Рішення № 65517150, 09.03.2017, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1 ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5429/15-ц

Провадження № 2/210/207/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"09" березня 2017 р.

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чайкіної О.В., за участі секретаря -Куксенко О.В.,

особи які беруть участь у справі : позивач ОСОБА_2, представник відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривому Розі цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький завод "Універсал" про стягнення вихідної допомоги та зобов"язання виконати певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У листопада 2015 року позивач по справі ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» та просила суд зобовязати відповідача по справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» змінити запис у трудовій книжці з «Звільнення за власним бажанням ст.38 КЗпП України « на «Звільнення за власним бажанням ст. 38 ч.3 КЗпП України» та стягнути з відповідача по справі на користь позивача вихідну допомогу в сумі 8280,31 грн.

Уточнивши у грудні 2016 року позовні вимоги, позивач просила суд: стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 932,31грн. та вихідну допомогу в сумі 8280,31грн., зобов"язати відповідача змінити запис у трудовій книжці з "звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, на "звільнена за власним бажанням п. 3 ст. 38 КЗпП України".

В обгрунтувння задоволення заявлених позовних вимог у позові зазначила , що Позивач та Відповідач по справі уклали 30 червня 2015 року договір цивільно-правового характеру про надання послуг , термін дії вказаного договору був з моменту підписання до 30 липня 2015 року , відповідно до вказаного договору ціна за надані послуги складає 3500 грн. за місяць , оплата послуг повинна була здійснюватись не пізніше 10 числа місяця, наступного за поточним , за умовами підписання акту прийому передачі наданих послуг . Відповідно до зазначеного договору, як зазначає у своїй заяві Позивач , неї були виконанні зобовязання у повному обсязі та був підписаний відповідний акт, але кошти за цим договором були отримані Позивачем тільки 28 вересня 2015 року . З 10 серпня 2015 року Позивач працювала на підприємстві Відповідача на посаді начальника ВТК , від працівників підприємства Позивачу стало відомо , що склад ІТР на підприємстві з 01 вересня 2015 року працюють за чотиридневним робочим тижнем , про що , як вказує у заяві Позивач їй не було повідомлено , у звязку з чим позивач вважає, що інженерно-технічних робітників підприємства повинні були повідомити про переведення на чотириденний робочий день не пізніше ніж за два місяці , як це передбачено вимогами ст. 32 КЗпП України , однак Відповідачем були проігноровані вимоги закону. 28 вересня 2015 року Позивач подала заяву про звільнення , в якій нею було вказано , що вона бажає звільнитись за ч.3 ст. 38 КЗпП України , а саме в звязку з невиконанням законодавства про працю та умов колективного договору , також в цій заяві позивач просила підприємство провести з нею повний розрахунок , видати їй належним чином оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення.28 вересня 2015 року Позивачем було отримано копію трудової книжки та наказ про звільнення № 191к від 28.09.2015 року , однак в наказі було вказано , що Позивач звільнення звільнена за ст.38 п.1 КЗпП та що їй необхідно виплатити вихідну допомогу за 3 календарні дні не погодившись з вказаним наказом про звільнення та не отримавши у повному обсязі вихідної допомоги , Позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Позивач у судовому засіданні позов, з урахуванням уточнень підтримала, просила задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що спочатку звернулась до Криворізького районного суду мівста ОСОБА_1 із відповідним позовом, однак її позов було повернуто з підстав порушення підсудності, та не оскаржуючи ухвалу, забравши матеріали вона подала позов до Дзержинського районного суду міста ОСОБА_1.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав зазначених у запереченнях , які були раніше долучені ними до матеріалів справи. Так , відповідно до наданих заперечень ,Відповідач вказує, що Позивач звернулась до суду після спливу строку на таке звернення , обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору , однак , умови роботи були визначені адміністрацією підприємства відповідно до порядку передбаченого внутрішніми локальними актами , затвердженими трудовим колективом. Позивач почала працювати вже після затвердження тих умов у встановленому порядку , на думку відповідача посилання позивача на норми ст.32 КЗпП України безпідставні , оскільки тимчасове введення скороченого робочого тижня було передбачено умовами праці на підприємстві і не є зміною умов для працівників. Окрім того в своїх запереченнях Відповідач вказує , що ними було ознайомлено Позивача під підпис з колективним договором , правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві , про що свідчить особистий підпис Позивачу у журналі ознайомлення працівників з колективним договором , правилами внутрішнього трудового розпорядку . Що ж стосується вихідної допомоги , то відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги при припиненні трудового договору, зокрема внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю , колективного чи трудового договору у розмірі , передбаченому колективним договором , але не менше тримісячного середнього заробітку, однак виходячи із систематичного аналізу трудового законодавства , підставою отримання працівником вихідної допомоги є встановлення причинно-наслідкового звязку між розірванням договору та порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. Тобто вихідна допомога виплачується тільки у випадку підтвердження працівником порушення роботодавцем законодавства про працю , що й стало підставою для звільнення працівника за ч. 3 ст.38 КЗпП України , за відсутності таких порушень можливе звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України без виплати вихідної допомоги , адже звільнення на підставі вказаної статті навіть за умови відсутності фактичного порушення законодавства про працю , умов колективного договору зі сторони роботодавця , у звязку з вище викладеним просили відмовити у задоволені вказаного позову у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормамиКодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом або фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Крім того, частиною 3 ст. 38 КЗпП України встановлено, що працівник також має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Судом встановлено, що відповідно до договору про надання послуг (без номеру) від 30 червня 2015 року Товариство з додаткової відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» та ОСОБА_2 уклали договір цивільно- правового характеру (а.с. 7-8) .

З трудової книжки позивача вбачається, що 10 серпня 2015 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу начальником ВТК відповідно до наказу № 163-к від 07.08.2015 року (а.с 6).

Позивач обгрунтовує позов тим, що від працівників підприємства їй стало відомо що склад інженерно-технічних робітників підприємства з 01 вересня 2015 року працює за чотириденним робочим тижнем, проте Позивача про цей факт не було повідомлено .

До матеріалів справи долучена копія заяви від 28 вересня 2015 року на ім'я генерального директора ТОВ «Криворізький завод «Універсал» ОСОБА_4 в якій ОСОБА_2 просить звільнити її за власним бажанням з причин невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору за ч. 3ст. 38 КЗпП України(а.с. 9).

Відповідно до наказу №191к від 28 вересня 2015 року ОСОБА_2 було звільнено за ч.1 ст. 38 КЗпП України та було здійснено розрахунок заробітної плати. .

Так з долучених до матеріалів справи довідки про доходи № 160 від 26.02.2016 року вбачається що Позивачу за період 10 серпня 2015 року по 28.09.2015 року загальна сума доходу становить 5558,65 грн., з яких відповідно до довідки № 165 від 26.02.2016 року було утримані та перераховані до пенсійного фонду та податкової інспекції які складають 887,16 грн. загальна сума податків і зборів з нарахованої заробітної плати та 200,11 грн. загальна сума єдиного соціального внеску.

За змістомст. 38 КЗпП Українипрацівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1ст. 38 КЗпП України.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Відповідно до положень ч. 3ст. 235 КЗпП Україниу разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган який розглядає трудовий спір, зобовязаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.47 КЗпП України та п.п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Міністерства юстиції Україна, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, власник чи уповноважений ним орган зобов"язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з унесенням запису про звільнення.

Як вбачається з Колективного договору, що діє на підприємстві відповідача, а саме п. 6.3, на підприємстві встановлено п"ятиденний робочий тиждень. Разом і зти, у відповідності до п. 6.7. Колективного договору, може бути впроваджено скорочений робочий тиждень з ініціативи адміністрації як виключення тільки у випадку зниження обсягів робіт та відсутності ремфонда і запчастин - за погодженням з профспілковою організацією (а.с. 41-42).

Посилання відповідача про те, шо позивач ознайомлена з умовами колективного договору під розпис у журналі не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ, оскільки з долученого до матеріалів справи копії документу з написом «Ознакомлены с коллективным договором» не може слідувати , що особа ставила свій підпис саме щодо факту ознайомлення з умовами договору зважаючи на те, що в одній з графів стоїть підпис навпроти прізвища позивача , однак в іншій ні .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач позивач була прийнята на роботу на підприємство відповідача з 10 серпня 2015 року, про що свідчать записи в трудовій книжці, тому вона не могла бути ознайомлена з наказом № 118 від 04.08.2015року про встановлення на серпень місяць скороченого робочого тиждня (а.с. 47), враховуючи те, що доказів ознайомлення з таким наказом позивача до суду не представлено.

Крім того, цей наказ викликає сумніви, оскільки дата його погодження профспілковим комітетом передує даті його видання, а надана до нього виписка взагалі не містить відомостей про повноважність профспілки при ухваленні рішення щодо введення чотириденного робочого тиждня..

Також суд не приймає до уваги наказ № 179-к від 28 серпня 2015 року, погоджений профспілкою 31 серпня 2015 року (а.с. 49), про введеня чотириденного робочого тиждня на вересень місяць, оскільки доказів його доведення до відома працівників підприємства відповідача, у тому числі й позивача не надано.

Враховуючи ті обставини, що при прийнятті на роботу позивач не була належним чином проінформовано про те, що підприємство систематично вводить чотириденний робочий тиждень, що впливає й на рівень заробітної плати позивача, а також те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність фактів порушення трудового законодавства при праці ОСОБА_2

Крім того, відсутність волевиявлення особи на звільнення за власним бажанням позбавляє роботодавця законних підстав для звільнення працівника за ст.38 КЗпП України без зазначення ч.3 цієї статті.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013р.у справі № 6-34цс13, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

З урахуванням того, що відповідач самостійно без волевиявлення позивача визначив підставу звільнення, відповідач не надав доказів про виконання законодавства про працю, позовні вимоги про зміну формулювання причин звільнення з ч.1 ст.38 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Частиною 1ст. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1ст. 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1ст. 44 КЗпП Українипри припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті40цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

При вирішенні спорів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суду необхідно установити: 1) наявність боргу; 2) відсутність спору щодо його розміру; 3) вину підприємства; 4) дотримання позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

Нарахування відшкодування проводиться відповідно до п.2 абз.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 відповідно до якого, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. ( Абзац четвертий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1398 від 30.07.99 )

Відповідно до останнього абзацу п.4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Разом з тим, відповідно до п.4.Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною першоюстатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Згідно довідки відповідача, вихідна допомога позивачу, передбаченаст. 44 КЗпП України, в день звільнення не виплачені.

Як вбачається з довідки про заробітну плату позивача, позивачу за 12 днів в серпні 2015 року нарахована заробітна плата в сумі 2100,00 грн., за 18 днів у вересні 2015 року 2863,64 грн. Таким чином, денний заробіток позивача буде складати 165,45 грн. з розрахунку: (2100,00 + 2863,64 ): 30 днів = 165,45 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працював по чотириденній робочій неділі, що не заперечується сторонами , відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги при припиненні трудового договору, зокрема внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю , колективного чи трудового договору у розмірі , передбаченому колективним договором , але не менше тримісячного середнього заробітку 165,45*( 21 робочий день *3 місяці) =10423,35 грн. , виходячи з того , що позивачем вже було утримано з вихідної допомоги : податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1507, 22 грн,, єдиний внесок 375,24 грн., профспілкові внески 104, 23 грн., та військовий збір - 156, 35 грн.

Таким чином, оскільки відповідачем за власною ініціативою було звільнено позивача за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню сума вихідної допомоги у розмірі 8280,31 грн.( всім тисяч двісті вісімдесят гривень тридцять одна копійка).

Що стосується вимог про стягнення стягнення середнього заробітку у розмірі 932,31грн., то такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки при зільненні позивача їй було виплачено заробітну плату. Крім того, до початку розгляду справи по суті, позивач не заявляла таких вимог, та подавши уточнений позов не збільшила розмір позовних вимог, а змінила предмет та підстави позову, що суперечить ст. 31 ЦПК України, тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

Суд також вважає, що заява відповідача про застосування наслідків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки позов стосується невиплати вихідної допомоги, та він пред"явлений протягом трьох місяців з моменту звільнення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судовий збір на користь держави судовий збір у розмірі 974,40 грн. за вимогами немайнового і майнового характеру.

Керуючись ст. ст.4,10,11,57,60,208,209,212-215,218 ЦПК України,ст.ст.38, 44 , 49, 110, 117 КЗпП України ,

ВИРІШИВ:

Уточнений позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький завод "Універсал" про стягнення вихідної допомоги та зобов"язання виконати певні дії - задовольнити частково.

Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» (ЄДРПОУ 01234929 , місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул.. Домобудівельна , 8) змінити запис № 26 у трудовій книжці ОСОБА_2 з «Звільнення за власним бажанням ст.38 КЗпП України « на «Звільнення за власним бажанням ст. 38 ч.3 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал», ЄДРПОУ 01234929, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Домобудівельна, 8 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 вихідну допомогу в сумі 8280,31 грн.( всім тисяч двісті вісімдесят гривень тридцять одна копійка).

В решті уточненого позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал», ЄДРПОУ 01234929, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Домобудівельна, 8 на користь держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу.

Повний текст рішення складено 13 березня 2017 року.

Суддя: О. В. Чайкіна