Рішення № 65592046, 20.03.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/1711/16-ц Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 27 Доповідач Талько О. Б.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Талько О.Б.,

суддів: Гансецької І.А., Микитюк О.Ю.,

за участю секретаря Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним кредитний договір № 002-28089-151012 від 15 жовтня 2012 року, укладений між нею та ПАТ «Дельта Банк».

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 15 жовтня 2012 року нею було здійснено пропозицію (оферту) № 002-28089-151012 ПАТ «Дельта Банк» укласти кредитний договір на умовах, визначених у цій пропозиції та відповідно до Правил надання послуг при здійсненні кредитування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», затверджених рішенням Ради Директорів Банку 18 липня 2012 року і тарифів банку, які є невідємною частиною пропозиції,.

20 березня 2013 року згідно з протоколом №14 рішенням Ради Директорів АТ «Дельта Банк» були затверджені нові правила банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк».

Отже, Правила надання послуг при здійсненні кредитування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», затверджені рішенням Ради Директорів Банку 18 липня 2012 року, які є невідємною частиною договору, втратили чинність.

ОСОБА_1 також зазначає, що при укладенні вищевказаного кредитного договору порушені її права, зокрема, як споживача, згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про третейські суди», Закону України «Про захист персональних даних».

Так, обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначила, що зміст кредитного договору суперечить положенням ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачі», оскільки перед підписанням цієї угоди банк не надав в повному обсязі інформацію про умови кредитування, а саме щодо: існуючих форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними; типу процентної ставки; орієнтовної сукупної вартості кредиту й вартості послуг з оформлення кредитного договору; строку, на який кредит може бути отриманий; варіантів повернення кредиту та його умов; необхідності здійснення оцінки майна; податкового режиму сплати відсотків; позитивних і негативних аспектів пропонованих схем кредитування.

Банк не надав зазначену інформацію ні у письмовому вигляді, ні в усній формі. Також їй не були надані правила банківського обслуговування.

Вказане, на думку позивачки, свідчить про те, що банк, скориставшись її необізнаністю, грубо порушив вимоги законодавства.

Окрім того, спірний договір містить положення про те, що банк нараховує плату за обслуговування кредитної заборгованості, що не узгоджується з вимогами ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.6 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року за №168.

Також банк неправомірно включив до спірного договору умови щодо здійснення страхових платежів на користь ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», оскільки прямий обовязок щодо такого страхування законодавством не встановлено.

ОСОБА_1 стверджує, що умова кредитного договору про третейське застереження, не відповідає положенням п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Окрім того, позбавлення її права відкликати свою згоду на обробку персональних даних є порушенням Закону України «Про захист персональних даних».

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.

В судовому засіданні представник ПАТ «Дельта Банк» не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі, зазначивши, що позивачка у письмовій формі у повному обсязі отримала інформацію про умови кредитування, передбачену ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 15 жовтня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №002-28089-151012, за умовами якого останній наданий кредит в сумі 5284 грн. 32 коп., строком на тридцять сім місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,01 % річних.

Даною угодою також передбачено, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості перші шість місяців становить 0,0 % , та, починаючи з сьомого місяця користування кредитом, становить 1,40 % на місяць.

Вказаний кредитний договір містить умову про те, що позивачка зобовязана здійснити на користь приватного акціонерного товариства « СК «Арсенал Страхування» страховий платіж у розмірі 436 грн. 32 коп. на підставі договору добровільного страхування життя №002-28089-151012 від 15 жовтня 2012 року.

Укладений між сторонами кредитний договір складається із заяви ОСОБА_1, Правил надання послуг при здійсненні кредитування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», затверджених рішенням Ради директорів банку 18 липня 2012 року, і тарифів банку.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема: про встановлення обовязкових для споживачів умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю ( виконавцю, виробнику ) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У п. 2.3 договору зазначено, що до його підписання ОСОБА_1 була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, відповідно до законодавства України.

Окрім того, зміст п.6 договору свідчить про те, що позивачка була попередньо ознайомлена з Правилами та Тарифами, які є невідємною частиною договору, розуміє їх зміст й зобовязується неухильно дотримуватись їхніх положень.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача надав суду довідку про кредит, яка містить інформацію про те, що банк надав позичальнику детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості супутніх послуг, інших фінансових зобовязань позичальника. У зазначеній довідці також міститься підпис ОСОБА_1 про її ознайомлення з даною інформацією.

Отже, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірної угоди та в подальшому виконувала зобовязання. Банк, в свою чергу, перед підписанням договору надав документи, які передували укладенню цієї угоди.

Вся інформація, щодо істотних умов кредитного договору зазначена у тексті спірної угоди та є чіткою і зрозумілою, а сукупна вартість кредиту та реальної відсоткової ставки із зазначенням сум щомісячних платежів щодо повернення кредиту, процентів та плати за обслуговування кредиту, визначена графіком повернення кредиту, який є невідємною частиною договору. Будь-яку іншу інформацію щодо форм кредитування та відмінностей між ними позивачка мала можливість отримати до підписання спірної угоди або ж відмовитись від її підписання у разі ненадання їй такої інформації.

З огляду на вищезазначене, посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що перед підписанням спірного кредитного договору банк не надав їй інформацію, передбачену ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставним.

З урахуванням положень ст.ст.3,15 ЦПК України про те, що у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право чи інтерес, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що умови кредитного договору щодо добровільного страхування від нещасних випадків у страховій компанії, рекомендованій банком, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки ОСОБА_1 не довела, в чому саме полягає порушення її законних прав та інтересів.

Правильним є також й висновок суду про те, що умови договору щодо використання банком персональних даних ОСОБА_1 не протирічать вимогам законодавства, оскільки остання, підписавши спірний кредитний договір, надала згоду на використання банком інформації щодо себе у визначеному сторонами порядку. При цьому, права субєкта персональних даних, встановлені ст.8 Закону України «Про захист персональних даних», не є абсолютними, та їх реалізація повинна бути узгоджена з правами та інтересами інших учасників правовідносин.

Разом з тим, при вирішенні даного спору суд не врахував вимоги ч.5 ст.11,ч.ч.1,2,5,7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року ( справа №6-1746 цс 16)).

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2017 року за №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ( ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк чи споживач з метою встановлення, зміни, або припинення правовідносин ( укладення кредитного договору, внесення змін до нього, тощо).

Таким чином, законодавством не передбачена можливість компенсації сукупних послуг банку за рахунок споживача.

Однак, спірний договір містить положення про нарахування комісії у розмірі 1,40 % щомісячно за надання супутньої послуги, а саме за обслуговування кредитної заборгованості, починаючи із сьомого місяця користування кредитом.

З огляду на вищезазначене, дану умову кредитного договору слід визнати недійсною.

Вказаним кредитним договором також передбачено, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у звязку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними цього договору, відбувається Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» ( п.18.1).

Пунктом 18.2 розділу 18 Правил передбачено, що у випадку настання обставин, що процесуально унеможливлюють судовий захист прав і законних інтересів сторін у порядку, визначеному у п.18.1 цих Правил, або у випадку, якщо конкретний продукт банку, на реалізацію якого сторонами укладається відповідний договір, не передбачає третейський порядок розгляду судових спорів, то судовий захист прав і законних інтересів сторін здійснюється в порядку, передбаченому в Україні чинним законодавством.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що домовленість сторін у кредитному договорі про звернення за вирішення спору до третейського суду жодним чином не порушує прав позивача, оскільки даною угодою передбачена також можливість вирішення спору в порядку, встановленому законодавством, у разі, якщо спір не може бути переданий на розгляд третейського суду. Окрім того, обмеження щодо підвідомчості справ третейським судам стосуються виключно справ у спорах щодо захисту прав споживачів і не поширюються на інші спори, зокрема, на спори про захист прав банківських установ, що випливають із кредитних договорів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку ( кредитної спілки).

Даний Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Отже, на час укладення вказаного кредитного договору законодавством не передбачена можливість передачі спору щодо захисту прав споживачів на розгляд третейського суду.

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку, поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про те, що заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів не поширюється на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банк, а відповідачем споживач.

З огляду на вищезазначене, рішення слід скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково. Визнати недійсними умови кредитного договору в частині нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, починаючи із сьомого місяця користування кредитом, у розмірі 1,40 % на місяць, а також в частині передачі спору на розгляд Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України».

В задоволенні решти вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, - про часткове задоволення позовних вимог.

Визнати недійсними умови кредитного договору №002-28089-151012, укладеного 15 жовтня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1, в частині нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, починаючи із сьомого місяця користування кредитом, у розмірі 1,40 % на місяць, а також в частині передачі спору на розгляд Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України».

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуюча Судді: