Ухвала суду № 65624428, 03.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просило стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором № СL - 008/057/2007 у розмірі 11 243,42 доларів США, що еквівалентно 131 890,49 гривень за офіційним курсом Національного банку України на дату проведення розрахунку заборгованості та 481 400,25 гривень, а також стягнути з відповідачів солідарно витрати по оплаті судового збору в розмірі 3 654,00 гривень.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.07.2016 позов задоволено частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СL - 008/057/2007 від 16.02.2007 у розмірі 11 243,42 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23.05.2014 еквівалентно 131 890,49 гривень та пеню в сумі 5 000 гривень. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в сумі 1 827 гривень. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в сумі 1 827 гривень.

Справа № 755/14651/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/11855/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Марцинкевич В.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що позивач пропустив строк позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідачів кредитної заборгованості, відсотків та пені, підлягає судовому захисту в порядку визначеному пунктом 4 частини 1 статті 16 ЦК України, однак розмір пені підлягає зменшенню.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2007 між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.05.2011 - а. с. 24-37) було укладено кредитний договір № СL-008/057/2007, за умовами якого банк надав позичальнику, а останній прийняв кредит в сумі 23 003,53 доларів США, для оплати комісії банку та на споживчі цілі, зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 12,49% річних та FIDR (процента ставка по строковим депозитах фізичних осіб у гривні, що розміщена в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) (а. с. 6-12). З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 16.02.2007 між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено договір поруки №SR-CL-008/057/2007, за яким поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань (а. с. 13-14). 18.04.2014 позичальнику та поручителю було відправлено досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дати її одержання, однак остання виконана відповідачами не була (а. с. 16-17). Позичальник належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим, станом на 23.05.2014 виникла заборгованість, яка складає - 11 243,42 доларів США, що еквівалентно 131 890,49 грн. за офіційним курсом Національного банку України на дату проведення розрахунку заборгованості та 481 400,25 гривень, що складається з:

- залишку заборгованості за кредитом у сумі 9 904,03 доларів США, що еквівалентно 116 178,83 грн. за офіційним курсом Національного банку України на дату проведення розрахунку заборгованості;

- суми несплачених відсотків за користування кредитом - 1 339,39 доларів США, що еквівалентно 15 711,66 грн. за офіційним курсом Національного банку України на дату проведення розрахунку заборгованості;

- пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 23.05.2013 по 23.05.2014 в розмірі 481 400,25 грн. відповідно до розрахунку заборгованості (а. с.15).

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що позичальник, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен був належно їх виконувати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно .

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватись з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Згідно з п. 4.1, 4.2 договору поруки, цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать, що відповідач всупереч умов вище вказаного кредитного договору, перестав сплачувати кошти, внаслідок чого станом на 23.05.2014 виникла заборгованість, яка складає - 11 243,42 доларів США, що еквівалентно 131 890,49 грн. за офіційним курсом Національного банку України на дату проведення розрахунку заборгованості та 481 400,25 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України разі порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, кредитодавець має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії.

Відповідно до п.п. 1.9 п. 1 частини №2 кредитного договору Банку надається право вимагати дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов`язань за цим договором.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що в суді першої інстанції було встановлено, що відповідач свої обов'язки за вищезгаданим кредитним договором не виконує, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача та поручителя суми заборгованості є правильними.

Відповідно ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простроченого зобов'язання.

Відповідно до п. п. 3.1.1 частини № 2 кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи, що при розгляді справи в суді першої інстанції було встановлено, що розмір пені значно перевищує розмір поточної заборгованості за кредитом, колегія суддів також вважає висновки суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені правильними, враховуючи принципи розумності та справедливості.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими доводами, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК). Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема ч. 2 ст. 258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що відповідачем в суді першої інстанції не подавалася заява про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Не містяться данні про вказану заяву і в журналі судового засідання.

Таким чином, даний довід в апеляційній інстанції не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки останній позбавлений був можливості застосовувати строки позовної давності.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк