Ухвала суду № 65624405, 03.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи: Голосіївський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Києві, Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1, шляхом примусового виселення ОСОБА_3, ОСОБА_2 та зняття з реєстраційного обліку з даної квартири.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31.05.2016 позов задоволено. Усунуто ОСОБА_5 перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1шляхом примусового виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усунути ОСОБА_5 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Справа №752/19732/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/12233/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Мирошниченко О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що відповідачі на законних підставах, як члени сім'ї колишнього власника житла, зареєстровані, проживають та користуються ним, яке є єдиним їхнім житлом. Зазначила, що у спірній квартирі проживають неповнолітні діти, а тому примусове виселення в першу чергу порушує права останніх.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі без будь-яких правових підстав проживають та зареєстровані у квартирі, власником якої є ОСОБА_5, чим створюють перешкоди у здійсненні власнику права користування і розпорядження житлом та порушують її права і законні інтереси.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Згідно з ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, і припинення дії, яка порушує право.

З матеріалів справи вбачається та встановлено при розгляді справи в суді першої інстанції, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування 1/2 частки квартири від 18.09.2015, укладеного між ОСОБА_8 та позивачем, та договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири від 19.09.2015, укладеного між ОСОБА_9 та позивачем, посвідчених приватним нотаріусом КМНО Суперфін Б.М. за реєстровим номером № 3696 та № 3708 (а. с. 8-13). Попередній власник квартири ОСОБА_10. проживав в ній разом із відповідачами - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Відповідно до довідки форми №3 виданої ТОВ «Житловик-Плюс» від 23.12.2015 у квартирі АДРЕСА_1, яка знаходиться на першому поверсі п'ятиповерхового будинку та складається із двох кімнат проживають та прописані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 08.06.2010 (а. с. 59). Відповідачі після відчуження спірної квартири не звільнили її, не знялися з реєстраційного обліку та продовжують в останній проживати на даний час, що в свою чергу створює перешкоди власнику щодо володіння та користування майном, а тому позивач і звернулася до суду із відповідним позовом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. ст. 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника.

Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої вони вселилися, права власності на це житло, а отже, припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені, на користування житлом.

Право відповідачів, які не є власниками спірної квартири, на користування нею були похідними від прав колишнього власника цієї квартири, а з припиненням його права власності, припинилося й право користування житлом відповідачів.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_5 на законних підставах отримала право власності на спірну квартиру, а тому має право на вільне володіння, користування та розпорядження останньою.

Відповідачі, як члени сім'ї колишнього власника квартири, без дозволу нового власника, продовжують в ній проживати, у зв'язку з чим, на думку колегії суддів, безумовно чинять перешкоди позивачу щодо вільного володіння користування та розпорядження своїм майном.

Позивач просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації .

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло.

Згідно з ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Оскільки позивач є новим власником спірної квартири, який не давав згоди на вселення та реєстрацію у ній відповідачів, а останні вселилися та проживають у квартирі зі згоди колишнього власника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх виселення та зняття з реєстрації у вказаній квартирі.

При цьому, крім норм ЦК України, які регулюють захист права власності, районний суд правильно застосував положення ст. ст. 98, 116, 168 ЖК України, які передбачають підстави виселення, зокрема тимчасових жильців, оскільки після того, як особа, до якої вони вселились позбулась права власності, вони стали тимчасовими жильцями.

Враховуючи те, що позивач у встановленому законом порядку отримав право власності на спірне житло, а відповідачі проживають у спірній квартирі без достатніх на те правових підстав та здійснюють перешкоди у користуванні останньою позивачем, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог правильними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на законних підставах, як члени сім'ї колишнього власника житла, зареєстровані, проживають та користуються ним, як єдиним їхнім житлом, є необґрунтованими, враховуючи вищезгадані обставини.

Доводи апеляційної скарги про те, що у спірній квартирі проживають неповнолітні діти, а тому примусове виселення в першу чергу порушує права останніх не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

З матеріалів справи вбачається, що неповнолітня дитина у спірній квартирі не зареєстрована, а тому має інше місце проживання одного з батьків.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк