Ухвала суду № 65578202, 27.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/651/17 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

27 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В., суддів: Безименної Н.В., Желтобрюх І.Л.

за участю секретаря судового засідання: Панчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу позивача - Державної аудиторської служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор електронної реєстрації та звітності», третя особа - Державне підприємство «Держреєстри України» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року позивач, Державна аудиторська служба України, звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор електронної реєстрації та звітності» у дохід Державного бюджету України 99 000 грн внаслідок порушення умов Договору №DP-13/04-2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року у відкритті провадження - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та враховуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Постановлюючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що даний адміністративний позов не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Даючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Сторонами не заперечується, що підставою для звернення до суду з даним адміністративним позов стало порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор електронної реєстрації та звітності» умов договору, укладеного з Державним підприємством «Держреєстри України», внаслідок чого завдано шкоду Державному бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон) визначено головні завданнями органу державного фінансового контролю.

Частиною 2 ст. 2 Закону передбачено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до п. 7 ст. 10 Закону, органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, а пунктом 10 зазначеної статті - звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю та діє в інтересах держави.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що діяльність органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, у разі виявленні збитків завданих державі чи об'єкту контролю, відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом про стягнення суми.

Відповідно до практики Верховного Суду України, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Верховний Суд України у своїх рішеннях зазначає, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства у цій частині є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена в рішеннях від 15 квітня 2014 року № 21-40а14, від 14 жовтня 2014 року у справі № 21-453а14, від 10 лютого 2015 у справі № 21-632а14, від 18 листопада 2014 року у справі № 21-461а14 та від 20 січня 2015 року у справі № 21-601а14.

Тобто, Держфінінспекція наділена правом звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

27 березня 2017 року у судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду представник відповідача пояснила, що Державна аудиторська служба України не зверталась з позовом до підконтрольної установи - Державного підприємства «Держреєстри України» про відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2016 року у справі №806/3787/13-а.

Разом з тим, згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

У даній справі спірні правовідносини виникли на підставі виконання вимог цивільно-правової угоди, внаслідок чого заподіяно шкоду Державному бюджету України.

Слід зазначити, що адміністративними судами можуть бути розглянуті вимоги про відшкодування шкоди лише, якщо вимоги стосуються суб'єкта владних повноважень, яким завдано збитків шляхом виконання своїх владних управлінських функцій.

Приписами ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно - правовий характер та як наслідок не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Як зазначалося судом вище, адміністративними судами можуть бути розглянуті спори лише щодо правомірності та обґрунтованості дій та рішень органу державного фінансового контролю, прийнятих та здійснених на виконання власних повноважень та на виявлення та усунення порушень, які не пов'язані з відшкодуванням шкоди.

Проте, спірні відносини є такими, що виникли внаслідок порушення фінансової дисципліни.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що даний позов не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, а позивачу слід звернутися до суду господарської юрисдикції.

Згідно із статтею 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор електронної реєстрації та звітності», третя особа - Державне підприємство «Держреєстри України» про стягнення коштів.

Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вищезазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 199, 202, 205, 206, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку, визначеному ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено 27.03.2017

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

І.Л. Желтобрюх

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Желтобрюх І.Л.