Ухвала суду № 65514456, 23.03.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

23 березня 2017 р. Справа № 820/947/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Краснокутського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Військової частини А 4104 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень - командира Військової частини А4104 неправомірними щодо ненадання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2009 рік;

- стягнути з Військової частини А 4104 на користь позивача грошове забезпечення стосовно матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2009 рік на загальну суму 2743,15 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що на думку позивача командування військової частини А 4104 в порушення вимог законодавства здійснило бездіяльність та не виплатило нас користь заявника (позивача) суму матеріальної допомоги за 2009 рік, чим порушило конституційне право позивача по задоволенню його матеріальних потреб, передбачених положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", спрямованих на забезпечення гідного рівня життя, з причин чого позивач і звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом.

В судовому засіданні уповноважений представник відповідача - Військової частини А 4104, проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях від 23 березня 2017 р. (Вх. №01-26/9649), зазначивши, що згідно п.п.33.2 та 33.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329, матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Тобто, виплата матеріальної допомоги здійснюється тільки на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Однак позивач - ОСОБА_3, у відповідному наказі не значився. Окрім того, станом на 25.12.2009 року кошти на відповідні передбачені положеннями ст. 64 Закону України "Про державний бюджет України на 2209 рік" виплати за КПКВ 21010020 КЕКВ 1112 у відповідача були відсутні, про що повідомлено заявника (позивача) листом від 27.01.2010 року (а.с. 11).

Окрім того, у прохальній частині заперечень проти позову, представник відповідача також суд залишити позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду, оскільки позивачем пропущено встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свою позицію та просив суд залишити позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду.

Представник позивача - ОСОБА_3, в судовому засіданні заперечував проти залишення позовної заяви без розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При визначенні початку строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення. Йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність. Потім необхідно зважити, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, позивач - ОСОБА_3, в період з 31.07.2009 року по 24.06.2010 року проходив військову службу на посаді старшого інженера інженерно - авіаційної служби озброєння у військовій частині А 4104. 24.12.2009 року позивачем на ім'я командира військової частини А 4104 подано рапорт про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2009 р. у розмірі місячного грошового забезпечення, згідно п.п. 33.1, 33.2 Наказу Міністра оборони України № 260 від 11.06.2008 року "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України".

На той час відповідно до відомості щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини А 4104 за грудень 2009 р., місячне грошове забезпечення позивача складало 2 743,15 грн.

Однак, що посадовими особами військової частини А 4104 на той час позивачу не виплачено грошова допомога у зв'язку з переміщенням позивача по службі та зазначена грошова допомога на оздоровлення за 2009 рік, що на думку позивача порушило його законне право на своєчасне отримання цих виплат.

Як зазначено в позовній заяві самим позивачем та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача про виплату йому матеріальної допомоги від 24.12.2009 року командуванням військової частини А 4104 було зареєстровано 25.12.2009 р. За № 35, тобто наступного дня, та надана відповідь тільки 27.01.2010 року за № 1/9/18/97 з відмовою про нарахування та видачу наказу у зв'язку з відсутністю коштів на відповідні виплати.

Тобто, ще на початку 2010 року позивачу було достеменно відомо про відмову військової частини А 4104 у виплаті на користь ОСОБА_3 відповідної суми матеріальної допомоги, про що повідомлено листом військової частини А 4104 від 27.01.2010 року за № 1/9/18/97) (а.с. 11).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою ( Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Слід також зазначити, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі.

Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.

Представником позивача не надано до суду жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду починаючи з січня 2010 року і до дати подання ним адміністративного позову - 02 березня 2017 року, що сукупно складає більше семи років, судом не встановлено поважних причин пропущення строку звернення до суду, а позивачем таких причин також не наведено.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто, виходячи з положень вказаної вище статті, працівник не обмежений стоком позовної давності та має право звернутися до суду з позовом, предметом якого є стягнення на його користь суми заробітної плати, якщо відбулося у відношенні такого працівника порушення вимог та положень законодавства про оплату праці.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ст. 2 вказаного вище Закону).

Таким чином, даючи визначення поняттю "заробітна плата" як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, законодавець не відносить до заробітної плати матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, а отже при зверненні до суду з такою вимогою застосовується передбачений законодавством строк звернення.

Отже положення статті 233 Кодексу законів про працю в дані справі, предметом якого в т.ч. є стягнення на користь позивача суми матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, не застосовуються.

Таким чином позивачем був пропущений встановлений законодавством строк звернення до суду. Доказів поважності пропуску строку та будь - яких пояснень з цього приводу представником позивача та самим позивачем до суду не надано.

Правові наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені ст. 100 КАС України.

Відповідно до положень ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Згідно частини 2 статті 155 КАС України, про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена.

Виходячи з викладеного, суд дійшов до висновку, що представником позивача не доведено поважності причин пропуску строку звернення до суду, у зв'язку із чим адміністративний позов ОСОБА_3 підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 155, 160, 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_3 до Військової частини А 4104 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, ухвала набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст ухвали складено 28 березня 2017 року.

Суддя Полях Н.А.