Ухвала суду № 65649663, 30.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/6437/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/639/К/17 Чайкін І.Б.

Категорія - 24 (І) Доповідач - Бондар Я.М. УХВАЛА

Іменем України

29 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар: Євтодій К.С

за участю: позивача - ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" (далі - ТОВ « ЛК «Авто Лайф») про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначив, що 18.10.2016 року між ним та відповідачем ТОВ « ЛК «Авто Лайф» укладено договір фінансового лізінгу №1253 та проведено на розрахунковий рахунок відповідача кошти у сумі 41076 грн., як оплату за автомобіль марки Cheri Tiggo, однак автомобіль не отримав.

Посилаючись на те, що зазначена угода не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки містить повної, достовірної інформації про фінансові послуги та їх обсяг. Крім того, укладений між сторонами право чин підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, чого зроблено не було , тому укладений договір лізінгу є нікчемним. Позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізінгу №1253 від 18 жовтня 2016 року та стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 41076 грн., вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 1253 від 18 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та Тов «ЛК «Авто Лайф». Стягнуто з та Тов «ЛК «Авто Лайф» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 41076 грн., судові витрати в сумі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ « ЛК «Авто Лайф» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні заявлених ним позовних вимог, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого у справі рішення.

Вважає, що суд не врахував положення ст.6 ЗУ «про фінансовий лізінг», що оспорюваний договір має бути укладений у письмовій формі та не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення. Судом не встановлено конкретні несправедливі умови оспорюваного договору, безпідставно зазначено про дисбаланс прав та обов'язків сторін, не взято до уваги, що умовами укладеного договору позивачу надано право вибору продавця.

Позивач ОСОБА_2 в запереченнях на апеляційну скаргу, просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на його думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку представника відповідача ТОВ « ЛК «Авто Лайф» в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Згідно наявних в матеріалах зворотних поштових повідомлень, сторони належним чином повідомлені про розгляд справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ « ЛК «Авто Лайф» підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.10.2016 року відповідно до квитанції № 0.0.635631210.1 на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 ТзОВ « АВТО ЛАЙФ» , який відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль м. Київ» проведено перерахунок грошових коштів у сумі 41076 грн. 00 коп., як оплата згідно Договору Фінансового Лізингу № 1253 за автомобіль. Між сторонами в письмовій формі був укладений письмовий договір №1253 фінансового лізингу, відповідно до умов якого (п.1.1) лізингодавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (автомобіль марки Cheri Tiggo), вартістю 15 737 доларів 93 центи США, що станом на день підписання договору складало 410 760 грн., у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором (а.с.15-22).

В цей же день позивачем сплачено перший лізинговий платіж в сумі 41076 грн. 00коп. (а.с.25).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з невідповідності укладеної угоди положенням Закон України «Про захист прав споживачів» та наявності правових підстав для визнання її недійсною.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Між сторонами виникли правовідносини, щодо виконання укладеної угоди № 1253 від 18 жовтня 2016 року про надання послуг, спрямованих на придбання товару в групах, договору лізингу укладеного між сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом першої інстанції встановлено, що аналіз змісту спірного правочину фінансового лізингу від 26 жовтня 2016 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, в оспорюваному договорі не конкретизовано предмет лізінгу ( рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація, тощо) , а також в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.5 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

П.1.5 укладеного договору передбачає, що лезінгодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов'язаннями щодо продажу якісного предмету лізінгу. Умови гарантійного обслуговування можуть бути передбачені договором купівлі- продажу та / або окремим договором. Постає питання, що

Отже, даний пункт договору не містить солідарної відповідальності лізингодавця за комплектність автомобіля, а також відсутня відповідальність лізінгодавця за постачання товару неналежної якості та передачу його лізінгоодержувачу.

Тому, колегія суддів вважає посилання представника відповідача в апеляційній скарзі про справедливі умови договору про солідарну відповідальність лізінгодавця із постачальником такими, що лиш частково відповідають умовам укладеного договору та трактуються представником

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має ураховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі стосовно незгоди із правовими висновками суду касаційної інтонації, стосовно обов'язкового нотаріального посвідчення укладеного договору лізінгу, є його суб'єктивною думкою, з якою колегія суддів погодитися не може.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 18 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛК «Авто Лайф», нотаріально посвідчено не було.

Тому суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що посилання позивача про несправедливі умови спірного договору та відсутність його нотаріального посвідчення є підставою для визнання його недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі ст.308 ЦПК України має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ" - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова