Ухвала суду № 65613078, 28.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/8534/16-ц Номер провадження 22-ц/775/540/2017

Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 39

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Груіцької Л.О., Новікової Г.В.

при секретарі Чуряєві В.С.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області справу за позовом ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_6, в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_2, на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

30 серпня 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

Зазначала, що 27.04.2000 року померла її мати ОСОБА_7 Після смерті матері до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини вона не зверталася, оскільки між батьками була домовленість, що усе їх майно після смерті одного з подружжя переходить у спадок до іншого подружжя, а останній мав заповісти його дітям - дочці ОСОБА_6 та сину ОСОБА_8

В грудні 2007 року батько, виконуючи, у тому числі волю померлої дружини, склав заповіт на її (позивача) та її брата ОСОБА_8 користь. Заповіт був посвідчений посадовою особою Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області.

28.12.2007 року її батько ОСОБА_9 уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_4

25.02.2016 року батько помер.

Після смерті батька вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і дізналася, що 13.11.2013 року її батько склав новий заповіт, яким все своє майно заповів відповідачу, заповіт був посвідчений посадовою особою Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області.

З заявами про прийняття спадщини до нотаріуса також звернулися: відповідач ОСОБА_4 та онук померлого ОСОБА_9 - ОСОБА_3 (син її брата ОСОБА_8, який помер 18.07.2009 року). Онука ОСОБА_10 (дочка померлого ОСОБА_3І.). подала заяву про відмову від спадщини на користь свого брата ОСОБА_3

Посилаючись на те, що:

- волевиявлення її батька при складанні заповіту від 13 листопада 2013 року не було вільним і не відповідало його волі через вплив та тиск на нього відповідача, яка на її думку має на меті загарбання усього майна, яке було набуло за життя її батьками;

- заповіт від 13 листопада 2013 року батьком особисто не підписувався, замість батька заповіт підписала інша особа, хоча батько міг підписати заповіт самостійно, на час складення оспорюваного заповіту він не мав таких хвороб та фізичних вад, які б обумовлювали неможливість власноручного підпису заповіту

просила на підставі частини 2 ст. 1257 ЦК України визнати недійсним заповіт від 13 листопада 2013 року, складений ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4, посвідчений посадовою особою Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області (а.с. 1).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено (а.с. 114-118).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_6, в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог (а.с. 124-126).

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_6 не з'явилася. Зявився її представник ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 23 серпня 2016 року, яка посвідчена секретарем Васюківської сільської ради Артемівського району Донецької області (а.с. 10), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги позивача підтримав, просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 03 листопада 2016 року (а.с. 81), проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

До такого висновку апеляційний суд дійшов, виходячи з наступного:

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_6, яка народилася 29 червня 1962 року, є донькою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про її народження та свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 4, а.с. 5).

Мати позивача ОСОБА_7 померла 27.04.2000 року, що підтверджується свідоцтвом про її смерть (а.с. 58).

Батько позивача ОСОБА_9 помер 25.02.2016 року в с. Оріхово - Василівка Бахмутського району Донецької області, реєстрація смерті здійснена виконавчим комітетом Міньківської сільської ради Бахмутського району Донецької області, актовий запис № 3, що підтверджується свідоцтвом про його смерть (а.с. 3).

За життя ОСОБА_9 27.12.2007 року був складений заповіт, згідно якого він на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження:

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,6842га, що розташована на території Міньківської сільської ради та належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Артемівською райдержадміністрацією 27.12.2005 року та зареєстрованого за № 010514800243, він заповів сину ОСОБА_8

- ? частину жилого будинку із спорудами та забудовами та ? частину земельної ділянки для обслуговування будинку та ведення особистого селянського господарства, які належать йому на праві приватної власності та розташовані за адресою: село Оріхово -Василівка вул. Чкалова, 63 Артемівського району Донецької області, він заповів дочці ОСОБА_6

Заповіт посвідчено ОСОБА_11, секретарем Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області, зареєстровано в реєстрі за № 395 (а.с. 47).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 24.03.2017 р. заповіт ОСОБА_9 від 27.12.2007 року, посвідчений Міньківською сільською радою ОСОБА_12 (до перейменування Артемівського) району Донецької області, номер в реєстрі нотаріальних дій 395, номер у Спадковому реєстрі 44313847, є чинним; місце зберігання - Міньківська сільська рада Бахмутського району (а.с. 157 - 159).

28.12.2007 року ОСОБА_9 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4, актовий запис № 09, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області від 28.12.2007 р. № 630/02-16 (а.с. 57).

18.07.2009 року помер син ОСОБА_9 - ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про його смерть (а.с. 6).

13.11.2013 року ОСОБА_9 склав новий заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: жилий будинок та все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, він заповів ОСОБА_4 Згідно зазначення в заповіті він на прохання заповідачаскладений за допомогою компютера секретарем сільської ради.У звязку із неможливістю заповідача прочитати та підписати заповіт його посвідчено у присутності свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та прочитано заповідачу вголос. У зв'язку із похилим віком ОСОБА_9 за його дорученням заповіт підписала ОСОБА_15 Заповіт посвідчено ОСОБА_11, секретарем Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області, зареєстровано в реєстрі за № 92 (а.с. 41-42).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 24.03.2017 р. заповіт ОСОБА_9 від 13.11.2013 року, посвідчений Міньківською сільською радою Бахмутського району Донецької області, номер в реєстрі нотаріальних дій 92, номер у Спадковому реєстрі 55336089, є чинним; місце зберігання - Міньківська сільська рада Бахмутського району (а.с. 157 - 159).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_9 відкрита 09.03.2016 року Другою бахмутською державною нотаріальною конторою, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 24.03.2017 р. (а.с. 156).

До Другої бахмутської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 звернулися:

- ОСОБА_4, дружина померлого, як спадкоємець першої черги та як спадкоємець за заповітом від 13.11.2013 р. (а.с. 160);

- ОСОБА_6, дочка померлого (а.с. 162);

- ОСОБА_3, онук померлого (а.с. 161).

Онука померлого ОСОБА_16 29.07.2016 року склала та передала до Другої бахмутської державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 (а.с. 163).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту від 13 листопада 2013 року, складеного ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що згідно позовної заяви позивач просила визнати заповіт недійсним на підставі частини 2 ст. 1257 ЦК України, а саме, що волевиявлення спадкодавця при складанні заповіту не було вільним та не відповідало його волі з підстав впливу та тиску на нього відповідача. На підтвердження заявлених підстав позову жодного доказу позивачем не надано. Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_11, які були присутні при складанні заповіту, пояснили, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_9 при складанні заповіту було вільним, ніякого тиску на нього не було, заповіт був складений ОСОБА_9 при здоровому розумі, добровільно та за його особистим бажанням.

Такий висновок суду першої інстанції апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна обовязково містити, зокрема, зміст позовних вимог (предмет позову), та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (підстави позову).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 просила визнати недійсним заповіт від 13 листопада 2013 року, складений її батьком ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4, посвідчений секретарем Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області. Як на підставу позову, вона посилалась на те, що при складанні заповіту волевиявлення її батька не було вільним і не відповідало його волі через вплив та тиск на нього відповідача, яка на її думку має на меті загарбання усього майна, яке було набуло за життя її батьками.

Підстави недійсності заповіту визначені статтею 1257 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Системний аналіз норм ЦК свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 231 ЦК правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Саме на тиск з боку відповідача посилалась позивач, як на підставу позову про визнання недійсним заповіту від 13 листопада 2013 року.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 21 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що тиск з боку відповідача щодо спадкодавця ОСОБА_9 при складанні оспорюваного заповіту підтверджений лише його поясненнями зі слів позивача.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач суду першої інстанції пояснення не давала. Вона направила суду заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с. 11).

Представник позивача ОСОБА_2, який брав участь у справі, давав суду пояснення, але в якості свідка він не допитувався, а тому у розумінні статті 57 ЦК України його пояснення не є доказами.

Допитані судом першої інстанції за клопотанням представника позивача свідки ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13 підтвердили, що зі слів померлого ОСОБА_9 їм відомо, що ОСОБА_9 вирішив залишити спадщину своїй дружині ОСОБА_4, оскільки донька та онук за ним не доглядають, а ОСОБА_4 його «догодує».

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем підстав позову та законно відмовив позивачу у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним з підстав порушення волі спадкодавця ОСОБА_9 при складенні заповіту.

Доводи апеляційної скарги про те, що на її думку її батьку при складанні заповіту не розтлумачили, що складаючи заповіт з зазначенням в його тексті «усе майно», він тим самим позбавляє права на спадкування своїх доньку та онука (після смерті сина) тієї частки, яка була ним отримана після смерті їх матері (бабусі) і на отримання якої він 27.12.2007 року склав заповіт, не ґрунтуються на законі.

По-перше, в заповіті зазначено, що заповідачу розяснено зміст статті 1254 ЦК України щодо права заповідача на скасування та зміну заповіту (а.с. 41-42).

Відповідно до ст. 1254 ЦК заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

По-друге, відповідно до ст. 1255 ЦК України нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Тобто, при посвідченні заповіту 13.11.2013 року у посадової особи Міньківської сільської ради були відсутні підстави перевіряти наявність раніше складених заповітів та розголошувати відомості заповіту 27.12.2007 року, розяснювати ОСОБА_9 те, що складаючи новий заповіт він позбавляє права на спадкування осіб, на користь яких він склав заповіт 27.12.2007 року.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд при ухваленні рішення не врахував відповідь ОСОБА_12 міського відділу ГУ ДМС у Донецькій області від 24.12.2016 р. за № 36-10459, згідно якої 07.10.2015 р. ОСОБА_4 зверталася до Артемівського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області з заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 - Василівка, вул. Чкалова, 63; у графі згода власника житла є прізвище та підпис громадянина ОСОБА_9, не спростовують висновків суду.

ОСОБА_12 міського відділу ГУ ДМС у Донецькій області від 24.12.2016 р. за №36-10459 не містить будь яких відомостей щодо впливу (тиску) відповідача ОСОБА_4 на спадкодавця ОСОБА_9 щодо складання ним заповіту на її користь.

Та обставина, що судом першої інстанції в рішенні суду не дана оцінка цьому доказу, не є порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Решта доводів апеляційної скарги позивача стосується того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що заповіт від 13.11.2013 року складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, що відповідно до частини 1 ст. 1257 ЦК України є підставою для визнання його нікчемним.

Апеляційний суд вважає, що ці доводи апеляційної скарги виходять за межі заявлених позивачем позовних вимог, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оспорюваному рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст. 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Однак за змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

При розгляді справи встановлено, що нікчемність заповіту від 13.11.2013 року є предметом спору сторін.

Посилаючись на нікчемність заповіту, позивач в апеляційній скарзі та своїх поясненнях зазначає, що:

- заповіт посвідчений особою, яка не мала права на вчинення такої нотаріальної дії;

- заповіт не містить часу його складання, в ньому зазначена лише календарна дата;

- в заповіті зазначені різні населені пункти його посвідчення село Міньківка та село Оріхово Василівка;

- при посвідченні заповіту не дотримана вимога частини 5 ст. 1253 ЦК України, згідно якої свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його в голос та ставлять свій підпис на ньому; 13 листопада 2013 року свідками ОСОБА_14, ОСОБА_13 заповіт в голос не зачитувався.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Статтею 37 Закону України від 02.09.1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (в редакції чинній станом на 13.11.2013 р.) також передбачено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування, зокрема, вчиняють такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів (крім секретних).

