Ухвала суду № 65629359, 29.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 141/1226/16-ц Провадження № 22-ц/772/997/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого судді Панасюка О.С., суддів Шемети Т.М., Зайцева А.Ю., з участю секретаря судового засідання Куленко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Кредитної спілки «Злагода» на ухвалу Оратівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову Кредитної спілки «Злагода» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором,

встановила:

18 листопада 2016 року Кредитна спілка «Злагода» (далі КС «Злагода») звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, у якій заявила вимогу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти, що належать відповідачам і знаходяться у них або в інших осіб.

21 лютого 2017 року КС «Злагода» повторно звернулась до Оратівського районного суду Вінницької області із заявою, у якій просила розглянути заявлене у п. 6 позовної заяви клопотання та постановити ухвалу про забезпечення позову.

Ухвалою цього суду від 21 лютого 2017 року у задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі КС «Злагода», посилаючись на порушенням судом норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про забезпечення позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив із того, що заява не містить доказів наявності у відповідачів майна та його вартості, що унеможливлює встановлення співмірності заходів забезпечення позову із позовними вимогами.

Проте погодитись із таким висновком суду першої інстанції не можна з таких міркувань.

Ч. ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі; забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Ч. 3 вказаної статті обовязок дотримуватися співмірності виду забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами покладає саме на суд, а ч. 6 ст. 153 цього Кодексу дає право суду забезпечити позов повністю або частково залежно від обставин справи.

Як розяснено у п. п. 3, 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як видно із позовної заяви предметом спору є вимога майнового характеру стягнення боргу за договорами кредиту: солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 655 грн 86 к.; з ОСОБА_3 243598 грн 19 к.

Отже, саме арешт майна та коштів відповідачів є тим видом забезпечення позову, який повністю узгоджується із позовними вимогами за критерієм співмірності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають, зокрема ухвали судів у цивільних справах у випадках, передбачених законом.

Виконання ухвал про забезпечення позову в порядку, встановленому для виконання судових рішень, визначено ч. 9 ст. 153 ЦПК України.

П. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцю з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Ч. 2 ст. 21 цього Закону до конфіденційної інформації відносить інформацію про фізичну особу. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

За змістом цих норм інформація про майно та кошти, які належать фізичній особі, як така що дає можливість ідентифікувати цю особу є конфіденційною інформацією, доступ до якої не можливий без дозволу самої цієї особа, або на підставі закону.

Таким чином лише державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову наділений законом повноваженням отримувати конфіденційну інформацію, зокрема щодо майна та коштів, які належать відповідачам, відтак суд першої інстанції помилково поклав обовязок встановлення таких майна та коштів на позивача.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію з прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 Європейський суд з прав людини констатував таке:

«…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова системи Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду одній із сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, не передбачав би при цьому гарантії виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобовязалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію».

Також варто зазначити, що Європейським судом з прав людини було постановлене «пілотне» рішення у справі «ОСОБА_4 проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04, у якому Суд констатував, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень.

Отже, вжиття заходів забезпечення позову, як один із інструментів забезпечення виконання остаточного судового рішення, є важливим елементом дотримання права особи на справедливий суд у системному звязку із встановленим преамбулою Конвенції та ст. 8 Конституції України принципом верховенства права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасування із постановленням нової ухвали про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_2, що знаходяться у неї або інших осіб, на суму, що не перевищує заявлених до неї вимог про стягнення боргу за договором кредиту в розмірі 655627 грн 86 к., а також на майно та грошові кошти ОСОБА_3, що знаходяться у нього або інших осіб, на суму, що не перевищує заявлених до нього вимог про стягнення боргу за договорами кредиту (як боржника за основним зобовязанням, так і поручителя за договором поруки) в розмірі 899226 грн 05 к.

Позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн забезпеченню шляхом накладення арешту на майно та кошти відповідачів задоволенню не підлягає, тому що у позовній заві, поданій у звязку із порушенням зобовязань за договорами кредиту, позивачем не наведено матеріально-правових підстав, визначених законом або договором, застосування такого виду відповідальності за невиконання зобовязань, обставин, на обґрунтування цієї вимоги та доказів заподіяння такої шкоди, що не дає можливості суду визначити чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315, 317, 151 153, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Злагода» задовольнити частково.

Ухвалу Оратівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року скасувати.

Заяву Кредитної спілки «Злагода» про забезпечення її позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Накласти арешт на майно та грошові кошти ОСОБА_2, що знаходяться у неї або інших осіб, на суму, що не перевищує 655627 (шістсот пятдесят пять тисяч шістсот двадцять сім) грн 86 к.

Накласти арешт на майно та грошові кошти ОСОБА_3, що знаходяться у нього або інших осіб, на суму, що не перевищує 899226 (вісімсот девяносто девять тисяч двісті двадцять шість) грн 05 к.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом ОСОБА_5