Ухвала суду № 65581362, 15.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Лапчевської О.Ф., Прокопчук Н.О.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив стягнути з ОСОБА_6 суму основного боргу в розмірі 319 755,98 грн., 3% річних у розмірі 16 609,70 грн., а також суму понесених судових витрат та з ОСОБА_7 суму основного боргу в розмірі 319 755,98 грн., 3% річних у розмірі 16 609,79 грн. та судовий збір.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.02.2016 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог повністю. Посилається на порушення судом норм чинного законодавства та неправильне його застосування. В обґрунтування своїх доводів вказує, що розписка є саме підтвердженням укладення договору, а останній є укладеним з моменту передачі грошей.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.

Справа № 753/16512/15 № апеляційного провадження:22-ц/796/5507/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, тому необхідним є доведення правової природи вказаної передачі коштів та підтвердження свого права вимагати від відповідача виконання саме боргового зобов'язання.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 04.12.2013 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зобов'язались віддати ОСОБА_5 суму коштів, що залишилась еквівалентну 30 000 доларів США в строк до 01.05.2014 відповідно до розписки (а. с. 4). Позивач, зазначивши, що відповідачі взятих на себе зобов'язань щодо повернення боргу не виконали, тому із ОСОБА_6 підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 15 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 28.08.2015 становив 319 755,98 грн., 3% річних у розмірі 16 609,70 грн. та з ОСОБА_7 сума основного боргу в розмірі 15 000 доларів США (319 755,98 грн.), 3% річних у розмірі 16 609,79 грн.

Разом з тим оригіналу вказаної розписки в суд апеляційної інстанції позивач не надав, хоча справа неодноразово відкладалася саме з вини позивача та його представників. Також представники позивача не змогли пояснити суду правову природу зобов'язань між позивачем та відповідачами за вказаною розпискою, як не змогли назвати дату передачі відповідачам у борг суми її загального розміру з урахуванням того, що у вказаній розписці зазначено зобов'язання віддати залишок боргу.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У той самий час за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Враховуючи вищевикладене та те, що із тексту розписки не вбачається, що ОСОБА_5 були передані кошти відповідачам, які останніми отримані, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про те, що до спірних відносин не підлягають застосуванню ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України правильними.

Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи суд першої інстанції не врахував наявність у позивача боргової розписки від відповідачів, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки з тексту останньої неможливо зробити висновків , що між сторонами виникли саме боргові зобов'язання.

Отже, висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

О.Ф.Лапчевська