Рішення № 65510868, 16.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2017Справа №910/23327/16

За позовом Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОРИТЕТ-2012"

про стягнення боргу в сумі 405 289,55 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Коєва М.С. - представник, довіреність № 1535-L від 31.12.2016;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОРИТЕТ - 2012" про стягнення боргу в сумі 405 289, 55 грн., з яких: 368 476, 63 грн. - основна заборгованість та 368 12, 92 грн. - пеня, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 6 079,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору поставки № 2210068894 від 01.03.2016 в частині своєчасної сплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/23327/16 та призначено до розгляду на 26.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017р. розгляд справи відкладено на 16.02.2017.

У судові засідання 26.01.2017р. та 16.02.2017р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 23.12.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судового засідання 26.01.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 26.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 16.02.2017 на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103036890596, в якому зазначено, що станом на 16.02.2017 вказане поштове відправлення не вручене під час доставки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли наступні документи:

1. Повідомлення про відсутність господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав б/н від 20.01.2017:

2. Клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 20.01.2017;

3. Клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 20.01.2017.

Вищеперелічені документи долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.01.2017 представник позивача подав письмові пояснення б/н від 26.01.2017, в яких останній зазначає, що 01.03.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 про просування продукції до Договору поставки № 22100688094 від 01.03.2016 року, відповідно до Розділу 1 якого покупець (відповідач) з метою збільшення обсягів збуту товару, який поставляється постачальником (позивачем) на умовах Договору поставки, надає послуги з просування продукції. В подальшому 22.07.2016року між сторонами було укладено Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до п. 1 якого сторони дійшли взаємної згоди про часткове припинення зобов'язань відповідача перед позивачем в сумі 34731,29 (тридцять чотири тисячі сімсот тридцять одна грн. 29 коп.), в тому числі ПДВ (20%), що виникли з Договору поставки № 2210068894 від 01.03.2016 року шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги відповідача до позивача в сумі 34731,29 грн., в тому числі ПДВ (20%), за Додатковою угодою № 1 про просування продукції до Договору № 2210068894 від 01.03.2016. Сума договору про зарахування зустрічних вимог була зарахована в рахунок повної оплати за поставку Товару згідно товарно-транспортних накладних, які не були оплачені відповідачем в обумовлені Договором поставки строки.

Письмові пояснення б/н від 26.01.2017 судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.02.2017 представник позивача подав письмові пояснення б/н від 16.02.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 16.02.2017 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 26.01.2017 та 16.02.2017 до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 23.12.2016 та 26.01.2017 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 26.01.2017 та 16.02.2017 суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 16.02.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 березня 2016 року між Іноземним підприємством «Кока кола Беверіджис Україна Лімітед» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" (покупець за договором, відповідач у справі) укладений Договір поставки № 2210068884 (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору на умовах даного Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором та додатками до нього, товар в асортименті та за цінами, вказаними у специфікації, яка підписана та скріплена печатками сторін та є невід'ємною частиною цього Договору.

Поставка товару на склад покупця здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника на умовах DDP склад покупця (відповідно до «Інкотермс» 2010) з урахуванням положень чинного законодавства України та цього договору (п.2.2 Договору).

Розділами 2 - 12 Договору сторони узгодили асортимент, кількість та якість товару, ціну договору та порядок здійснення розрахунків, умови та строки поставки, прийом товару, відповідальність сторін, дію договору тощо.

Згідно п.12.1 Договору термін дії договору визначено з 01.03.2016 по 28.02.2017.

В подальшому, сторони 01.03.16р. уклали Додаткову угоду №1 про просування продукції до договору поставки №2210068894.

Вказаний Договір та Додаткова угода №1 до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками продавця та покупця.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами пп. 3.2, 3.3 Договору товар за даним договором поставляється окремими партіями. Партією товару вважається його кількість, вказана в одній товарно-транспортній накладній.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару (п. 2.3 договору).

Здача товару постачальником та його приймання покупцем по найменуванню та кількістю проводиться на підставі товарно-транспортної накладної (п.5.5 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу за період травень 2016 р. - червень 2016 р. товару на загальну суму 403207,92 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних (№2203996834 від 04.06.2016 на суму 10116,00 грн., №2203996813 від 04.06.2016 на суму 10096,56 грн., №2203996855 від 04.06.2016 на суму 10178,28 грн., №2203996847 від 04.06.2016 на суму 8813,52 грн., №2203996837 від 04.06.2016 на суму 10044,36 грн., №2203997129 від 04.06.2016 на суму 10111,68 грн., №22039967136 від 04.06.2016 на суму 9924,84 грн., №2203998561 від 07.06.2016 на суму 5479,20 грн., №2203998533 від 07.06.2016 на суму 5700,96 грн., №2203998512 від 07.06.2016 на суму 5776,12 грн., №2203998532 від 07.06.2016 на суму 5770,44 грн., №2203999790 від 07.06.2016 на суму 5677,92 грн., №2203999179 від 07.06.2016 на суму 5812,56 грн., №2204002694 від 09.06.2016 на суму 6320,16 грн., №2204002705 від 09.06.2016 на суму 5055,48 грн., №2204002255 від 09.06.2016 на суму 4942,08 грн., №2204002268 від 09.06.2016 на суму 4963,68 грн., №2204002616 від 09.06.2016 на суму 4934,52 грн., №2204002696 від 09.06.2016 на суму 3556,80 грн., №2203970018 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203970016 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203970015 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203970024 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203978492 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203978645 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203978727 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203978721 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203978636 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2203979040 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №2204024605 від 24.06.2016 на суму 12324,96 грн., №22004026289 від 24.06.2016 на суму 14845,68 грн., №22040246348 від 24.06.2016 на суму 6829,56 грн., №2204025193 від 24.06.2016 на суму 10333,44 грн., №2204024538 від 24.06.2016 на суму 10720,80 грн., №22004025533 від 24.06.2016 на суму 14650,92 грн., №22004025530 від 24.06.2016 на суму 4853,16 грн., №22004025529 від 24.06.2016 на суму 5358,96 грн., №22004025532 від 24.06.2016 на суму 10624,68 грн., №2204024157 від 24.06.2016 на суму 9950,04 грн., №2204024725 від 24.06.2016 на суму 12393,00 грн., №2204024595 від 24.06.2016 на суму 10003,32 грн., №2204030520 від 29.06.2016 на суму 10282,32 грн., №2204031161 від 29.06.2016 на суму 8527,68 грн., №22004031152 від 29.06.2016 на суму 11603,52 грн., №2204033447 від 30.06.2016 на суму 11793,60 грн., №2204033341 від 30.06.2016 на суму 11076,48 грн., №2204033437 від 30.06.2016 на суму 10236,24 грн., №2204033442 від 30.06.2016 на суму 11689,20 грн., №2204033445 від 30.06.2016 на суму 9267, 12 грн., №220403344 від 30.06.2016 на суму 8676,00 грн., №2204033343 від 30.06.2016 на суму 9820,80 грн., №2204032775 від 30.06.2016 на суму 8107,20 грн., №2204033213 від 30.06.2016 на суму 10863,00 грн., №2204032210 від 30.06.2016 на суму 4012,20 грн., №2204032062 від 30.06.2016 на суму 10716,48 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на вищевказаних товарно-транспортних накладних уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет 2012», засвідченими відбитком штампу вказаного товариства, повноваження якого підтверджені наявними у матеріалах справи дорученнями на отримання товару від 14.11.2014, від 17.11.2014, від 26.02.2015, від 01.10.2015, від 06.10.2015, від 07.10.2015, від 16.12.2015, від 18.05.2015, копії яких надані позивачем.

Окрім того, позивачем на підтвердження факту поставки товару відповідачу додатково надані суду копії відповідних податкових накладних № 5306 від 04.06.2016 р. на суму 10116,00 грн., № 5282 від 04.06.2016 р на суму 10096,56 грн., №5327 від 04.06.2016 на суму 10178,28 грн., №5319 від 04.06.2016 на суму 8813,52 грн., №5309 від 04.06.2016 на суму 10044,36 грн., №5601 від 04.06.2016 на суму 10111,68 грн., №5608 від 04.06.2016 на суму 9924,84 грн., №6973 від 07.06.2016 на суму 5479,20 грн., №6946 від 07.06.2016 на суму 5700,96 грн., №6925 від 07.06.2016 на суму 5766,12 грн., №6945 від 07.06.2016 на суму 5770,44 грн., №8187 від 07.06.2016 на суму 5677,92 грн., №7580 від 07.06.2016 на суму 5812,56 грн., №11021 від 09.06.2016 на суму 6320 грн., №10587 від 09.06.2016 на суму 4942,08 грн., №10600 від 09.06.2016 на суму 4963,68 грн., №10946 від 09.06.2016 на суму 4934,52 грн., №11023 від 09.06.2016 на суму 3556,80 грн., №24994 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №24992 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №24991 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №25000 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №24477 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №24630 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №24621 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №25015 від 21.05.2016 на суму 1038,24 грн., №33932 від 24.06.2016 на суму 12324,96 грн., №35641 від 24.06.2016 на суму 14845,68 грн., №35691 від 24.06.2016 на суму 6829,56 грн., №34549 від 24.06.2016 на суму 10333,44 грн., №34896 від 24.06.2016 на суму 10720,80 грн., №34891 від 24.06.2016 на суму 14650,92 грн., №34888 від 24.06.2016 на суму 4853,16 грн., №34887 від 24.06.2016 на суму 5358,96 грн., №34890 від 24.06.2016 на суму 10624,68 грн., №33495 від 24.06.2016 на суму 9950,04 грн., №34052 від 24.06.2016 на суму 12393,00 грн., №33922 від 24.06.2016 на суму 10003,32 грн., №39688 від 29.06.2016 на суму 10282,32 грн., №40320 від 29.07.2016 на суму 8527,6 грн., №40320 від 29.06.2016 на суму 11603,52 грн., №42551 від 30.06.2016 на суму 11793,60 грн., №42446 від 30.06.2016 на суму 11076,48 грн., №42442 від 30.06.2016 на суму 10236,24 грн., №42447 від 30.06.2016 на суму 11689,20 грн., №42450 від 30.06.2016 на суму 9267,12 грн., №42449 від 30.06.2016 на суму 8676,00 грн., №42448 від 30.06.2016 на суму 9820,80 грн., №41879 від 30.06.2016 на суму 8107,20 грн., №41322 від 30.06.2016 на суму 10863,00 грн., №41316 від 30.06.2016 на суму 4012,20 грн., №41167 від 30.06.2016 на суму 10716,48 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника - податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна., оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з положеннями пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. (абз. 7 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Отже, за висновками суду, надані позивачем копії податкових накладних додатково підтверджують отримання відповідачем товару від позивача та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Товар, згідно з п.3.4 Договору, повинен відповідати усім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного роду, а також не мати дефектів товарного виду. Підакцизний товар забезпечується марками акцизного збору, що не мають порушень цілісності й ушкоджень , перешкоджаючих ідентифікації товару.

Постачальник несе відповідальність перед покупцем за будь-які ушкодження, дефекти, втрати, що стались з товаром через погане і/чи неправильне упакування і/чи маркування до моменту передачі товару у власність покупцеві відповідно до п. 2.3 Договору (п.3.5 Договору).

При цьому заперечень щодо факту поставки товару за вказаними товарно-транспортними накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Іноземним підприємством «Кока-Кола Беверіджис Україна» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012", а покупцем (відповідачем), у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару на вказану суму належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.4.2 Договору оплата партії поставленого товару проводиться на підставі товарно-транспортної накладної, підписаної сторонами, у гривні шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника чи готівкою у відповідності з лімітами та порядком, які встановлені чинним законодавством України.

