увійти
УКР
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Кіровоградської області
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
| "03" травня 2007 р. | Справа № 14/96 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали справи № 14/96 за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кіровоград до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Кіровограді, м. Кіровоград про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій
Секретар судового засідання - Максименко Ю.П. Представники сторін: від позивача - ОСОБА_2., довіреність № НОМЕР_1 р.; від позивача - Фізична особа - підприємецьОСОБА_1; від відповідача - Панасенко І.Б., довіреність № 122 від 04.04.07;
Подано позов про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у м. Кіровограді (далі по тексту - ДПІ) про застосування штрафних (фінансових) санкцій №НОМЕР_2 р. в розмірі 95 000,00 грн. Позивач подав доповнення до позовної заяви, згідно якого просить суд визнати нечинними рішення ДПІ у м. Кіровограді про застосування штрафних (фінансових) санкцій №НОМЕР_2 р., №НОМЕР_3 р. в розмірі 95 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновок податкового органу про порушення пункту 1 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” суперечить нормам пункту 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування” та статті 1 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” . Позивач наполягає, що не здійснював діяльність в сфері роздрібної торгівлі автомобілями, а реалізовував транспортні засоби, які використовувалися в господарської діяльності і відносилися до основних фондів. Облік операцій з готівкою, стверджує позивач, відображався в книзі обліку доходів та витрат у відповідності до вимог підпункту “б” статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”. Позивач вважає помилковим посилання органу державної податкової служби на відсутність в Свідоцтвах платника єдиного податку, виданих позивачу на 2005-2006 роки таких видів діяльності, як торгівля автомобілями, як на підставу для висновку, що дохід від торгівлі автомобілями не є доходом від виду діяльності, на який для позивача, як платника єдиного податку, розповсюджуються правила, встановлені Указом Президента України “Про систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва” та операції від такого продажу повинна здійснюватися через реєстратор розрахункових операцій. Крім того, посилаючись на статті 238, 239, 250 Господарського кодексу України позивач зазначає, що при винесенні спірних рішень про застосування штрафної санкції за порушення Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” державною податковою службою не враховано норми статті 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій. В письмових запереченнях проти позову ДПІ у м. Кіровограді не погоджується з позовними вимогами приватного підприємцяОСОБА_1. та просить суд відмовити в їх задоволенні. ДПІ у м. Кіровограді наполягає на порушенні позивачем Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та обґрунтованості застосування штрафних санкції за порушення його норм. Крім того, відповідач не погоджується із твердженням позивача, що штрафна санкція за порушення Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є адміністративно-господарською санкцією. Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Спеціалістами ДПІ у м. Кіровограді проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_1 за період з 01.07.2005 р. по 30.09.2006 р. За результатами перевірки складено акт від НОМЕР_4, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, а саме не проведення розрахункових операцій за готівку через реєстратор розрахункових операцій. Акт перевірки став підставою для винесення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від НОМЕР_2на суму 95 000,00 грн. з посиланням на пункт 1 статті 3, пункт 17.1 статті 17 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”. Не погодившись з рішенням ДПІ у м. Кіровограді позивач оскаржив його в процедурі адміністративного узгодження, за результатами розгляду скарга позивача залишена без задоволення та винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №НОМЕР_3 р. Господарський суд задовольняє вимоги позивача в силу наступного. З матеріалів справи вбачається, що приватний підприємецьОСОБА_1 в 2005-2006 роках здійснювач підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування та сплачував єдиний податок. Свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_5рік передбачає здійснення слідуючих видів діяльності - транспортні послуги, оптова та роздрібна торгівля, сервісне обслуговування автотранспорту, передача в оренду основних засобів, свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_6 рік передбачає здійснення таких видів діяльності, як оптова-роздрібна торгівля, транспортні послуги, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, здавання нерухомості в наїм. Перевіркою дотримання вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” податковою службою встановлено порушення пункту 1 статті 3 цього Закону, а саме здійснення торгівельної діяльності з продажу транспортних засобів з розрахунками в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій на суму 19 000,00 грн., без врахування податку на додану вартість в сумі 15 833,33 грн., а саме 19.07.2005 р. реалізація “погружчика” на суму 416,67 грн., 27.10.2005 р. реалізація автокрана ТА 16.01 МАЗ-5337 на суму 8 333,33 грн., 05.03.2006 р. реалізація автомобіля ЗАЗ - 110247 на суму 833,33 грн., 19.04.2006 р. реалізація автомобіля МАЗ-53366 на суму 1 666,67 грн., 31.05.2006 р. реалізація причепа ГКБ 819 на суму 416,67 грн., 16.09.2006 р. реалізація автокрана КТА 16.01, МАЗ - 5337,2006 р. на суму 4 166,67 грн. Згідно статті 1 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами, які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та\або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Відповідно до статті 3 цього Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані реєстратори розрахункових операцій. За нормою статті 2 цього Закону розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг). Згідно пункту 1 статті 9 Закону України реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку. З пояснень позивача та доданих до матеріалів справи документів (договори на виконання транспортних послуг, акти прийому передачі виконаних робіт, шляхові листи, рахунки-фактури на оплату транспортних послуг, податкові накладні, акти списання паливо-мастильних матеріалів) вбачається, що приватний підприємецьОСОБА_1. всі зазначені в акті перевірки транспортні засоби, як реалізовані без застосування реєстратора розрахункових операцій, використовував у господарської діяльності при наданні транспортних послуг. Отже позивачем не здійснювалась діяльність у сфері роздрібної торгівлі автомобілями, а здійснювалась реалізація транспортних засобів, які використовувалися в господарської діяльності і відносилися до основних фондів приватного підприємця. Статтею 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у господарської діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв”язку з фізичним або моральним зносом. Враховуючи те, що основні фонди (основні засоби) суб”єкта підприємницької діяльності не є продуктом праці, а також продукцією власного виробництва, що виробляється та\або реалізується суб”єктами підприємницької діяльності через оптову та роздрібну торгівлю, тобто не є товаром, призначеним для торгівлі, господарський суд вважає, що дія Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” на операції продажу основних фондів, що належать суб”єкту підприємницької діяльності і використовуються для виконання робіт, послуг, не поширюється. Дана позиція викладена в листі ДПА України від НОМЕР_7, а також знайшла своє відображення в Постанові Вищого господарського суду України від 06.10.2004 р. по справі №5\498-25\46. За таких обставин, господарський суд вважає помилковим застосування державним податковим органом до позивача штрафної санкції на підставі Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” за здійснення реалізації власних основних засобів без застосування реєстратора розрахункових операцій. З акту перевірки та матеріалів справи вбачається, що облік операцій з реалізації транспортних засобів належним чином відображався позивачем в книзі обліку доходів та витрат. Відповідно до підпункту “б” статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб”єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб”єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку) , якщо такі суб”єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого проводити державну регуляторну політику. У відповідності до пункту 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва” суб”єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами. Якщо навіть погодитися з позицією податкового органу щодо реалізації позивачем транспортних засобів, як товару, то відповідно до підпункту “б” статті 9 Закону та пункту 6 Указу позивач, як платник єдиного податку, мав право при здійсненні торгівельної діяльності не застосовувати реєстратор розрахункових операцій за умови ведення ним книги обліку доходів і витрат. Господарський суд вважає помилковим посилання органу державної податкової служби на відсутність в Свідоцтвах платника єдиного податку, виданих позивачу на 2005-2006 роки таких видів діяльності, як торгівля автомобілями, як на підставу для висновку, що дохід від торгівлі автомобілями не є доходом від виду діяльності, на який для позивача, як платника єдиного податку, розповсюджується правила, встановлені Указом та операції від такого продажу повинні здійснюватися через реєстратор розрахункових операцій. В свідоцтвах про сплату єдиного податку, виданих позивачу на 2005-2006 роки, в перелік видів діяльності включена оптова та роздрібна торгівля, отже висновки податкової служби щодо відсутності у позивача права користуватися спрощеною системою оподаткування при здійсненні торгівлі, в тому числі торгівлі транспортними засобами є неправомірними. Посилання податкової служби на Класифікацію видів економічної діяльності (далі по тексту КВЕД) Державного комітету статистики України від 26.12.2005 р. №375, як на підставу для висновку про відсутність у позивача права користуватися спрощеною системою оподаткування при здійсненні торгівлі транспортними засобами не є обґрунтованим та беззаперечним, оскільки прийнятим наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. №375 КВЕД є лише статистичним інструментом для впорядкування економічної інформації. За змістом розділу 3 КВЕД наданий органам державної статистики код виду діяльності не створює сам по собі прав чи обов”язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов”язково є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. Крім того, слід звернути увагу на наступне. Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб”єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно - господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно - господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно - господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Одним із видів адміністративно - господарських санкцій є адміністративно-господарський штраф (стаття 239 Господарського кодексу України). Адміністративно - господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення (частини 1,2 статті 241 Господарського кодексу України). Адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (стаття 250 Господарського кодексу України). Господарський суд вважає, що при застосуванні штрафної санкції ДПІ у м. Кіровограді не враховано не тільки норми Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва”, а і норми статті 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій. Відповідач виявив у позивача порушення норм Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” в день підписання акту документальної перевірки, тобто 27.11.2006 р., тому застосування адміністративно - господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності може бути правомірним починаючи з 27.11.2005 р. Застосування штрафної (фінансової) санкції за не проведення розрахункових операцій за готівку через реєстратор розрахункових операцій в період з 19.07.2005 року по 27.11.2005 року є порушенням положень Господарського кодексу України та ще однією з підстав для визнання нечинними спірних рішень. Керуючись частинами 1-3 статті 160, частиною 1 статті 162, статтею 163, частинами 1-4 статті 254, статтею 258, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати нечинними рішення ДПІ у м. Кіровограді про застосування штрафних (фінансових) санкцій №НОМЕР_2 р., № НОМЕР_3 р. Стягнути з Державного бюджету України (№ рахунку 31118095600002, МФО 823016, отримувач коштів УДК у м. Кіровограді, банк отримувача ГУДКУ у Кіровоградській області, ідентифікаційний код 24145329) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, відомості про рахунки відсутні) судові витрати по справі 3,40 грн. державного мита. За заявою стягувача після набрання постановою законної сили господарський суд видає виконавчий лист. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційної інстанції через господарський суд Кіровоградської області. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
|
