Ухвала суду № 65590795, 22.03.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 157/883/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Фазан О.З. Провадження № 22-ц/773/303/17 Категорія: 30 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Русинчка М. М., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря Губарик К. А.,

представників позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись в суд із зазначеним позовом. Покликались на те, що у 2013 році спільно з відповідачем ОСОБА_3 перебували на заробітках у Російській Федерації в м. Москва. Через деякий час, виконавши певний об'єм робіт і не отримавши від роботодавця зароблені грошові кошти, повернулись в Україну. Після чого відповідач повторно їздив у Росію і отримав від роботодавця 100000 російських рублів для розрахунку з ними. Однак, приїхавши в Україну, ОСОБА_3 гроші їм не віддав, натомість видав письмову розписку, в якій зобов'язувався повернути зазначену грошову суму протягом місяця.

Крім того позивачі зазначили, що з приводу неповернення їм грошей відповідачем, у визначений ним же термін, звертались у правоохоронні органи.

Просили суд стягнути з відповідача ОСОБА_3, в їх користь заборговані кошти, а саме по 42074 грн. від основної суми та по 3787 грн. процентів за час прострочення її виплати кожному з них і відшкодувати їм понесені судові витрати.

09 грудня 2016 року заочним рішенням Ратнівського районного суду Волинської області позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_7 по 20217 грн. безпідставно набутих грошових коштів та стягнуто по 551 грн. 20 коп. понесених ними судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 10 січня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить його скасувати як незаконне і необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції, в частині відмови позивачам у стягненні в їх користь процентів за час прострочення виплат грошей, сторонами спору не оскаржується і переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Встановлено і це не заперечують сторони спору, що позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_3 у 2013 році разом перебували на заробітках у Російській Федерації в м. Москві, працювали на будівництві. Однак повний розрахунок за виконані роботи від роботодавця не отримали і повернулись в Україну. Відповідач ОСОБА_3, в складі іншої групи робітників, повторно їздив працювати в м. Москву, де від попереднього роботодавця отримав 100000 російських рублів. По приїзді в Україну 05 червня 2013 року написав розписку, у якій зобов'язувався до 05 липня 2013 року вказані грошові кошти в сумі 100000 російських рублів, як недоотриману заробітну плату, віддати ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с. 67).

Дані обставини також підтверджуються показаннями позивачів, допитаних в суді першої інстанції в якості свідків (а. с. 65-66).

Також встановлено, що з приводу неповернення вказаних грошових коштів ОСОБА_3 у липні 2016 року позивачі звертались у правоохоронні органи до Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області на що їм було дано відповідь від 02.08.2016 року про необхідність звернення до суду для врегулювання цивільно-правових відносин, які існують між ними (а. с. 63-64).

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що її загальна умова звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Отже наведене дає підстави вважати, що відповідач ОСОБА_3, одержав вказану суму грошей 100000 російських рублів, призначену іншим особам, тобто набув ці грошові кошти без достатніх правових підстав та не повернув їх позивачам ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а наявність розписки написаної відповідачем щодо повернення грошей позивачам не свідчить про виникнення між ними з цього приводу будь-яких договірних правовідносин.

Таким чином, на думку колегії суддів, встановивши наведені обставини та давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення вказаних грошових коштів з відповідача в користь позивачів за статтею 1212 ЦК України.

Також колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відмови у позові із-за пропуску позивачами строку позовної давності, на що вказує апелянт. Оскільки судом було ухвалено заочне рішення в судовому засіданні про дату проведення якого позивач був повідомлений належним чином і заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до суду на той час не подавав.

Оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу відповідно до ст. 308 ЦПК України слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити, заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді