Рішення № 65582962, 24.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20795/15-ц Провадження № 22-ц/772/662/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Медвецького С.К., Марчук В.С.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.01.2017 року у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11.10.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №1025/ФКВ-07, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 29 500 доларів США з розрахунку 14,30% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 11.10.2007 року по 07.10.2022 року. В частині надання кредитних коштів ТОВ «Укрпромбанк» свої зобовязання виконав в повному обсязі. З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним договором, 11.10.20017 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №1025/ Z фквіп-07, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку належне їм на праві приватної власності нерухоме майно: квартиру №41 по провулку К. Маркса в буд. №19-А в м. Вінниці, загальною площею 33,8 кв. м.

30.06.2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відтак акціонерне товариство «Дельта Банк» набуло право вимоги, зокрема по кредитному договору №1025/ФКВ-07 від 11.10.2007 року.

В позові зазначено, що ОСОБА_4 умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлялась, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобовязань згідно умов кредитного договору, однак зобовязання не виконанні у звязку з чим, станом на 28.07.2015 року утворилась заборгованість у сумі: 366 588, 80 грн. з яких: 321 082, 92 грн. тіло кредиту, 45 505, 88 відсотки, а тому просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру №41 по провулку К. Маркса в буд. №19-А в м. Вінниці, загальною площею 33,8 кв. м. та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на зазначену квартиру.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.01.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, при цьому зроблено посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання представник ПАТ «Дельта Банк» не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_4 та її представник судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.

ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, при цьому надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що відсутні докази повідомлення іпотекодавців та боржника про сплату заборгованості, тобто банком порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а також відсутня прострочена заборгованость за кредитним договором №1025/ФКВ-07 від 11.10.2007 року з боку ОСОБА_4.

Однак повністю погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 3,4 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №1025/ФКВ-07, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти у розмірі 29 500 доларів США з розрахунку 14,30% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 11.10.2007 року по 07.10.2022 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 11.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено іпотечний договір №1025/Zфквіп-07, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру №41 по провулку К. Маркса в буд. №19-А в м. Вінниці, загальною площею 33,8 кв. м, яка належить їм на праві приватної власності.

30.06.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі акціонерне товариство «Дельта Банк» набуло право вимоги по кредитному договору №1025/ФКВ-07 від 11.10.2007 року.

Згідно наданої ПАТ «Дельта Банк» довідки від 28.07.2015 року, прострочена заборгованість по кредитному договору №1025/ФКВ-07 станом на 28.07.2015 року складає: по тілу кредиту 210,62 долара США, по відсоткам 1 908, 66 доларів США.

Крім того, відповідно до копії довідки ПАТ «Дельта Банк» №05-3325796 від 22.09.2016 року загальна сума заборгованості по кредитному договору №1025/ФКВ-07 від 11.10.2007 року станом на 20.09.2016 року становить 2 731,11 доларів США та 28417, 09 грн. пеня.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пунктом 4.4.1. іпотечного договору №1025/Zфквіп-07 від 11.10.2007 року передбачено, що іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги зокрема шляхом прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобовязання; цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Пунктом 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 02.11.2016 року у справі №6-2457цс16, визначено, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Колегія суддів звертає увагу на те, що умовами іпотечного договору, передбачено визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержатем як позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому в матеріалах справи відсутні дані про те, що банк намагався реалізувати своє право в позасудовому порядку шляхом звернення до державного реєстратора.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Колегія суддів звертає увагу, що відмовляючи задоволенні позову, суд першої інстанції свій висновок обґрунтовував неналежним повідомленням іпотекодавців та позичальника щодо сплати простроченої (поточної) заборгованості та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Крім того, з часу звернення ПАТ «Дельта Банк» до суду із вказаною позовною заявою та на момент ухвалення судового рішення, пройшло майже півтора року, що також свідчить про відсутність порушень вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Оцінюючи в сукупності зібрані у справі докази, судова колегія приходить до висновку, щодо безпідставності заявленого позову, оскільки відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу його у власність іпотекодержателя.

На підставі наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішеннясуду першої інстанції, яке не ґрунтується на вимогах закону, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.01.2017 року скасувати.

В задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом: