Ухвала суду № 65578420, 22.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/11941/16 Головуючий у 1-й інстанції:Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача Дутковського Б.В., представника відповідача Мартиненко Д.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство ПАРИТЕТ-К» до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВКП ПАРИТЕТ-К» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2014 року по 31.12.2015 відповідачем складено акт від 12 липня 2016 року №206/26-15-14-01-04/37973820, відповідно до висновків якого за позивачем встановлено порушення:

- пунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.3, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014- 2015 роки на 1 750 886,00 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 677 338,00 грн, у тому числі за січень-грудень 2014 року, січень-грудень 2015 року;

- підпункту «е» пункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «д» пункту 171.2 статті 171 ПК, що призвело заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 14 116,88 грн, у тому числі за 2014, 2015 роки;

- підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171 ПК, що призвело до заниження зобов'язання по сплаті до бюджету військового збору за 2015 рік на суму 575,05 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 25 липня 2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №3512615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 999 323,50 грн, у тому числі за основним платежем на 1 750 885,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 248 438,50 грн;

- №3502615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 846 672,50 грн., у тому числі за основним платежем на 677 338,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 169 334,50 грн;

- №0758140303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 24 483,31 грн, у тому числі за основним платежем на 14 116,88 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 366,43 грн.

- №0759140303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 978,79 грн, у тому числі за основним платежем на 575,05 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 403,74 грн.

Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з такого:

- економічно-обґрунтованої вартості торгового знаку «ІНФОРМАЦІЯ_3» на момент проведення перевірки не було, що унеможливлювало здійснення платежів за цей торговий знак;

- торгова марка «ІНФОРМАЦІЯ_2» зареєстрована лише 10 серпня 2016 року, а ліцензійний договір про надання дозволу (ліцензії) на його використання укладено лише 01 вересня 2016 року, що свідчить про неможливість його використання до реєстрації та укладення ліцензійного договорі;

- позивач не здійснював використання торгового знака «ІНФОРМАЦІЯ_1» з власної ініціативи, а лише наносив його зображення на доопрацьовані для ТОВ «МеталлФорт» та ТОВ «МС ГРУПП» металеві вироби відповідно до технічного завдання;

- позивач сплачував роялті за весь період користування корисними моделями «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_6» та винаходом під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» здійснювало витрати на придбання у TOB «Епіцентр-K» послуг для провадження своєї господарської діяльності, ці господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій;

- TOB «Паритет-К» не є бюджетною установою, а тому нарахування податку на додану вартість на суми компенсації вартості комунальних послуг та, як наслідок, формування податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних є правомірним;

- відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували використання мобільного зв'язку працівниками TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» в цілях, інших ніж виробничі.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує таке:

- з січня 2014 року по липень 2014 року ТОВ «ВКП «Паритет-К» використовувало при здійсненні фінансово-господарської діяльності корисні моделі та винахід під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_5» при цьому не сплачувало роялті за надання дозволу (ліцензії) на використання даних корисних моделей (винаходу), таким чином ТОВ «ВКП «Паритет - К» при визначенні інших доходів за січень 2014 року по липень 2014 року не було враховано доходи за безоплатне користування корисними моделями та винаходами;

- позивач наносив торговий знак «ІНФОРМАЦІЯ_1» на продукцію з метою продажу, використання у власній господарській діяльності;

- у зв'язку з відсутністю звітів TOB «Епіцентр-K» про надання інформаційних, маркетингових та інших послуг по організації просування товарів (торгової марки) неможливо підтвердити витрати з фінансово-господарською діяльністю підприємства;

- операція з отримання орендарем від орендодавця компенсації витрат за спожиті орендарем комунальні послуги та електричну енергію не є об'єктом оподаткування ПДВ;

- суми, сплачені за послуги міжнародного роумінгу за працівників товариства, які в цей період не перебували у відрядженні за кордоном, прирівнюється як додаткове благо надане роботодавцем та підлягають оподаткуванню.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Приймаючи оскаржувані рішення, відповідач, окрім іншого стверджував, що позивачем не було враховано доходів на безоплатне користування корисними моделями та винаходами, а саме: з січня 2014 року по грудень 2015 року TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» використовувало при здійсненні фінансово-господарської діяльності корисні моделі та винахід під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_5» при цьому не сплачувало роялті за надання дозволу (ліцензії) на використання даних корисних моделей (винаходу) та не було враховано в 2015 році доходи за безоплатне користування торгівельними марками «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4».

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК безоплатно наданими товарами, роботами, послугами є: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідач стверджує, що позивач здійснював використання згаданих об'єктів права інтелектуальної власності безоплатно, не сплачуючи за це відповідні суми роялті.

