Ухвала суду № 65623888, 28.03.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2582/16

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

28 березня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Рудської сільської ради Кам'янець-Подільського району № 9 від 27 січня 2015 року затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке набрало чинності 01 січня 2015 року.

Згідно з ІС "Податковий блок" відповідач встановив, що ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень в селі Руда, а саме: нежитлового приміщення будівлі складу по АДРЕСА_1, загальною площею 216,8 кв. м; нежитлового приміщення будівлі складу по АДРЕСА_2,, загальною площею 352,2 кв. м.; нежитлового приміщення вагової по АДРЕСА_2, загальною площею 71,3 кв. м; комплексу будівель по АДРЕСА_2, загальною площею 1930,4 кв. м; комплексу будівель по АДРЕСА_2 г, загальною площею 1765,9 кв. м.

Крім того, право власності ОСОБА_2 на вказані вище нежитлові приміщення підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.12.2016, а саме: копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, копіями витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.05.2006 та від 26.01.2009, копією договору купівлі-продажу приміщення від 18.12.2007, копією договору про поділ майна від 09.09.2016, приєднаними до матеріалів справи.

29.09.2016 ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою про здійснення перерахунку податку на нерухоме майно за 2015 рік з доданими до неї документами, що підтверджують його право власності на нежитлові приміщення.

У зв'язку з тим, що нежитлове нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності є об'єктом оподаткування відповідно до положень ст. 266 Податкового кодексу України, контролюючий орган, на підставі поданих позивачем документів, визначив суму грошових зобов'язань за платежем-податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та надіслав позивачу податкові повідомлення-рішення, якими визначив йому податкові зобов'язання за платежем-податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, а саме: № 178439-13 від 07.11.2016 в сумі 264,50 грн.; № 178439-13 від 07.11.2016 в сумі 429,68 грн.; № 178438-13 від 11.11.2016 в сумі 868,43 грн.; № 178541-13 від 11.11.2016 в сумі 1271 грн.; № 178440-13 від 11.11.2016 в сумі 21508,66 грн.; № 178441-13 від 11.11.2016 в сумі 12041,15 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 07.11.2016 та 11.11.2016, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 07.11.2016 та 11.11.2016 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є законними та обґрунтованими, а підстави для їх скасування відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи також з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, статті 265, 266 ПК України викладено в нових редакціях.

Відповідно до п.п. 265.1.1 п. 265.1 ст.265 Податкового кодексу України податок на майно складається в тому числі із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до положень п.п. 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з п. п. 266.5.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в ред., чинній у 2015 році) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Пунктом 33 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що на 2015 рік ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1. пункту 265.5 статті 265 цього Кодексу, не можуть перевищувати 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів нежитлової нерухомості.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Підпунктами 12.3.1-12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Рудської сільської ради Кам'янець-Подільського району № 9 від 27 січня 2015 року затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке набрало чинності 01 січня 2015 року (далі - Положення).

Відповідно до п. 4.2 Положення база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до п. 6.2 Положення ставки податку на об'єкти нежитлової нерухомості для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах: 0,01 відсотка - господарських (присадибних) будівель (сараї, хліви, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, транспортні підстанції тощо).

З урахуванням вимог пункту 33 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" податкового кодексу України, установлено що на 2015 рік для об'єктів не житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб застосовується ставка у розмірі 1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. об'єкта нежитлової нерухомості.

Так, колегія суддів зазначає, що рішенням Рудської сільської ради Кам'янець-Подільського району № 9 від 27 січня 2015 року затверджені база оподаткування об'єктів нерухомості та ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується у 2016 році.

З урахуванням наведеного, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у відповідача підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 07.11.2016 та 11.11.2016 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання позивача на Рудської сільської ради Кам'янець-Подільського району № 9 від 27 січня 2015 року, як підставу того, що відповідний податок повинен нараховуватись з 2016 року, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платниками сплачувати податки та збори, які передбачені положеннями Податкового Кодексу України.

Оцінивши доводи апеляційної скарги позивача про те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові ставки та збори, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Податкового кодексу України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

Згідно з п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Так, колегія суддів зазначає, що статтею 27 Бюджетного кодексу України встановлено застереження щодо введення в дію Законів України, які впливають на показники бюджету, а саме: зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету, проте Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 запроваджено зміни, які впливають на збільшення бюджетних надходжень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, оскільки Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 запроваджено зміни, які не впливають на показники бюджету, а саме: не зменшують надходження бюджету та/або не збільшують витрати бюджету.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо порушення вимог ст. 4 Податкового кодексу України, колегія судів зазначає, що дотримання вимог ст. 4 Податкового кодексу України, зокрема, принципів стабільності податкового законодавства та соціальної справедливості, покладається на законодавця. Будь-яких змін до Податкового кодексу України на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень внесено не було, положення ст. 266 Податкового кодексу України є чинними та неконституційними не визнавалися, а отже підлягають застосуванню.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо застосування контролюючим органом положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" у 2015 році при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням ст. 58 Конституції України, з огляду на таке.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року).

Водночас, обов'язок сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки покладено на позивача після набрання чинності Законом № 71-VІІІ від 28.12.2014, та не поширено такий на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Серков проти України" та "Щокін проти України".

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 14.10.2010, прийнятому в справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 50).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Однак, вказані положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

З урахуванням наведеного та обставин, встановлених у справі, оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем в межах компетенції, в порядку та у спосіб, визначених законом, і не призвело до порушення прав позивача.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що податкові повідомлення-рішення №№ 178439-13, 178439-13 від 07.11.2016 та №№ 178438-13, 178541-13, 178440-13, 178441-13 від 11.11.2016 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є законними та обґрунтованими, а підстави для їх скасування - відсутні.

На підставі викладених обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року - без змін.

Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбаченим цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий Сапальова Т.В. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.