Ухвала суду № 65624431, 21.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа № 759/5510/16-ц Головуючий у 1 інстанції Морозова М.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3514/2017 Суддя-доповідач Антоненко Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,

суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., при секретарях Юрченко А.С.,

за участю позивача ОСОБА_3,

представника відповідача БрановицькогоО.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Брановицького Олександра Олександровича, який на підставі довіреності діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача та визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть учать у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 1 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено: визнано недійсним договір фінансового лізингу №0035096 від 19.02.2016, укладений між ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» та ОСОБА_3; стягнуто з ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн та 551,20 грн судового збору.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.02.2016 між ОСОБА_3 та ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» було укладено договір фінансового лізингу №0035096, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати автомобіль ЗАЗ VІDA у власність та передати його у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Судом також установлено, що на виконання умов указаного договору позивач 19.02.2016 здійснив адміністративний платіж у розмірі 50 000грн.

Враховуючи відсутність необхідного обсягу дієздатності у Товариства на укладення договору фінансового лізингу, недотримання ним встановленої законом нотаріальної форми для його укладення, а також, що договір фінансового лізингу суперечить нормам ЦК України, вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та Закону України «Про захист прав споживачів», - суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» просить скасувати заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 липня 2016 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що станом на момент укладення оспорюваного договору був відсутній правовий механізм для отримання лізинговою компанією ліцензії для надання послуг з фінансового лізингу, а також, що у договорі фінансового лізингу відсутні ознаки договору найму транспортного засобу до передання його у користування лізингоодержувачу, у зв'язку з чим вважає, що дотримання нотаріальної форми такого договору не вимагається. Також зазначає, що правовідносини, що склалися між сторонами правочину, не суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та регулюються спеціальними нормами закону про фінансовий лізинг, доказів про несправедливість умов оспорюваного договору матеріали справи не містять.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог і заперечень, вірно встановив спірні правовідносини та правильно застосував норми матеріального права, що їх регулюють.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору лізингу та стягнення сплачених на його виконання коштів.

Як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 19.02.2016 між ОСОБА_3 та ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» укладено договір фінансового лізингу № 0035096, предметом якого є автомобіль ЗАЗ VІDA, а також, що 19.02.2016 ОСОБА_3 сплатив 50 000,00грн на виконання умов договору (ас24).

За ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте, договір фінансового лізингу № 0035096 від 19.02.2016, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО», нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-2766цс15).

Колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст.220 ЦК України договір - предмет спору є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням передбаченої ст. 799 ЦК України форми правочину. Доводи апеляційної скарги висновку суду в цій частині не спростовують і на його правильність не впливають.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору, зазначені у п.п. 2,3,4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, в оспорюваному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача у разі неналежного виконання лізингодавцем обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12.1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

В укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору лізингу, як такого, що містить несправедливі умови. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують та на його правильність не впливають.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 вказаного Закону фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частиною 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (п.4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Судом першої інстанції встановлено, що інформація про ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилася. Товариство статусу фінансової установи не набувало та інші дозволи на надання фінансові послуг у Нацкомфінпослуг не отримувало. Разом з тим Товариство внесено до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансової послуги, та отримало довідку серії ФЛ №551 від 11.06.2015 про взяття на облік юридичної особи з правом надання послуг з фінансового лізингу (ас105). За таких обставин доводи позивача про визнання договору фінансового лізингу недійсним з підстав відсутності у ТОВ «ВАШ АВТО» ліцензії є безпідставними, а висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача необхідного обсягу дієздатності не ґрунтується на встановлених обставинах.

За таких обставин та враховуючи положення ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено адміністративний платіж на рахунок ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» в розмірі 50 000,00 грн, і це підтверджується квитанцією №QS000119076401, то правильним є висновок суду про те, що кошти у зазначеному розмірі підлягають стягненню з Товариства на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги, на які посилається представник відповідача в обґрунтування своїх доводів та заперечень, не заслуговують на увагу, оскільки в порядку ст.ст. 10, 60 ЦПК України не підтверджені належними та допустимими доказами, не спростовуються встановленими судом обставинами і не ґрунтуються на нормах закону.

За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи. Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для його немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 309, 313-315 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Брановицького ОлександраОлександровича, який на підставі довіреності діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя-доповідач Н.О. Антоненко

Судді А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна