Рішення № 65632116, 21.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1722/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Калараш А.А., Заїкіна А.П.

при секретарі Гарбуз В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановила:

Представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із позовом до відповідача, вказуючи, що 22.11.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11082316000, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобовязання по видачі кредиту в сумі 209 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,30 % річних, строком до 22.11.2021 року, а ОСОБА_2 зобовязався своєчасно повернути позивачу всю суму кредиту, відсотки та дотримуватися строків та умов, вказаних у договорі.

В забезпечення виконання зобовязань між Банком та ОСОБА_2 24.11.2006 року було укладено договір іпотеки № б/н, предметом якого є: будинок, який знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Усатове, вул. Героїв Комсомольців, 35-А.

В порушення умов вказаного договору відповідач прострочив виплату грошової суми, тому, у звязку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_2 в рахунок погашення основного зобовязання у розмірі 326320,60 доларів США, що за курсом НБУ складає 2 608208,56 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок, який знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Усатове, вул. Героїв Комсомольців, 35-А, шляхом передачі Банку права власності на вказане майно, визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказаний предмет іпотеки, виселити з вказаного будинку ОСОБА_2 та інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою (т. 1 а. с. 3-8).

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено (т. 1 а. с. 151-154).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 1 а. с. 161-165).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 22.11.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПAT «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11082316000, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 209 000 доларів США з розрахунку 11,30 % річних, строком до 22.11.2021 року (т. 1 а. с. 11-21).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір від 24.11.2006 року за умовами якого останній передав в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок з надвірними спорудами, житловою площею 123,50 кв.м., який знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Усатове, вул. Героїв Комсомольців, 35-А та розташований на земельній ділянці 0,058 га (т. 1 а. с. 29-34).

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за яким ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитами, в тому числі за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними з ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 59-62).

Внаслідок неналежного виконання грошових зобовязань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 22.11.2013 року складає 326320,60 доларів США, що за курсом НБУ складає 2 608208,56 гривень з яких: тіло кредиту 204273,47 доларів США, що за курсом НБУ складає 1632757,85 гривень; відсотки 122047,13 доларів США, що за курсом НБУ складає 975522,71 гривень (т. 1 а. с. 38, 41-47).

Згідно з умовами договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 4.2.).

Відповідно п. 4.6. звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Пункт 4.2. визначає, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

передача іпотекодержателю права власності предмету іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому Законом України « Про іпотеку»;

отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Так, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, проаналізувавши положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі N 6-1219цс16, в постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685 цс16.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що позичальник не виконував умов кредитного договору, кредиту не погасив, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки, в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Отже, застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Банк не надав доказів звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, та наявності у державного реєстратора підстав для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також не надано доказів наявності будь-яких перешкод для здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, оскільки такі умови передбачені договором іпотеки, а відтак правових доводів для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» не вбачається.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

7 червня 2014 року набув чинності ОСОБА_3 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений цим Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

ОСОБА_3 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у висновки містяться у справі N 6-82цс16.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим рішення Біляївського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Калараш А.А.

ОСОБА_4