За змістом пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються патентом (деклараційним патентом). Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель засвідчуються деклараційним патентом.

Статтею 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» передбачено, що права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу. Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, платник податку повинен сплачувати роялті за фактичне використання або за надання права на використання об'єктів права інтелектуальної власності, які зареєстровані в установленому порядку, на підставі дозволу право володільця та на умовах відповідного ліцензійного договору.

Щодо винаходів та корисних моделей «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_7» та «ІНФОРМАЦІЯ_5».

Відповідач стверджує, що з січня по липень 2014 року позивач використовував при здійсненні фінансово-господарської діяльності зазначені корисні моделі та винахід, не сплачуючи при цьому роялті за надання дозволу (ліцензії) на використання.

Як вбачається з матеріалів справи, TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» (ліцензіат) уклало із громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (ліцензіари) ліцензійні договори про надання дозволу (ліцензії) на використання корисної моделі від 28 липня 2014 року №28/07-1, від 28 липня 2014 року №28/07-2 та від 28 липня 2014 року №28/07-3, за умовами яких ліцензіари надали ліцензіату за винагороду дозвіл (невиключну ліцензію) на використання на території України наступних корисних моделей: «ІНФОРМАЦІЯ_5» (патент на корисну модель НОМЕР_1, зареєстрований в Державному реєстрі патентів України 15 листопада 2006 року), «ІНФОРМАЦІЯ_6» (патент на корисну модель НОМЕР_2, зареєстрований в Державному реєстрі патентів України 10 листопада 2006 року) та винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_7» (патент на винахід НОМЕР_3, зареєстрований в Державному реєстрі патентів України 10 вересня 2008 року).

Відповідно до пункту 4.1 ліцензійних договорів за отримання ліцензії в об'ємі прав, що передбачені договорами, ліцензіат сплачує ліцензіарам винагороду (роялті) щомісячно в загальному розмірі 77 250,00 грн, 77 250,00 грн та 139 500,00 грн відповідно.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, ціна роялті, зазначена у вказаних ліцензійних договорах, включала в себе період, у тому числі протягом січня-липня 2014 року, про що зазначено у додаткових угодах до ліцензійних договорів від 30 липня 2016 року.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість посилань відповідача на безоплатне використання позивачем корисних моделей «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_6» та винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_7» у період січня-липня 2014 року.

Щодо торгового знаку «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Як вбачається з матеріалів справи, 18 червня 2012 року TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» (ліцензіат) уклало із громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (ліцензіари) попередній договір про надання дозволу (ліцензії) на використання торгової марки, за умовами якого сторони погодилися, що після набуття торговельною маркою (знаком для товарів і послуг) економічно обґрунтованої вартості, що буде визнано обома сторонами, між ліцензіарами та ліцензіатом буде укладено ліцензійний договір про надання дозволу (ліцензії) на використання торгової марки (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_3», з визначенням вартості використання зазначеної торгівельної марки протягом усього часу, з моменту укладення попереднього договору в ретроспективі.

Обґрунтовуючи свою позицію, яку підтримав суд першої інстанції, позивач зазначив, що у зв'язку із відсутністю економічно-обґрунтованої вартості торгового знаку «ІНФОРМАЦІЯ_3», сторони погодили оплату за користування за торговий знак у ретроспективі, тобто за минулі періоди.

Так, 01 вересня 2016 року сторони уклали ліцензійний договір про надання дозволу (ліцензії) на використання торгової марки №01/09-01, у якому сторони визначили принципи оплати ліцензіатом платежів за використання торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_3» на майбутнє та врегулювали оплату її використання у ретроспективі (п. 4.2 договору). Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість посилань відповідача на безоплатне використання позивачем торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_3» у період з липня 2012 року по серпень 2016 року.

Щодо торгового знаку «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_4 торговий знак «ІНФОРМАЦІЯ_2» зареєстрований 10 серпня 2016 року. Ліцензійний договір про надання дозволу (ліцензії) на його використання №01/09-02 укладено між позивачем (ліцензіат) та громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (ліцензіари) 01 вересня 2016 року.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що користування торговим знаком «ІНФОРМАЦІЯ_2» до його реєстрації та укладення ліцензійного договору не може вважатися безоплатним використанням об'єкта права інтелектуальної власності.

Щодо торгового знаку «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

Як вбачається з матеріалів справи, власником торгового знаку «ІНФОРМАЦІЯ_1» є ТОВ «Онікс» (Російська Федерація), що підтверджується відповідним свідоцтвом на товарний знак від 20 лютого 2009 року НОМЕР_5 та додатками до нього від 16 березня 2010 року та від 13 вересня 2010 року. ТОВ «Онікс» надало згоду на використання вказаного торгового знака ТОВ «МеталлФорт» та ТОВ «МС ГРУПП».

