

Апеляційне провадження №22-ц/796/3587/2017 Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення суми, отриманої за договором, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, відшкодування збитків, та моральної шкоди, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача її представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь 77220 грн., переданих нею за договором купівлі продажу квартири , які з урахуванням індексу інфляції за період з лютого 2003 року по квітень 2015 року складають суму 357 157 грн. 94 коп., та 3% річних нараховані на цю ж суму за той же період -27 799 грн. 20 коп., також просила суд стягнути збитки, розраховані як упущена вигода, за ринковою вартістю квартири на час розгляду справи, яка в неї судом була витребувана в розмірі 862 968 грн., а всього 1247 925 гривень 14 коп. , 50 000 гривень моральної шкоди, сплачений судовий збір - 3 654 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала про те, що 30 січня 2003 року вона у відповідача за договором купівлі-продажу купила квартиру АДРЕСА_1,на яку зареєструвала за собою право власності в Київському міському бюро технічної інвентаризації. Згодом позивач ОСОБА_2 дізналась, що на неї претендує сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_3

Після завершення судових спорів, між ОСОБА_3 та відповідачем у справі в неї, як добросовісного набувача рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року, яке набрало чинності 22.11.2012 року було витребувано вказану квартиру, після чого вона зверталась до відповідача з проханням повернути кошти в розмірі ринкової вартості квартири, проте їй було відмовлено.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 384 957 грн. 14 коп. (триста вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім гривень чотирнадцять копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року виправлено арифметичну помилку, стягнута сума на користь позивача зазначена 462 177 грн. 14 коп., яка складається з 77 220 грн. переданої за договором суми, 357 157 грн. 94 коп. інфляційні втрати на цю суму та 27 799 грн. 20 коп. - 3% річних.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просила суд рішення суду, в частині задоволення вимог про стягнення індексу інфляції, 3% річних та моральної шкоди скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовити.

В скарзі посилалась на те, що внаслідок ухвалення рішення про витребування в неї майна, яке було ухвалено в 2012 року в неї не виникло обов'язку повертати кошти, а тому суд безпідставно застосував ст. 625 ЦК України, та стягнув індекс інфляції та3% річних з 2003 року. Також скарга містить доводи, що позивач не довела, що за договором вона отримала 77 220 грн., оскільки в договорі зазначена сума 12 921 грн., а надану позивачем розписку, суд належним чином не оцінив.

Також скарга містить доводи про безпідставне притягнення відповідача до відповідальності у вигляді моральної шкоди, яка не передбачена ні договором ні Законом. Крім того в діях відповідача відсутня будь-яка винна поведінка, у спричиненні позивачу моральних страждань.

В судове засідання апеляційного суду відповідач та її представник не з'явились.

Зайнятість представника відповідача в розгляді іншої справи з врахуванням того, що явка до апеляційного суду учасників процесу не є обов'язковою, колегією суддів не визнана поважною причиною.

Позивач та її представник проти задоволення скарги заперечували.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позов, суд вважав встановленими такі обставини.

18 березня 1994 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 39,3 кв.м., жилою площею 21,2 кв.м.

У жовтні 1999 року ОСОБА_4 звернулася до Харківського районного суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири від 18 березня 1994 року. Вказана справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.

Рішенням Харківського районного суду міста Києва від 21 серпня 2001 року позов ОСОБА_4 було задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, посвідчений 18 березня 1994 року Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою. Вказана справа за позовом ОСОБА_4 розглядалася без участі відповідачки ОСОБА_3 та її представника, що вбачається із змісту самого рішення, про таке рішення ОСОБА_3 дізналася після закінчення строків апеляційного оскарження.

28 січня 2002 року, ОСОБА_4 уклала договір довічного утримання із ОСОБА_1, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори за реєстраційним №1-29с. Згідно вказаного договору ОСОБА_4 передала спірну квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1

17 травня 2002 року після смерті ОСОБА_4 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання, який було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 28 січня 2002 року.

Тобто, ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру в період, коли рішення Харківського районного суду міста Києва від 21 серпня 2001 року про визнання договору дарування спірної квартири недійсним вступило в законну силу.

30 січня 2003 року ОСОБА_1 відчужила спірну квартиру ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 30 січня 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко В.М. (зареєстровано в реєстрі за №392). (а.с. 7).

07 лютого 2003 року спірна квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2, що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі (записаний у реєстрову книгу №д1089-13 за реєстровим №4661).

22 грудня 2005 року Ухвалою Верховного Суду України скасовано рішення Харківського районного суду міста Києва від 21 серпня 2001 року про визнання недійсним договору дарування спірної квартири від 18 березня 1994 року, а справу передано на новий розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2007 року ОСОБА_1 визначено правонаступником ОСОБА_4 по вказаній справі.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 червня 2010 року по цивільній справі №2-29/1-2010 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_4) до ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_9, Головне управління юстиції міста Києва, що виступає в інтересах Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори, нотаріуса ДударєвоїІ.Ю., про визнання недійсним договору дарування квартири. Також відмовлено в задоволенні позову третьої особи ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про встановлення факту та визнання недійсним договору.

Ухвалою колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 21 жовтня 2010 року (справа №22-11498/2010р.) апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 відхилено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 червня 2010 року залишено без змін.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру - задоволено, витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_3 право власності на -вказану квартиру, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2012 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року залишено без змін.

Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу спірної квартири від 30.01.2003 року, відчуження квартири АДРЕСА_1 здійснено за ціною 77 220 грн., про отримання вказаної суми грошових коштів від продажу квартири свідчить розписка, складана відповідачем від 30.01.2003 року, оригінал якої досліджено у судовому засіданні. Суд не приймає заперечення відповідача щодо того, що вказані грошові кошти отримані ОСОБА_1 у ОСОБА_2 у позику, а продаж квартири здійснено за ціною, вказаною у договорі, тобто за 12 921 грн., оскільки належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України відповідач на підтвердження вказаних обставин не надала, а зміст самої розписки жодним чином не свідчить про наявність між сторонами спору правовідносин, які виникли саме із договору позики.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на день розгляду справи не повернула ОСОБА_2 грошові кошти, отримані від продажу квартири, яка в подальшому була витребувана із володіння ОСОБА_2 за рішенням суду, і суд вважав необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти, отримані відповідачем від продажу квартири,

у розмірі 77 220 грн.

Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновок суду про наявність підстав, для стягнення з ОСОБА_1 суми коштів отриманих за договором відповідає цим обставинам та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки розписці, наданій позивачем, апеляційний суд не приймає, так як зі змісту розписки чітко вбачається, що ОСОБА_11, яка свого підпису на розписці не заперечує, отримала від покупця ОСОБА_2, як власник квартири АДРЕСА_1 77 220 грн., які в еквіваленті становлять 14 300 Доларів США.

Так, як в позовній заяві позивач просила стягнути лише суму 77 220 грн., апеляційний суд позбавлений можливості стягнути з відповідача,в порядку ст. 533 ЦК України, суму в гривнях, яка є еквівалентом 14 300 доларів США на день розгляду справи, проте зазначає, що позивач не позбавлена права звернутись до відповідача з новим позовом про стягнення такого еквіваленту на підставі ст. 533 ЦК України, оскільки такі вимоги не були предметом даного спору. В даній справі позивач просила суд застосувати ст. 625 ЦК України, а не стягувати передану нею суму з врахуванням положень ст. 533 ЦК України.

Суд також вважав встановленим, що у відповідача в 2003 році виникло грошове зобов'язання перед позивачем, а тому вона зобов'язана відшкодувати вказану суму на підставі ст. 625 ЦК України з урахуванням індексу інфляції та 3% річних обрахованих позивачем з дати отримання коштів по квітень 2015 року. При цьому індекс інфляції суд стягнув 357 157 грн. 94 коп. , 3% річних -27 799 грн. 20 коп.

Також суд стягнув на підставі ст. 23 ЦК України у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Висновок суду про обґрунтованість та доведеність цих позовних вимог зроблено з порушенням норм матеріального права та за невідповідності тих обставин, які суд вважав встановленими.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Це положення застосовується і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.

Аналогічний правовий висновок зроблений ВСУ в постанові від 02 березня 2016 року в справі6-2491 цс15.

За обставинами даної справи встановлено, що відповідач за дійсним договором купівлі-продажу набула грошові кошти в сумі 77220 грн.

В подальшому, квартира за яку позивач отримала вказану суму була витребувана у позивача на підставі рішення суду, яке набрало законної сили в листопаді 2012 року .

При цьому правочин недійсним не визнавався, позивач в справі, в якій розглядались вимоги про витребування майна з самостійними вимогами про повернення грошей чи відшкодування збитків не зверталась.

Позивач лише в 2015 році в червні місяці звернулась до суду з даним позовом,в якому вперше поставила вимогу про повернення грошей, одночасно з вимогою про відшкодування упущеної вигоди.

Тобто, апеляційним судом встановлено, що у відповідача були відсутні будь-які грошові зобов'язання перед позивачем, до ухвалення рішення в даній справі про стягнення суми, отриманої за договором.

З огляду на викладене, так як у відповідача не існувало грошового зобов'язання перед позивачем ні за законом ні за договором, ні за рішенням суду, підстав застосовувати ст. 625 ЦК України у суду першої інстанції не було.

Відповідно до ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві йому завдані збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

За обставинами даної справи встановлено, що позивач попередила відповідача про пред'явлення до неї позову про витребування майна, і відповідач ОСОБА_1, була залучена судом до розгляду справи.

Стаття 661 ЦК України не передбачає відповідальності продавця у разі витребування товару на користь третьої особи у вигляді моральної шкоди.

Задовольняючи вимоги про відшкодування немайнової шкоди, суд не послався на закон, на підставі якого в позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди.

За загальними правилами відшкодування шкоди, шкода відшкодовується винною особою .

Разом з тим позивач не довела, що в діях відповідача має місце винна поведінка, внаслідок вчинення якої вона спричинила позивачу шкоду.

За таких обставини рішення суду в частині задоволення вимог про стягнення індексу інфляції, 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, та про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду в частині відмови суду в задоволенні вимог про відшкодування упущеної вигоди на підставі ст. 661 ЦК України, колегією суддів не переглядалось, так як в цій частині рішення суду взагалі не оскаржено.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача суму в 1 247925 грн. 14 коп., а апеляційним судом позовні вимоги задоволено частково на суму 77220 грн. , що є приблизно 6,18% відсотків від задоволених вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3654 грн., а також за подання апеляційної скарги 4019, 40 грн.

6,18% від суми 3654 становить 225, 81 грн., а від суми 4019, 40 становить 248, 40 грн.

Таким чином судовий збір в розмірі 3654-225,81+4019,40- 248,40= 7199, 19 грн. підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 357157,94 грн., 3% річних в сумі 27799,2 грн., та 5 000 грн. моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В частині стягнення з ОСОБА_1 77 220 грн., отриманих за договором купівлі-продажу квартири рішення суду залишити без змін.

В частині відмови в задоволенні вимог про стягнення упущеної вигоди, рішення суду не переглядалось.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог в сумі 7199 грн. 19 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: