Рішення № 65632124, 29.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2063/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року,

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_3 ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 02 та 14 грудня 2011 року за допомогою міжнародної платіжної системи компанії WESTERN UNION переслав відповідачці грошові кошти у сумі 2000 доларів США (номер переказу MTCN: 345-308-9516) та 4800 доларів США (номер переказу MTCN: 491-480-2005). Грошові кошти були отримані відповідачкою у відділенні ПАТ КБ «Правекс-банк» у м. Одесі 03 грудня 2011 року та 15 грудня 2011 року. Позивач вказує, що гроші були надані ним відповідачці на умовах повернення (позичені) за її проханням. Письмову вимогу щодо повернення грошей від 01 лютого 2016 року відповідачка проігнорувала, у звязку із чим позивач вимушений звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідачки вищевказаної суми.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 ОСОБА_2 було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 6800 доларів США. Вирішено питання судових витрат.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 6800 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені грошові кошти є позикою, які відповідач зобов'язаний повернути позивачеві протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги. (ст.1049 ЦК України).

Проте, погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 02 грудня 2011 року за допомогою міжнародної платіжної системи компанії WESTERN UNION позивач переслав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 2000 доларів США (номер переказу MTCN: 345-308-9516). Вказана сума була отримана ОСОБА_4 03 грудня 2011 року у відділенні ПАТ КБ «Правекс-банк» у м. Одесі.

14 грудня 2011 року за допомогою міжнародної платіжної системи компанії WESTERN UNION позивач переслав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 4800 доларів США (номер переказу MTCN: 491-480-2005). Вказана сума була отримана ОСОБА_4 15 грудня 2011 року у відділенні ПАТ КБ «Правекс-банк» у м. Одесі.

Факт отримання відповідачкою вищевказаних грошових переказів не оспорюється її представником, підтверджується свідком ОСОБА_5 та відповіддю ПАТ КБ «Правекс-банк» № 4156/ОРБТ від 02 червня 2016 року.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобовязаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобовязання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобовязанням її повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції, що містяться в постановах Верховного Суду України по справі №6-63цс15 від 18.09.2015 року, №6-1967цс15 від 11.11.2015 року та є обовязковою для застосуванню судами, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про факт укладення між сторонами саме договору позики, з зазначенням суми отриманих коштів, строків повернення, дати та місця отримання коштів, що в свою чергу свідчить про те, що договір позики між позивачем та відповідачем не укладався.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування та не дав їм належної оцінки.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_2

ОСОБА_6