Так, 15 жовтня 2013 року ТОВ «МеталлФорт» та 01 травня 2015 року ТОВ «МС ГРУПП» надало позивачу технічних завдань на доопрацювання моделей, згідно з пунктом 6.4 яких, TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» було зобов'язане поряд із застосуванням наклейки «гарантія 5 років» застосовувати наклейку «ІНФОРМАЦІЯ_1» при виготовленні сейфів для вказаних підприємств.

Тобто, позивач не здійснював використання торгового знака «ІНФОРМАЦІЯ_1» з власної ініціативи, а лише наносив його зображення на доопрацьовані для ТОВ «МеталлФорт» та ТОВ «МС ГРУПП» металеві вироби відповідно до наданого замовниками технічного завдання. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про помилковість тверджень відповідача щодо безоплатного використання позивачем торгового знака «ІНФОРМАЦІЯ_1» є обґрунтованими.

Підставою для прийняття оскаржуваних рішень слугував також висновок податкового органу про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних послуг у 2014 році по відносинам із TOB «Епіцентр-K», у зв'язку із не доведенням факту пов'язаності понесених витрат з веденням господарської діяльності підприємства та відсутністю звітів про надання інформаційних, маркетингових та інших послуг по організації просування товарів (торгової марки).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Наведене кореспондує з положеннями ст. 201 ПК, п. 201.1 якої передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу складену за вибором покупця (отримувача) в один із установлених цією статтею способів податкову накладну, підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року (№ 21-4953а15) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, в частині донарахування позивачу зобов'язань за результатами відносин із ТОВ «Епіцентр-K», становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» (замовник) та його контрагентом TOB «Епіцентр-K» (виконавець) укладено договір № 307540 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 15 жовтня 2012 року, предметом якого є надання виконавцем послуг щодо просування товару (торгової марки) в регіонах України, які передбачають надання наступної консультаційної інформації: розміщення товару на окремих стелажах та площадках виконавця; формування виконавцем споживчого кошику покупця поденно; проведення інформаційного обслуговування товарів, які постачаються замовником, та цільового опитування клієнтів, як фактичних, так і потенційних; інформування щодо залишку товарів на стелажах гіпермаркету; надання інформації замовнику сто воно періодів проведення рекламних заходів всередині гіпермаркетів виконавця та інформування про зміну попиту на товари, що постачаються замовником; проведення аналізу рекламно-інформаційної продукції на аналогічними видами продукції; проведення аналізу результатів маркетингових досліджень, формування висновків і рекомендацій.

Відповідно до пункту 1.4 зазначеного договору вся консультаційна інформація надається в усній формі або в іншій формі, погодженій сторонами.

Виконання зазначеного договору підтверджується наданими позивачем рахунками та актами виконання робіт (надання послуг), податковими накладними, звіти до актів виконаних робіт. Здійснення оплати за цим договором підтверджується банківськими виписками.

Придбані у TOB «Епіцентр-K» послуги замовлялись в рамках договору поставки від 15 жовтня 2012 року №307440, укладеного між TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» та TOB «Епіцентр-K», з метою просування поставленого товару - сейфів у мережі гіпермаркетів «Епіцентр».

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач придбав у TOB «Епіцентр-K» послуги виключно для провадження своєї господарської діяльності; зазначені господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які наявні в матеріалах справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на відсутність документів на підтвердження фактичного надання рекламних послуг, оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для висновку про реальність надання таких послуг. Посилання на відсутність під час перевірки звітів до актів виконаних робіт є також необґрунтованим, оскільки такі звіти не є документами первинного бухгалтерського обліку та не є підставою для формування сум податкової звітності. Окрім того, зазначені звіти наявні в матеріалах справи, а тому, з огляду на принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд приймає їх до уваги.

Щодо доводів відповідача про те, що розмір оплати по організації просування товару перевищує ліміт сплати контрагенту за надані послуги 6% від суми реалізованого товару за договором поставки за кожен квартал та 2% від суми реалізованого товару, поставленого за договором поставки, за кожен місяць, апеляційний суд також відхиляє, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, такі доводи є лише припущеннями відповідача, на підтвердження яких відповідач не надав жодних документальних підтверджень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач правомірно формував витрати за перевірений період по взаємовідносинам з TOB «Епіцентр-K».

В акті перевірки відповідач, окрім іншого стверджував, що позивач до складу податкового кредиту неправомірно відносив суми податку на додану вартість за відшкодування комунальних послуг, сплачених відповідно до укладених договорів оренди нежитлових приміщень контрагенту TOB «Паритет-К».

Як вбачається з матеріалів справи, TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» уклало із TOB «Паритет-К» договори оренди:

- від 01 червня 2012 року №28 про тимчасове користування (оренду) частину нежитлового приміщення для розташування офісу, за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 108,2 кв.м. на шостому поверсі будівлі. Розмір орендної плати складає 4 328,00 грн, крім того податок на додану вартість 865,60 грн;

- від 15 червня 2012 року №3 про тимчасове користування (оренду) частину нежитлового приміщення для розташування виробничих цехів та складу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 4082,6 кв.м. Розмір орендної плати складає 95 000,00 грн., крім того податок на додану вартість 19 000,00 грн. (до 01 серпня 2013 року); розмір орендної плати складає 84 166,67 грн., крім того податок на додану вартість 16 833,33 грн. (після 01 серпня 2013 року).

За умовами зазначених договорів позивач сплачував TOB «Паритет-К» орендну плату та відшкодовував понесені TOB «Паритет-К» витрати на комунальні послуги.

Відповідач в акті перевірки стверджує, що операція з отримання орендарем від орендодавця компенсації витрат за спожиті орендарем комунальні послуги та електричну енергію не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки орендодавець не здійснює операцій з постачання орендарю комунальних послуг та електричної енергії, вартість спожитих орендарями комунальних послуг та електричної енергії відшкодовується орендарю окремо та не включається орендарем до складу орендної плати.

Відповідно до пп. «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.

Підпунктом 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПК передбачено, що постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно з положеннями пункту 188.1 статті 188 ПК база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що якщо орендодавцем є не бюджетна установа, то кошти, які отримуються від орендаря у вигляді відшкодування витрат на сплату комунальних послуг, що є складовою витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, включаються до бази оподаткування податком на додану вартість та оподатковуються податком на додану вартість на загальних підставах.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що формування податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних з відшкодування орендарем коштів на оплату комунальних послуг небюджетній установі - орендарю є правомірним.

В акті перевірки відповідач також зазначив, що позивачем не утриманий податок з доходу працівників, отриманого платниками податку від працедавця у формі оплати за послуги мобільного зв'язку (послуги міжнародного роумінгу), оскільки суми, сплачені за послуги міжнародного роумінгу за працівників товариства, які в цей період не перебували у відрядженні за кордоном, прирівнюється як додаткове благо надане роботодавцем та підлягають оподаткуванню, зазначене порушення потягло за собою не утримання, не нарахування та несплату до бюджету військового збору.

За правилами підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Критерієм розмежування додаткового блага, наданого працівникові, від витрат платника у рамках його виробничої діяльності є те, хто саме є вигодобувачем набутого блага. Суд першої інстанції вірно зазначив, що вартість послуг мобільного зв'язку, у тому числі міжнародного роумінгу, що сплачуються юридичною особою за здійснення її працівниками виробничих телефонних розмов, не розглядається як додаткове благо за наявності відповідних документів, які підтверджують використання мобільного зв'язку виключно у виробничих цілях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав із оператором - ПрАТ «МТС Україна» договір №СА-600002-66/082012 про надання телекомунікаційних послуг від 17 липня 2012 року, номер особового рахунку абонента 5.29073.12, згідно з яким абонент (позивач) замовляє та оплачує, а оператор надає на тарифній основі телекомунікаційні послуги.

Додатком № 1 до договору визначено перелік номерів, що обслуговуються в корпорації, закріплених за номером особового рахунку 5.29073.12. В рахунках за телекомунікаційні послуги за період січень 2014 року-грудень 2015 року, копії яких містяться у справі, деталізовано використання мобільного зв'язку працівниками TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» з ідентифікацією закріплених додатком№1 мобільних номерів особового рахунку абонента 5.29073.12.

На підтвердження використання послуг ПрАТ «МТС Україна» саме у господарській діяльності товариства, позивач надав суду наказ від 01 березня 2013 року №8-К про прийняття на роботу працівників TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_5, стосовно яких контролюючий орган здійснив нарахування податку на доходи фізичних осіб.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач, в порушення п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в акті перевірки не аналізував обставини пов'язаності здійснених працівниками TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» телефонних розмов із виробничою діяльністю підприємства та не встановлював, що телефонні розмови мали приватний характер, не надано відповідних відомостей також і під час судового розгляду справи.

З цих підстав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оподаткування спірних послуг мобільного зв'язку як додаткового блага, збільшення позивачу зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору є необґрунтованим.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав на задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 27.03.2017.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.