Ухвала суду № 65649449, 28.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/813/17 Справа № 172/679/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Порох К. Г. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.,

за участі секретаря: Синенка Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Синельниківська місцева прокуратура Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з указаним позовом, в обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідач по справі - ОСОБА_3 є батьком неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. З дня народження сина відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обв?язків по вихованню і утриманню дитини. При зустрічах з нею та сином поводить себе агресивно, застосовуючи фізичний та психологічний вплив. Аліменти на утримання сина, призначені рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 21 лютого 2011 року, не сплачує, у зв'язку з чим у нього виникла перед позивачем заборгованість в сумі 10 650,00грн.

Позивачка вказує, що відповідач з сином не спілкується, не провідує його, немає з ним ніяких контактів. Просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року - в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність рішення, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї батьківщини.

Відповідно до ст. 164 СК підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15, 16 постанови від 30 березня 2007 р. N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989року Генеральної Асамблеї ООН, ратифікована Постановою ВР України 27.02.1991 року, в преамбулі визначає, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Стаття 3 Конвенції зазначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до стаття 9 Конвенції Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

В ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, сторони є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.4).

ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвали шлюб, зареєстрований 16 січня 2010року відділом РАЦС Васильківського РУЮ в Дніпропетровській області, що підтверджується рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2012 року (а.с.5).

Згідно рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2011року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача (а.с.6).

Заборгованість по сплаті аліментів відповідача перед позивачкою станом на 01.06.2016року складає 10 650,00грн. (а.с. 10).

З довідки з місця проживання вбачається, що позивачка ОСОБА_2 та її син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. проживають за адресою АДРЕСА_1 (а.с.9).

З характеристики, наданої малолітньому ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, вбачається, що він відвідує дитячий садок №3 "Сонечко" міста Саки Республіки Крим та має належний догляд з боку матері ОСОБА_2 та її батьків (бабусі і дідуся дитини - ОСОБА_7 та ОСОБА_8.), батько дитини дитячий садок не відвідував (а.с.7).

Орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області підтримав позов ОСОБА_2, однак будь-яких доказів на підтвердження позиції позивачки суду не надав.

Висновок Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_9 не підтверджений належними об"єктиними доказами у справі, грунтується лише на характеристиці наданій адміністрацією дитячого садочка "Сонечко" міста Саки.

Представник позивача адвокат Лащенко В.А., представник третьої особи- служби у справах дітей Васильківської РДА Шкваря О.А. не оспорювали того факту, що влітку 2016року позивачка ОСОБА_2 перебувала на відпочинку у відповідача з малолітнім сином, про те буть-яких доказів протиправної поведінки відповідача щодо позивачки чи дитини, притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності суду не надали, заяви відповідача про надання матеріальної допомоги під час перебування позивачки ОСОБА_2 з дитиною під час відпочинку в селищі Васильківка не спростували.

Вивчивши надані суду документи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про позбавлення батьківських прав - не обґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають, оскільки позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу за встановлених в судовому засіданні обставин застосований до ОСОБА_3 бути не може.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підтверджуються матеріалами справи та доводами апеляційної скарги не спростований, які за своїм змістом також не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.

Посилання апеляційної скарги на неправомірне неврахування судом першої інстанції висновку органу опіки про доцільність позбавлення батьківських прав Відповідача, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки під час вирішення справи не обмежений висновком органу опіки, та в даному випадку не погодився з таким висновком, тобто дійшов протилежної позиції з органом опіки та піклування стосовно недоцільності позбавлення батьківських прав на підставі встановлених та досліджених судом обставин справи та наданих доказів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання апеляційної скарги, на неправомірність рішення в значній мірі повторюють доводи, що були викладені Позивачем в суді першої інстанції у вигляді обґрунтування позовної заяви та які були предметом дослідження місцевого суду, а тому додаткового правового аналізу не потребують.

Решта доводів апеляційної скарги, доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Окрім того, згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права під час розгляду справи, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог. Окрім того, за ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірив та надав їм належну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Т.Р. Куценко

Е.Л. Демченко