Ухвала суду № 65630783, 30.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4555/16-ц 30.03.2017 30.03.2017 30.03.2017

Провадження №22-ц/784/657/17

Головуючий у першій інстанції-Кокорєва В.В.

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 43

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Шагаєм О.А.,

за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_3

про вселення

У С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про вселення.

Позивач зазначав, що є співвласником квартири АДРЕСА_1, яку отримали у власність шляхом приватизації він, його мати ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_3 17 січня 2016 року ОСОБА_5 померла, а сестра зі своєю сімєю без його згоди поселилась у квартирі та перешкоджає йому користуватись власністю.

Посилаючись на порушення права власності неправомірними діями відповідачки та безрезультатність вжиття ним позасудових способів поновлення своїх прав, ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні спільною власністю та вселити його до квартири.

Відповідачка ОСОБА_3, діючи через свого представника, позов не визнала, заперечувала правомірність набуття ОСОБА_1 прав співвласника та наполягала на зупиненні провадження у справі про вселення до судового вирішення спору про законність приватизації, а також на обєднанні позовів в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року позов задоволено, ОСОБА_1 вселено до квартири АДРЕСА_1. Вирішенно питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме безпідставну відмову у зупиненні провадження та обєднанні позовів, що позбавило її можливості надати докази відсутності у позивача права на вселення.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За загальними положеннями про право власності (статті 317, 319 ЦК) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Непорушність права власності передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні інакше ніж у випадках і в порядку, встановлених законом (статті 321 ЦК).

Відповідно до статей 358, 361 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За статтею 383 ЦК права власника (співвласника) житлового приміщення передбачають, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Право на захист права власності за статтею 391 ЦК надає право власнику, в тому числі і співвласнику, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За правилами статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 з грудня 1996 року. Співвласниками також є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 5).

Квартира складається з 3-х кімнат та має загальну площу 68, 4 кв.м, житлову - 40,6 кв.м (а.с. 6).

17 січня 2016 року ОСОБА_5 померла (а.с. 7).

Спадкову справу заведено 22 січня 2016 року (а.с. 8).

З березня 2016 року між сторонами існує спір щодо права позивача ОСОБА_1 на користування спірною квартирою (а.с. 9-16), а у грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом про визнання приватизації квартири частково недійсною (а.с. 46-48).

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушень права ОСОБА_1, як співвласника, на користування спірною квартирою для власного проживання, а шляхом поновлення його прав за статтею 391 ЦК визначив вселення позивача у належне йому помешкання.

Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам норм цивільного та житлового законодавства.

До того ж, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2017 року, яке набуло законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на 1/6 частку спірної квартири.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема незаконну відмову у зупиненні провадження у справі та в обєднанні позовів.

Клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду Ленінським районним судом м. Миколаєва позову ОСОБА_3 про визнання приватизації частково недійсною розглядалось і апеляційним судом.

Висновки щодо можливості застосування правил пункту 4 частини 1 статті 201 ЦПК викладені в ухвалі апеляційного суду від 30 березня 2017 року.

Не може вважатись порушенням вимог процесуального законодавства, яке призвело до невірного вирішення спору, і відмова суду в обєднанні справ в одне провадження.

Відповідно до статті 126 ЦПК обєднання позовів є правом суду і вирішується ним з урахуванням конкретних обставин, виходячи з вимог доцільності та процесуальної зручності одночасного розгляду декількох вимог.

Не впливає на права ОСОБА_1, як співвласника квартири, і наявність у нього іншого житла однокімнатної квартири№27 по вул.Крилова,19/1, оскільки ці права не перешкоджають реалізації прав на спірне майно.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

ОСОБА_7