Згідно з пунктом 1.2 розділу I. Загальні положення «Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування», затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Апеляційним судом встановлено, що на секретаря Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області ОСОБА_11, яка посвідчила 13.11.2013 року заповіт ОСОБА_9, вчинення нотаріальних дій покладенорішенням Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області від 23.01.1999 року № 5/32-234 (а.с. 183 - 184).

Представник позивача стверджує, що зазначене рішення Міньківської сільської ради є незаконним, суперечить ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно якої вчинення нотаріальних дій належить до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, тобто прийняття рішення щодо покладення на посадову особу вчинення нотаріальних дій належить до компетенції виконавчого комітету Міньківської сільської ради, а не сесії Міньківської сільської ради, а тому заповіт посвідчено особою, яка не мала на це права.

Зазначені доводи представника позивача щодо нікчемності заповіту в межах цієї справи, без вирішення спору щодо законності рішення Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області від 23.01.1999 року № 5/32-234, перевірені бути не можуть.

В заповіті від 13 листопада 2013 року дійсно зазначено два різних населених пункти його посвідчення: на початку заповіту зазначено село Міньківка, Артемівський район, Донецька область; далі по тексту заповіту зазначено, що цей заповіт складено на дому заповідача у звязку із хворобою за адресою: село Оріхово Василівка, вул. Чкалова, будинок 63, Артемівський район, Донецька область. Заповіт посвідчено секретарем Міньківської сільської ради (а.с. 41 - 42).

Відповідно до частини 2 ст. 1253 ЦК України увипадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 (якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках), присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

Частинами 5 та 6 ст. 1253 ЦК України передбачено, що свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Такі ж вимоги щодо посвідчення заповіту містяться і в пункті 1.4. розділу III. Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій «Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року № 3306/5: якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

В заповіті від 13.11.2013 року зазначено, що у звязку із неможливістю заповідача прочитати та підписати заповіт відповідно до ст. 1253 ЦК він посвідчений в присутності свідків ОСОБА_14, ОСОБА_13, заповіт містить їх підписи. Проте в заповіті не зазначено, що свідки перед його підписанням зачитали його в голос. Зазначено лише, що заповіт вголос прочитаний заповідачу до його підписання у присутності свідків ОСОБА_14, ОСОБА_13

Чи впливає зазначення в заповіті двох різних населених пунктів його посвідчення (село Міньківка та село Оріхово Василівка), відсутність зазначення в заповіті про те, що перед підписанням заповіту свідки прочитали його в голос, на дійсність правочину, чи є ці обставини підставою встановлення нікчемності правочину є предметом спору сторін.

У разі наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності заповіту підлягає розгляду судом. Проте позовні вимоги про встановлення нікчемності правочину позивачем по цій справі не заявлялися і відповідно до ст. 11, ст. 303 ЦПК України доводи апеляційної скарги, які є предметом спору сторін, про вирішення якого позовні вимоги не заявлені, розглядатися апеляційним судом не можуть. З такими позовними вимогами позивач може звернутися до суду в установленому законом порядку шляхом подання відповідної позовної заяви.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 ст. 207 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на час посвідчення оспорюваного заповіту 13.11.2013 р.) якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Недотримання цих вимог закону є підставою для визнання заповіту недійсним.

В позовній заяві позивач, обґрунтовуючи порушення волі ОСОБА_9 при складанні заповіту, посилалась на те, що заповіт від 13 листопада 2013 року батько особисто не підписував, замість батька заповіт підписала інша особа, хоча батько міг підписати заповіт самостійно, на час складення оспорюваного заповіту він не мав таких хвороб та фізичних вад, які б обумовлювали неможливість власноручного підпису заповіту (а.с. 1), проте вимоги про визнання заповіту недійсним з підстав порушення при його складанні вимог щодо письмової форми заповіту, зокрема, частини 4 ст. 207 ЦК України, позивачем не заявлялися і відповідно судом першої інстанції не розглядалися. Проте позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовною заявою про визнання заповіту недійсним з інших, ніж зазначені в позовній заяві по цій справі, підстав.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_6, в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: Л.О. Груіцька

ОСОБА_17