За умовами п.4.4 Договору оплата партії поставленого товару проводиться на розсуд сторін таким чином: - оплата а поточний рахунок постачальник або готівкою у терміни, встановлені розділом 12 (п. 4.4.1) або шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за письмової згоди постачальника на основі підписаних обома сторонами актів зарахування зустрічних однорідних вимог (п. 4.4.2).

Пунктом 12.2 Договору сторони встановили наступні терміни оплати поставленої продукції в залежності від категорії поставленого товару: - категорія «безалкогольні напої» - 21 день з дати поставки товару; - категорія «соки» - 21 день з дати поставки товару; - категорія «алкогольні напої» - 45 днів з дати поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, позивач в обумовлені договором строки оплату поставленого позивачем за вказаним вище товарно-транспортними накладними не здійснив.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 34731,29 грн. були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України

При цьому як зазначено позивачем в письмових поясненнях б/№ від 26.01.17р., кредиторська заборгованість позивача на суму 34731,29 грн. виникла внаслідок надання відповідачем позивачу послуг з просування продукції за Додатковою угодою №1 про просування продукції до договору поставки від 01.03.2016р., що підтверджуються актом наданих послуг № 13822 від 08.07.2016 р. на загальну суму 34731,29 грн., в т.ч. ПДВ.

Суд зазначає, що статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Таким чином, кошти у розмірі 34731,29 грн. є розміром винагороди, яку позивач, відповідно до п. 5.1 Додаткової угоди №1 про просування продукції від 01.03.2016 до договору поставки №22100688094 від 01.03.2016 мав сплатити на користь відповідача за надані послуги з просування продукції. Оскільки вказані вимоги є грошовими, суд дійшов обґрунтованого висновку про однорідність вимог, що виникли на їх підставі. Однорідність цих вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відтак, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, встановлених статтею 601 ЦК України, та відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24.06.2015 у справі № 3-255гс15.

При цьому доказів заперечень порядку зарахування сплачених коштів, а також проведеного зустрічного зарахування вимог з боку відповідача матеріали справи не містять. Отже, враховуючи проведене зарахування зустрічних вимог залишок заборгованості ТОВ «Авторитет 2012» за Договором становить 368476,63 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 16/8207 від 31.10.16 р. з вимогою про сплату суми заборгованості в розмірі 405289,55 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

При цьому факт надсилання вказаної претензії підтверджується наявним в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 9236 від 03.11.16 р. та опису вкладення в цінний лист, датований 03.11.16р.

У відповідь на претензію за №0335/5-ю від 14.11.2016 відповідач повідомив, що не відмовляється від взятих на себе зобов'язань за Договором, однак зважаючи на фінансові труднощі зможе сплатити заборгованість впродовж 1 місяця. Проте, впродовж зазначеного терміну відповідачем заборгованість не було сплачено, відтак зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення, доказів оплати поставленого товару матеріали справи не містять.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ «Авторитете-2012» грошових коштів в сумі 368476,63 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пп. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору від 01.03.16 р. та/або його окремих положень на час суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 368476,63 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату поставленого товару не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару відповідно до п. 4.4.1 договору він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент виникнення боргу, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у терміни, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в розмірі 36812,92 грн. за період з 26.06.2016 по 31.10.2016, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Як передбачено п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно п. 2.5 Постанови № 14 перебіг часу, за який нараховується пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, зокрема, ч. 5 ст. 254 ЦК України, в межах визначеного позивачем періоду, становить 34295,19 грн., а отже є меншим, ніж заявлено позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату отриманого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 34295,19 грн.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет - 2012" (вулиця Будіндустрії, 6, м. Київ, 01013, код 38650546) на користь Іноземного підприємства "Кока-кола Беверіджис Україна Лімітед (07442, Київська область, Броварський район, смт. В.Димерка, 51 км Санкт-Петербурзького шосе) 368476,63 грн. основного боргу, 34295,19 грн. пені та 6041,58 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 10 березня 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон