Ухвала суду № 65515203, 27.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27011/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

27 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Шелест С.Б.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) про стягнення відповідача середній заробіток на час вимушеного прогулу у розмірі 52 887, 45 грн., а також суму інфляційних витрат у розмірі 22 900, 27 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 09 грудня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Стягнув з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у т.ч. за час затримки виконання судового рішення, у розмірі 53 832, 78 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот тридцять дві гривні сімдесят вісім копійок) з вирахуванням із цієї суми відповідних податків та обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України у місті Києві про визнання незаконним та скасування Наказу Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України у місті Києві № 21-О від 23 квітня 2012 року та поновлення його на посаді старшого ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртової продукції,алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у місті Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі № 2а-6548/12/2670 задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 у повному обсязі; визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України у місті Києві № 21-О від 23.04.2012 року; зобов'язано Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України у місті Києві поновити ОСОБА_2 з 23 квітня 2012 року на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у місті Києві. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у місті Києві допущено до негайного виконання. Дана постанова в результаті її перегляду у апеляційному та касаційному порядку набрала законної сили.

З метою примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі № 2а-6548/12/2670 25 квітня 2013 року судом видано виконавчий лист.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2014 року замінено сторону виконавчого провадження ВП № 42528797, а саме: боржника - Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової служби України у м. Києві на її правонаступника - Головне управління Міндоходів у м. Києві: 04655, м. Київ, Шевченківський район, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 38726007.

Разом з тим, лише 13 грудня 2014 року Головним управлінням Міндоходів у місті Києві видано наказ № 810-0, яким поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у місті Києві; установлено посадовий оклад згідно штатним розписом у розмірі 1 253 грн. на місяць.

Як стверджує позивач, оскільки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, зокрема, з 23 квітня 2012 року по 13 грудня 2014 року, позивачу не виплачувався, позивач з посиланням на положення статей 235, 236 Кодексу законів про працю України звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Колегія суддів апеляційної інстанції з приводу даних спірних правовідносин, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - КЗпП) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом частини 1 статті 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 статті 257 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 256 КАС постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

В даному випадку, враховуючи те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі № 2а-6548/12/2670 в частині поновлення ОСОБА_2 на державній службі виконана Головним управлінням Міндоходів у місті Києві шляхом прийняття наказу № 810-0 лише 13 грудня 2014 року, а також беручи до уваги те, що питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було предметом розгляду у справі № 2а-6548/12/2670, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право відповідно до статей 235 та 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у т.ч. за час затримки виконання судового рішення.

Що стосується доводів відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту власних прав та інтересів, оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу повинні розглядатися разом із вимогами про поновлення на роботі, то суд першої інстанції правильно зазначив, що положення КАС України такого правила не містять, а їх аналіз, у т.ч. ст. 267, дає підстави вважати, що саме позивач має право обирати спосіб захисту свого порушеного або невизнаного права. З огляду на це, такі доводи відповідача суд вважає безпідставними.

Наведене узгоджується також і з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалі від 12.11.2015 року у справі № 826/2980/15 (К/800/38734/15).

При цьому суд враховує, що Головне управління ДФС у місті Києві, є належною особою, яка повинна відповідати за даним адміністративним позовом.

У контексті наведеного слід зазначити, що середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано суду інформації (розрахунків), з якої б вбачалася загальна сума середнього заробітку позивача за весь час вимушеного прогулу (з 23 квітня 2012 року по 12 грудня 2014 року), норми тривалості робочого часу у спірному періоді (кількість робочих днів) тощо, та яка б, у свою чергу, спростовувала зроблені судом першої інстанції розрахунки. Додана ж до матеріалів справи довідка ГУ ДФС у місті Києві № 05-541 від 12.06.2016 року містить лише відомості про розмір посадового окладу позивача, норму робочих днів за чотири місяці, що передували звільненню, та середньоденний заробіток, який розрахований відповідачем виключно на підставі розміру посадового окладу та не враховує види виплат, які підлягають урахуванню згідно положень розділу ІІІ Порядку № 100 (доплати і надбавки за вислугу років, ранг тощо), а відтак такий розрахунок судом не може в повній мірі братися за основу для розрахунку спірної суми нарахувань.

Отже, оскільки судом в ході розгляду даної справи встановлено, що загальна сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача складає 53 832, 78 грн., беручи до уваги те, що у позовній заяві позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 887, 45 грн., що, на переконання суду, є меншим, ніж належний йому до виплати за законодавством, з метою повного захисту прав позивача, враховуючи положення ч. 2 ст. 11 КАС України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у т.ч. за час затримки виконання судового рішення, у розмірі 53 832, 78 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення суми витрат у розмірі 22 900, 27 грн. з урахуванням індексу інфляції, то суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України від 3 липня 1991 року «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

При цьому згідно пункту 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року, до об'єктів індексації не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Враховуючи, що вимога про стягнення з відповідача компенсації з урахуванням індексу інфляції пов'язана з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який не підлягає індексації та обов'язок зі сплати якого покладається на роботодавця в разі поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, тобто не з раніше нарахованих і вчасно не виплачених доходів, то позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин убачається, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 27.03.2017 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Шелест С.Б.

Мєзєнцев Є.І.