Рішення № 65650719, 30.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/5621/16-ц Провадження № 22-ц/772/746/2017Головуючий в суді першої інстанції Король О. П.Категорія 2 Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,

за участю секретаря: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, предмтавника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника ПАТ «ОТП Банк» Довгаля І.О., представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_2 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та на стороні відповідача ОСОБА_7 про витребування майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2016 року Арбітражний керуючий ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що постановою Господарського суду Вінницької області від 10 січня 2014 року фізичну особу -підприємця ОСОБА_10 було визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10 лютого 2014 року ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2016 року строк ліквідаційної процедури фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 та арбітражного керуючого ОСОБА_2 продовжено до 26 червня 2016 року.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05 серпня 2015 року визнано недійсними договори дарування земельних ділянок.

Сторонами вищезазначених договорів були ОСОБА_10 та ОСОБА_7 - особа, яка незаконно отримала у власність від ОСОБА_10 майно. Тобто, на момент відчуження майна, ОСОБА_10 був власником, однак втратив своє право власності внаслідок укладення договорів дарування, які в подальшому були визнані недійсними господарським судом Вінницької області.

Однак, ще до визнання недійсними договорів дарування, все вищезазначене майно, а саме: земельна ділянка НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; приміщення магазину-кафе з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2; земельна ділянка 70, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; магазин з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3; земельна ділянка 4, кадастровий номер: НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5; житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_6 були відчужені ОСОБА_4.

Позивач вважає, що відповідач не може вважатися добросовісним набувачем майна, оскільки він є родичем ОСОБА_10 (батько відповідача) та ОСОБА_7 (баба відповідача), а тому отримуючи в дар вищевказане майно від третьої особи знав або повинен був знати, що відчужене майно раніше перебувало у власності ОСОБА_10, який на момент укладення договорів дарування та договорів купівлі-продажу був визнаний банкрутом за рішенням Господарського суду Вінницької області.

Позивач просив витребувати від ОСОБА_4 у власність ОСОБА_10 вище зазначені земельні ділянки та нерухоме майно.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2016 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для повного задоволення позовних вимог та витребування майна, при цьому застосував норми ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1706/13 за заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 про визнання банкрутом.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 10 січня 2014 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_10 було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру (а.с.5-7).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10 лютого 2014 року ліквідатором у справі №902/1706/13 про банкрутсво призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2 (а.с.8).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2016 року строк ліквідаційної процедури фізичної особи-підприємця ОСОБА_10, арбітражного керуючого ОСОБА_2 у справі №902/1706/13 продовжено до 26 червня 2016 року (а.с.15-16).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05 серпня 2015 року визнано недійсними договори дарування (а.с.9-14):

1). договір дарування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка, НОМЕР_1, що посвідчений 11 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі №2937 та договір дарування приміщення магазину-кафе з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, будинок НОМЕР_1, що посвідчений 11 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №2938;

2). договір дарування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, земельна ділянка, 70, що посвідчений 14.10.2013 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №2940 та договір дарування магазину з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, що був посвідчений 14.10.2013 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №2941;

3). договір дарування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5, земельна ділянка, 4, що був посвідчений 11 січня 2014 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі №30 та договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, буд. 4, що був посвідчений 11.01.2014 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №31.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що сторонами вище зазначених договорів були ОСОБА_10 та ОСОБА_7, особа, яка незаконно отримала у власність від ОСОБА_10 майно. Тобто, на момент відчуження майна ОСОБА_10 був власником, однак втратив своє право власності внаслідок укладення договорів дарування, які в подальшому були визнані недійсними Господарським судом Вінницької області.

Однак, ще до визнання недійсними договорів дарування, все вищезазначене майно було відчужене та станом на 09.02.2016 року належить на праві власності наступному набувачу майна відповідачу ОСОБА_4

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не може вважатися добросовісним набувачем цього майна (ст.388 ЦК України), оскільки він є родичем ОСОБА_10 (батько відповідача) та ОСОБА_7 (баба відповідача), а тому отримуючи в дар вищевказане майно від третьої особи повинен був знати, що відчужене майно раніше перебувало у власності ОСОБА_10, який на момент укладення договорів дарування та договорів купівлі-продажу був визнаний банкрутом за рішенням Господарського суду Вінницької області. При цьому суд першої інстанції застосовує норми ст. 387 ЦК України.

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Умовою для застосування до спірних правовідносин положення, передбаченого статтею 388 ЦК України, що ставить у залежність можливість витребування майна власником із незаконного володіння, є встановлення обставини, чи є відплатним або безвідплатним правочин, за яким майно було набуте.

Частиною 1 статті 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності може бути застосований лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення, передбачені як статтею 387 ЦК України, так і статтею 388 ЦК України, які регулюють різні наслідки витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції на порушення вимог закону, не встановив, яке нерухоме майно підлягає поверненню власнику шляхом його витребування від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та шляхом задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача чи недобросовісного володільця майна.

Крім того, у силу положень статті 387 ЦК України лише власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння може звернутися лише власник цього майна, а тому такі вимоги не можуть бути належним способом захисту своїх порушених прав.

Зокрема, позивач просив витребувати майно від ОСОБА_4 у власність ОСОБА_10, однак останній в порушення вимог визначених чинним законодавством України, судом першої інстанції не був залучений до участі в розгляді цивільної справи. При цьому оскаржуване рішення суду впливає на його права та обов»язки, оскільки майно витребувано у його власність.

Таким чином, оскільки на стадії апеляційного розгляду, відповідно до ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо залучення іншої особи у справі, вказані недоліки не можуть бути усунуті при розгляді справи апеляційним судом, у зв'язку із чим колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про скасування рішення міського суду, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

У задоволені позову Арбітражного керуючого ОСОБА_2 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та на стороні відповідача ОСОБА_7 про витребування майна відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Медяний В.М.

Матківська М.В.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.