Ухвала суду № 65515554, 21.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/4521/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Племінне господарство «Бреч» до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Племінне господарство «Бреч» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: скасувати податкові повідомлення-рішення Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Чернігівській області № 0000392200, № 0000382200 від 29.11.2013 та № 0000032200, № 0000022200 від 02.08.2013.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.11.2016 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Племінне господарство «Бреч» задоволено частково; постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 у справі № 825/4521/13-а скасовано; справу № 825/4521/13-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій, підтримуючи правову позицію відповідача та визначаючи єдиною підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість не введення в експлуатацію основних засобів, у порушення вимог частин 4, 5 статті 11 КАС України, які зобов'язують суд вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, відповідних обставин не перевірили.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Племінне господарство «Бреч» 14.10.2009 зареєстроване в якості юридичної особи Корюківською районною державною адміністрацією Чернігівської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 № 328059, 15.10.2009 взятий на податковий облік в ДПІ у Корюківському районі та з 04.07.2012 є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом № 200053232 НБ № 229618 про реєстрацію платника податку на додану вартість та матеріалами справи (том № 1 а.с.96-97).

Згідно довідки АБ № 508495 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.25 вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; 01.43 розведення коней та інших тварин родини конячих; 01.62 допоміжна діяльність у тваринництві; 01.70 мисливство, відловлювання тварин і надання пов'язаних із ними послуг (том № 1 а.с.98).

Корюківською МДПІ на підставі направлень від 03.07.2013 № 1,2, згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України та відповідно до наказу від 02.07.2013 № 4 проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 18.07.2013 № 42/22/36584676 (том № 1 а.с.11-36), в якому встановлено порушення позивачем вимог п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого:

- завищено суму бюджетного відшкодування за період, що підлягав перевірці на 7 197 925,00 грн., в тому числі за липень 2011 року на 3 311 387,00 грн., за серпень 2011 року на 381 232,00 грн., за вересень 2011 року на 870 904,00 грн., за жовтень 2011 року на 85 135,00 грн., за листопад 2011 року на 1 145 484,00 грн., за січень 2012 року на 372 877,00 грн., за лютий 2012 року на 147 766,00 грн., за березень 2012 року на 124 871,00 грн., за червень 2012 року на 268 457,00 грн., за липень 2012 року на 99 695,00 грн., за серпень 2012 року на 94 381,00 грн., за вересень 2012 року на 97 939,00 грн., за жовтень 2012 року на 98 012,00 грн., за листопад 2012 року на 99 785,00 грн.;

- занижено залишок від'ємного значення (рядок 24 Декларації) на 7 197 925,00 грн., в тому числі за липень 2011 року на 3 311 387,00 грн., за серпень 2011 року на 381 232,00 грн., за вересень 2011 року на 870 904,00 грн., за жовтень 2011 року на 85 135,00 грн., за листопад 2011 року на 1 145 484,00 грн., за січень 2012 року на 372 877,00 грн., за лютий 2012 року на 147 766,00 грн., за березень 2012 року на 124 871,00 грн., за червень 2012 року на 268 457,00 грн., за липень 2012 року на 99 695,00 грн., за серпень 2012 року на 94 381,00 грн., за вересень 2012 року на 97 939,00 грн., за жовтень 2012 року на 98 012,00 грн., за листопад 2012 року на 99 785,00 грн.;

- занижено суму бюджетного відшкодування за грудень 2011 року на 5 794 142,00 грн., за квітень 2012 року на 645 514,00 грн., за грудень 2012 року на 758 269,00 грн.

На підставі акту перевірки Корюківською ОДПІ 02.08.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000022200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 7 164 157,00 грн. (том № 1 а.с.44);

- № 0000032200, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7 164 157,00 грн. (том № 1 а.с.45).

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем 20.09.2013 подано до Міністерства доходів і зборів України скаргу № 76 (том № 1 а.с.74-87).

Рішенням від 20.11.2013 № 15661/6/99-99-10-01-15 Міністерством доходів і зборів України скасовано податкові повідомлення-рішення Корюківської ОДПІ від 02.08.2013 № 0000022200, № 0000032200 в частині 5 900 474,00 грн. та у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - частково задоволено (том № 1 а.с.89-92).

На підставі акта перевірки № 42/22/36584676 від 18.07.2013 та рішення Міністерства доходів і зборів України від 20.11.2013 № 15661/6/99-99-10-01-15 Корюківською ОДПІ 29.11.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000392200, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1 297 451,00 грн. (том № 1 а.с.93);

- № 0000382200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1 297 451,00 грн. (том № 1 а.с.94).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем (покупець) укладено ряд договорів з підприємствами щодо придбання товарів та надання послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними (том № 1 а.с.189-250, том № 2 а.с.1-64).

Згідно свідоцтв про право власності на нерухоме майно Брецької сільської ради позивач є власником наступних об'єктів: кінно-племінного комплексу, туристично-готельного комплексу, нежитлової будівлі, магазину, адміністративної будівлі (том № 2 а.с.65-74).

Під час проведеної перевірки встановлено, що позивачем було сформовано податковий кредит в результаті будівництва об'єктів основних засобів. Перевищення податкового кредиту над податковими зобов'язаннями сформувало від'ємне значення податку на додану вартість, оплачена частина якого була заявлена платником податків до бюджетного відшкодування з червня 2011 року по грудень 2012 року.

З наданих на перевірку декларацій про готовність об'єкта до експлуатації будівлі і споруди, вбачається, що майнові комплекси, по яким сформована заявлена до відшкодування сума податку на додану вартість, введені в експлуатацію лише в грудні 2011 року, квітні 2012 року, травні 2012 року та грудні 2012 року.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як було зазначено вище, позивачем, як покупцем було укладено ряд договорів з підприємствами щодо придбання товарів та надання послуг в тому числі щодо будівництва основних засобів, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними (том № 1 а.с.189-250, том № 2 а.с.1-64).

Під час судового засідання судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечував проти того, що ТОВ «Племінне господарство «Бреч» було належним чином оформлено господарські операції, що також не заперечувалось під час проведення перевірки. Більше того, в акті перевірки не зазначено про наявність порушень у бухгалтерському обліку господарських операцій та будь-якої невідповідності бухгалтерського обліку фактичній господарській діяльності. Під час проведення перевірки Корюківською ОДПІ було встановлено порушення з приводу завищення сум бюджетного відшкодування за рахунок віднесення до податкового кредиту сум сплаченого податку під час будівництва основних засобів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентами.

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 19.09.2013 № 590-VII, який набрав чинності 23.10.2013) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2013 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» становив 1 147 грн.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є скасування податкових повідомлень-рішень Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Чернігівській області № 0000392200, № 0000382200 від 29.11.2013 та № 0000032200, № 0000022200 від 02.08.2013). Оспорювана сума 2 594 902, 00 грн.

Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (1 147 х 4) = 4 588, 00 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 046, 80 грн. (4 588, 00 х 110 %).

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 - без змін.

Стягнути з Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 5 046, 80 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.