Рішення № 65528229, 22.03.2017, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/247/17

Провадження №2/265/526/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарях - Байрачній І. О., Єфремовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 2 вересня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений договір невідновлювальної кредитної лінії № 155/18-322-117, за умовами якого позивач надав відповідачці на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в сумі 120000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 1 вересня 2018 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних. В забезпечення виконання зобовязань між ПАТ «Укрсоцбанк», відповідачем та майновим поручителем, ОСОБА_2, 2 вересня 2008 року був укладений іпотечний договір № 155/18-323-117-1, посвідчений нотаріально, за яким позивачу було передано житловий будинок з терасою 27-а по вул. Виноградній в м. Маріуполі. Однак свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконує, на підставі чого заборгувала без урахування пені та штрафів 3824994,87 грн., у тому числі за кредитом - 2984277,10 грн. та за відсотками - 840717,77 грн. Востаннє платіж був здійснений відповідачкою 29 вересня 2011 року. Таким чином представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму боргу в розмірі 3824994,87 грн., а також судові витрати в сумі 57374,92 грн.

Представник позивача, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_3, у судове засідання не зявилась повторно, надавши суду заяву, за якою просила суд розглянути вказану справу за її відсутності на підставі наявних у справі доказів, наполягаючи при цьому на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачка, ОСОБА_1, у судове засідання не зявилась повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленою належним чином.

Представник відповідачки, яка діє на підставі договору, ОСОБА_4, у судовому засіданні заперечуючи проти задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк», вказувала, що вимоги банку необґрунтовані та незаконні, посилаючись на подані нею письмові заперечення. Зазначала при цьому, що після 2010 року представники позивача не вимагали від відповідачки або майнового поручителя погасити заборгованість, тому строки позовної давності за цим договором спливли. Також вказувала, що пеня за умовами кредитного договору від 2 вересня 2008 року нарахована незаконно. Просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

За письмовими запереченнями на поданий позов ОСОБА_1 вказувала, що позовні вимоги пред'явлені банком до неналежного відповідача, бо нею саме як фізичною особою - підприємцем був укладений договір невідновлюваної кредитної лінії 2 вересня 2008 року із позивачем. У запереченнях також посилалась на те, що вже сплинули строки трирічної позовної давності щодо вимог банку до ОСОБА_1, бо позовна заява підписана представником позивача була 12 січня 2017 року, а до суду вона надійшла 17 січня 2017 року, а саме: по сумі боргу за кредитом та по відсотках за весь період по 17 січня 2014 року, на підставі чого у задоволені таких вимог суд має відмовити банку. Також вказувала щодо неможливості нарахування банком пені у будь-якій іншій валюті, ніж національна валюта України, яка за умовами договору кредиту від 2 вересня 2008 року визначена у залежності від подвійної облікової ставки НБУ. Додавала, що представником позивача необґрунтовано заявлена вимога про стягнення сум боргу із прив'язкою до іноземної валюти, бо кредит відповідачці був наданий не у доларах США, а саме в національній валюті, кошти за яким були зараховані на відповідний рахунок ОСОБА_1 Таким чином, видавши кредит у гривні, виконання зобов'язання та нарахування відсотків має бути теж виконане у гривні. Додавала також, що представниками банку не було надано суду додатку до договору від 2 вересня 2008 року та відомостей про те, що банк надав відповідачці інформацію про абсолютне значення подорожчання такого кредиту. Таким чином просила суд повністю відмовити у задоволені позову.

Третя особа, ОСОБА_2, у судове засідання не зявилась повторно, будучи повідомленою належним чином про час та місце розгляду справи.

Суд, вислухавши представника ОСОБА_1, вивчивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

На підставі ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Згідно із ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Суд встановив, що обставини, викладені представником позивача в позовній заяві, знайшли своє підтвердження в ході розгляду вказаної справи на підставі вивчених письмових доказів.

Так факт укладення кредитного договору від 2 вересня 2008 року № 155/18-322-117 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 підтверджується копією згаданого договору, за яким позичальнику було банком надано кредитні кошти протягом вересня 2008 року в сумі 120 000 доларів США зі сплатою 15% річних щомісяця та з кінцевим терміном поверненням кредиту до 1 вересня 2018 року шляхом щомісячної сплати боргу позичальником в сумі 1111,11 доларів США. При цьому в разі неналежного виконання або невиконання позичальником умов кредитного договору банк має право вимагати від відповідача дострокового виконання ним взятих на себе зобовязань протягом 30 днів від дня отримання письмової вимоги про повернення кредиту та сплати відсотків. Позичальник натомість за договором зобовязався погашати кредит та сплачувати відсотки та повернути на вимогу кредитора кредит і сплатити відсотки в разі отримання відповідної письмової вимоги (а. с. 4-7).

Отримання кредитних коштів ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору від 2 вересня 2008 року в розмірі 120000 доларів США підтверджується листами-заявками останньої від 2 вересня 2008 року на суму 80000 доларів США, від 10 вересня 2008 року на суму 10000 доларів США та від 25 вересня 2008 року на суму 30000 доларів США, а також випискою про зарахування таких коштів на рахунок відповідачки, наданий банком (а. с. 52-53, 59-66).

В забезпечення виконання кредитного договору від 2 вересня 2008 року № 155/18-322-117 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, яка також діяла від імені майнового поручителя, ОСОБА_2, був укладений 2 вересня 2008 року іпотечний договір № 155/18-322-117-1, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку позивачу в якості забезпечення виконання зобовязань за договором кредитування № 155/18-322-117 житловий будинок 27-А по вул. Виноградній в м. Маріуполі, який був відповідно посвідчений нотаріально, реєстр № 3242 (а. с. 8-10).

Суд при цьому зауважує,що факт укладення 2 вересня 2008 року кредитного договору «Укрсоцбанк» із ОСОБА_1 саме як із фізичною особою підтверджується умовами кредитного договору від 2 вересня 2008 року та умовами договору іпотеки від 2 вересня 2008 року, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору від 2 вересня 2008 року, де безпосередньо визначено ідентифікаційний номер позичальника саме як фізичної особи; де вказано, що кредитні кошти надаються саме фізичній особі ОСОБА_1; що такі кредитні кошти надаються їй на поточні потреби, які були отримані саме фізичною особою позичальником, що підтверджується листами-заявками на видачу такого кредиту; а також зазначенням у іпотечному договорі, що ОСОБА_1 діє саме як фізична особа.

Таким чином суд не приймає посилання ОСОБА_1 на те, що договір кредитування від 2 вересня 2008 року банком був укладений із ФОП ОСОБА_1, що також було спростовано раніше ухвалою суду по даній справі від 6 лютого 2017 року.

При цьому надання кредитних коштів ОСОБА_1 банком саме у доларах США підтверджується як умовами кредитного договору від 2 вересня 2008 року, де вказано, що відповідачці надається кредит у розмірі 120000 доларів США, так й підтверджується листами-заявками на отримання ОСОБА_5 протягом вересня 2008 року від позивача валюти кредиту за кодом 840, що відповідає доларам США, а також підтверджується виписками по рахунку відповідачки щодо руху грошових коштів у доларах США на виконання умов договору від 2 вересня 2008 року (а. с. 57-58, 59-66).

Тому за умовами кредитного договору чітко передбачено нарахування відсотків за його використання позичальнику також у доларах США.

Внаслідок наведеного обґрунтування суд не приймає доводи представника відповідача про те, що кредит відповідачкою був отриманий у національній валюті України, у гривнях.

Також суд зауважує, що ті обставини, що ПАТ «Укрсоцбанк» не надав суду доказів, що підтверджують визначення орієнтовної сукупної вартості кредиту у відсотковому значенні та грошовому виразі при кредитуванні ОСОБА_1 не впливає на правильність вирішення такого спору, бо представники банку надали суду докази обізнаності позичальника про відсоткову ставку за кредитним договором, необхідність повернення позичальником кредиту щомісячними платежами в сумі 1111,11 доларів США, а також не порушуючи при цьому перед судом питання стягнення інших коштів за таким кредитним договором, аніж борг з тіла кредиту та нарахованих на його використання відсотків.

Крім того не можуть бути прийняті судом до уваги посилання ОСОБА_1 в обґрунтування поданих нею заперечень на відсутність додатку до кредитного договору від 2 вересня 2008 року у матеріалах справи, бо умовами такого договору визначено щомісячне проведення ануїтетних платежів позичальником до закінчення строку повернення отриманої відповідачкою позики, а у наданих суду розрахунках заявленого боргу чітко вбачається порядок нарахування відсотків за використання кредитних коштів.

Більш того умовами кредитного договору від 2 вересня 2008 року визначено порядок зарахування грошових коштів та черговість погашення заборгованості при отримані таких коштів банком від позичальника.

Довідкою про розрахунок заборгованості станом на 29 червня 2016 року, наданою представниками ПАТ «Укрсоцбанк», вбачається, що за кредитним договором від 2 вересня 2008 року № 155/18-322-117 заборгованість позичальника складає за кредитом, відсотками, пенею загалом 205007,38 доларів США, з яких борг за кредитом 119978,68 доларів США, борг з відсотків 33799,88 доларів США, що за кредитом та відсотками складає загальну заборгованість ОСОБА_1 в сумі 153778,56 доларів США, що дорівнює в еквіваленті до національної валюти станом на дату надання такої довідки 3824994,87 грн. (2984277,10 + 840717,77 = 3824994,87) (а. с. 11-12).

Наявність боргу відповідачки перед позивачем у такому розмірі також підтверджується довідкою про проведення оплат на виконання умов кредитного договору позичальником коштів на відкритий для таких цілей у банку рахунок, остання з яких датована 29 вересня 2011 року, а також виписками по рахунку ОСОБА_1 в ПАТ «Укрсоцбанк» (а. с. 47, 57-58, 59-66).

Факт наявності заборгованості у позичальника у вказаному за даним розрахунком розмірі підтверджується також умовами кредитного договору № 155/18-322-117 від 2 вересня 2008 року, за якими передбачено порядок сплати кредитних коштів та повернення відсотків, нарахованих за їх використання.

З урахуванням наведеного у судовому засіданні було встановлено, що у позичальника за кредитним договором від 2 вересня 2008 року, ОСОБА_1, перед ПАТ «Укрсоцбанк», як правонаступником Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», склалась заборгованість внаслідок порушення умов договору від 2 вересня 2008 року з кредиту та відсотків в загальній сумі 153778,56 доларів США, що дорівнювало в еквіваленті до національної валюти станом на 29 червня 2016 року - 3824994,87 грн.

Вирішуючи наявний спір, суд встановив наявність у ПАТ «Укрсоцбанк» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями як на момент видачі кредиту відповідачці, так й на теперішній час (а. с. 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73).

Суд при цьому зауважує, що не суперечить чинному законодавству стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, бо саме вона надавалась за договором кредитування відповідачці, а позивач просить стягнути суму у такій валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті також маються усі підстави для стягнення й процентів за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є платою за користування наданими грошима.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України у його постанові № 6-190цс15 від 16 вересня 2015 року, № 6-1680 цс15 від 10 лютого 2016 року, № 6-145цс14 від 24 вересня 2014 року.

Натомість вимоги представниками банку були заявлені про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за неналежне виконання нею умов кредитного договору саме в національній валюті України, що також відповідає діючому законодавству України, який відповідно у такому випадку визначається у національній валюті на момент ухвалення рішення про стягнення такого боргу, обрахованого в доларах США.

Суд при цьому погоджується із доводами представника відповідача щодо неправомірності нарахування ОСОБА_1 пені за порушення умов кредитного договору від 2 вересня 2008 року, зважаючи на те, що судом було встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає у місті Маріуполі, який віднесено до «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», затвердженого 2 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України, тому відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», нарахування сум неустойки відповідачці банком протирічить змісту такого нормативно-правового акту, яким зобовязано кредиторів скасувати пеню, нараховану на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення АТО на цій території.

В той же час суд зауважує, що вимоги про стягнення нарахованої банком відповідачці суми пені не були заявлені до стягнення за вказаним позовом з ОСОБА_1, тому в будь-якому випадку наразі відсутній спір у суді з приводу нарахування та стягнення такої пені.

Також суд встановив, що надсилання банком вимог погасити наявну заборгованість перед банком ОСОБА_1 та її майновому поручителю, ОСОБА_2, підтверджується за матеріалами справи копіями відповідних листів-вимог на адресу відповідачки та третьої особи від 2 червня 2010 року, які були ними отримані у червні 2010 року, що підтверджується поштовими відмітками про отримання такої кореспонденції (а. с. 48-51).

З урахуванням наведеного та того, що від ОСОБА_1 надійшло письмове клопотання, підтримане у судовому засіданні її представником, про застосування до вказаного спору строків позовної давності, суд зазначає, що згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а за ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 ЦК України, за ст. 253 якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому Верховним Судом України у справі № 6-116цс13 було надано правовий висновок, на підставі якого вбачається, що за ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

З огляду на встановлені судом обставини справи за кредитним договором від 2 вересня 2008 року позичальник повинен був погашати борг по кредиту та відсоткам щомісячними платежами, визначеними умовами такого договору.

Таким чином право зі зверненням до суду із позовом до ОСОБА_1 у представників банку виникло з моменту ненадходження чергового платежу від відповідачки у момент, коли та повинна була здійснити черговий платіж, внаслідок чого з відповідної дати необхідно обраховувати початок перебігу позовної давності за заявленими позовними вимогами, що стосується окремо кожної суми платежу, який повинна була здійснити ОСОБА_1

В судовому засіданні було натомість встановлено, що за наданими банком розрахунками заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем у відповідачки відсутнє проведення платежів на виконання умов кредитного договору від 2 вересня 2008 року, починаючи з 29 вересня 2011 року, в той час коли із позовом до суду із вимогами до ОСОБА_1 представники кредитора звернулись через поштове відділення звязку лише 13 січня 2017 року (а. с. 16, 54-56).

Крім цього за наданими суду представниками позивача розрахунками було встановлено відсутність будь-яких доказів щодо переривання строку позовної давності за вказаною справою, починаючи з 29 вересня 2011 року (а. с. 54-56).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки представники позивача звернулись до суду із позовом до відповідачки 13 січня 2017 року, то заявлені вимоги банком підлягають задоволенню в межах строків загальної позовної давності, тобто у межах трирічного періоду, бо іншого строку позовної давності між сторонами у кредитному договорі від 2 вересня 2008 року не було визначено, який відповідно повинен обраховуватися з 13 січня 2014 року по 13 січня 2017 року відповідно.

На підставі переліченого вимоги банку підлягають частковому задоволенню, тобто в межах визначеного судом строку позовної давності, окремо щодо кожного чергового платежу, який повинен був внести позичальник за кредитним договором від 2 вересня 2008 року з погашення кредиту та відсотків.

Згідно із розрахунком заборгованості за договором № 155/18-322-117 від 2 вересня 2008 року вбачається, що за період з 13 січня 2014 року по 13 січня 2017 року заборгованість позичальника перед позивачем за вказаним договором кредиту складає відповідно по тілу кредиту 74666,78 доларів США (119978,68 45311,90 = 74666,78), оскільки обрахована сума боргу з кредиту в розмірі 45311,90 доларів США виходить за межі строку позовної давності. При цьому за відсутності за вказаний період нарахування банком ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом, то у відповідачки немає боргу в межах позовної давності перед банком з відсотків.

Таким чином сума заборгованості в межах строку позовної давності за кредитним договором від 2 вересня 2008 року у ОСОБА_1 дорівнює 74666,78 доларів США.

При цьому суд враховує, що за курсом НБУ станом на 23 березня 2017 року, тобто на момент ухвалення рішення у справі, 100 доларів США дорівнюють 2685,1060 грн.

На підставі переліченого позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» підлягають задоволенню, у межах строку позовної давності, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача суми заборгованості, яка була доведена в ході судового розгляду справи, за кредитним договором від 2 вересня 2008 року в розмірі 2004876,82 грн. (74666,78 х 26,851060 = 2004876,82).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Згідно копії платіжного доручення представниками банку було сплачено судовий збір за подання до суду вказаного позову в сумі 57374,92 грн. (а. с. 1).

На підставі п. 36 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Таким чином на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати банку по сплаті судового збору в сумі 30073,15 грн. (57374,92 / 3824994,87 х 2004876,82 = 30073,15).

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 213-215, 223 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ЄДРПОУ: 00039019, розташованого в м. Києві по вул. Ковпака 29, заборгованість за договором № 155/18-322-117 від 2 вересня 2008 року в сумі 2004876 (два мільйона чотири тисячі вісімсот сімдесят шість) грн. 82 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 30073 (тридцять тисяч сімдесят три) грн. 15 коп.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя