Ухвала суду № 65638099, 23.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/3348/16-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/1105/17 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.Категорія 26 23.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

23 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі: Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Приватне підприємство «Мале Підприємство «Вікторія», про розтлумачення пункту договорів позики та визнання договорів позики частково недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що 14 грудня 2012 року між нею, як позичальником, та ОСОБА_3, як позикодавцем, було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 гроші в сумі 319 720,00 грн., що відповідно до умов договору на день передачі грошей відповідало еквівалентно сумі 40 000 доларів США за курсом Національного банку України. Остаточний розрахунок за договором було визначено 14 листопада 2014 року включно. Кошти були передані до підписання сторонами договору позики. Згідно умов договору сторони домовились, що грошові кошти у сумі 40 000 доларів США мають бути повернуті позичальником позикодавцю в грошовому еквіваленті за курсом Національного Банку України на день повернення грошових коштів.

Крім того, 14 грудня 2012 року між сторонами було укладено ще один договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 гроші в сумі 67 141,00 грн., що відповідно до умов договору на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 8 400 доларів США за курсом Національного банку України. Остаточний розрахунок за договором було визначено 14 листопада 2014 року включно. Кошти були передані до підписання сторонами договору позики. Згідно умов договору сторони домовились, що грошові кошти в сумі 8 400 доларів США мають бути повернуті позичальником позикодавцю в грошовому еквіваленті за курсом Національного Банку України на день повернення грошових коштів.

Виходячи зі змісту п. 2 договорів позики, укладених між сторонами 14 грудня 2012 року, зобов'язання позичальника (боржника) за договором фактично виражені в іноземній валюті.

Разом з тим, згідно вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тобто, за правовою природою договорів позики на позичальника може бути покладено зобов'язання повернення виключно такої ж суми грошових коштів.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Умова договору щодо покладення на позивача зобов'язань щодо повернення грошових коштів в більшому обсязі, ніж їй було передано, а саме в грошовому еквіваленті за курсом Національного Банку України на день повернення грошових коштів, суперечить положенням ст.ст.192, 533, 1046 ЦК України, що, на думку позивача, є підставою для визнання договорів позики, укладених між сторонами 14 грудня 2012 року, недійсними в частині покладення на позичальника зобов»язання щодо повернення суми позики в грошовому еквіваленті 40 000 та 8 400 доларів США за курсом Національного Банку України на день повернення грошових коштів.

Під час слухання справи представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої він, крім часткового визнання недійсними договорів позики, просив суд розтлумачити п. 2 укладених між сторонами договорів позики від 14.12.2012 року в частині дати повернення грошових коштів, а саме: якою є кінцева дата повернення грошових коштів і станом на яку дату визначається грошовий еквівалент суми коштів, яка підлягає поверненню.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 гроші в сумі 319 720 грн., що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 40 000 доларів США за курсом Національного Банку України.

Відповідно до п. 2 вищевказаного договору позики сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 14 листопада 2014 року включно; грошові кошти у сумі 40 000 доларів США мають бути повернуті позичальником позикодавцю в грошовому еквіваленті за курсом Національного Банку України на день повернення грошових коштів; виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою за адресою, вказаною позикодавцем.

Крім того, між сторонами 14 грудня 2012 року було укладено ще один договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 гроші в сумі 67 141 грн., що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 8 400 доларів США за курсом Національного Банку України.

Відповідно до п. 2 вищевказаного договору позики сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 14 листопада 2014 року включно; грошові кошти в сумі 8 400 доларів США мають бути повернуті позичальником позикодавцю в грошовому еквіваленті за курсом Національного Банку України на день повернення цих грошових коштів; виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою за адресою, вказаною позикодавцем.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, з чим погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства та ст.628 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України визначає що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Стаття 192 ЦК України передбачає, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Стаття 533 ЦК України передбачає що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зі змісту договорів позики вбачається, що сторони погодили те, що грошові кошти, а саме 40 000 дол. США та 8 400 дол. США, мають бути повернуті позичальником позикодавцю в грошовому еквіваленті за курсом Національного Банку України на день повернення грошових коштів. Таким чином, сторони у зобов'язанні визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, і сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи недоведеність позивачем наявності передбачених законом підстав для визнання укладених між нею та відповідачем договорів позики частково недійсними, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог позивача.

Погоджується колегія суддів і з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про розтлумачення п.2 договорів позики в частині дати повернення грошових коштів, оскільки підстав для застосування положень ст.213 ЦК України задля визначення справжньої волі осіб, які вчинили правочин, позивачем доведено не було, при цьому п. 2 договорів позики є чітким і зрозумілим, в зв»язку з чим тлумачення в судовому порядку не потребує.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді: