Рішення № 65510549, 10.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Левенця Б.Б., Рубан С.М.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Гаврилової В.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «АБ «Укргазбанк» та просив скасувати наказ №162-П від 20.04.2015 про звільнення позивача з роботи та поновити його на роботі на посаді заступника начальника юридичної служби ПАТ «АБ «Укргазбанк», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 100 000,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.02.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що роботодавцем не були запропоновані позивачу всі вакантні посади наявні на підприємстві, та звільнення не було погоджено з профспілкою. Зазначив, що незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань позивача та судом першої інстанції не були враховані покази свідків щодо цього.

Справа № 760/9748/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/5938/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Кицюк В.С.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача при звільненні позивача з роботи відповідали вимогам закону, а тому правові підстави для задоволення його вимог відсутні.

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що на підставі наказу №197-П від 01.07.2011 Голови правління ПАТ «АБ «Укргазбанк» ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду заступника начальника Юридичної служби з 01.07.2011 з посадовим окладом в розмірі 16 000,00 грн. та з випробувальним терміном 2 місяці (т. 1, а. с. 104). Протоколом Наглядової ради від 19.11.2014 №14 було затверджено Принципи побудови організаційної структури АБ «Укргазбанк», в п. 7 якого визначено принципи оптимальної чисельності персоналу (т. 1, а. с. 109). Протоколами Правлінням АБ «Укргазбанк» №3 від 19.01.2015 прийнято рішення про приведення організаційної структури у відповідність до Принципів побудови організаційної структури АБ «Укргазбанк». Даним рішенням Правління банку створило низку нових департаментів, управлінь, відділів, змінено назви деяких служб банку (т. 1, а. с. 112). 03.02.2015 Правлінням АБ «Укргазбанк» Протокол №8 прийнято рішення про скорочення деяких підрозділів в т. ч. Юридичну службу, де працював позивач (т. 1, а. с. 118). На виконання рішення Правління наказом №65 від 03.02.2015, було прийнято рішення про скорочення з 03.04.2015 штату працівників головної установи (т. 1, а. с. 120). 16.02.2015 позивач був письмово попереджений про майбутнє вивільнення та запропоновано вакантні посади відповідно до додатку №1 та додатку №2, жодна з яких не пов'язана з юридичною практикою, від яких він відмовився (т. 1, а. с. 127-132).

Адміністрація Банку 18.02.2015 звернулась до профспілки з листом №15321/1541/2015, в якому зазначила, що у зв'язку з скороченням структурних підрозділів банку, значним зменшенням обсягів робіт та операційного завантаження працівників адміністрація просить надати згоду на вивільнення згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України працівників, перелік яких міститься в додатку (в якому міститься інформація про посаду позивача) (т. 1, а. с. 151-153). Відповідно до засідання профкому працівників АБ «Укргазбанк» Протокол №3 від 20.03.2015, керуючись ст. 43 КЗпП України профком надав згоду адміністрації Банку на звільнення деяких працівників в т. ч. ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 155-158).

01.04.2015 позивач повідомив АБ «Укргазбанк» (вхідний №20/6917) про те, що 10.03.2015 було створено Первинну профспілкову організацію Публічного Акціонерного Товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців (т. 1, а. с. 46.). До повідомлення було також додано Постанову Президії Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців №11Р 1/15-6 від 11.03.2015 про прийняття Первинної профспілкової організації ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, як організаційної ланки, до складу Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців (т. 1, а. с. 47), надавши реєстр керівних органів профспілки, згідно якого Голова профспілки - ОСОБА_7, а заступник - ОСОБА_1

01.04.2015 у Солом'янському районному управління юстиції у м. Києві було зареєстровано заяву про належність Первинної профспілкової організації ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців до Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, яка зареєстрована Міністерством юстиції України 20 липня 2010 року свідоцтво №3405, що підтверджується листом Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві від 17.04.2015 (т. 1, а. с. 83).

02.04.2015 Первинною профспілковою організацією ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, через канцелярію Банку було надано запит до керівництва банку щодо отримання інформації.

09.04.2015 позивач, як заступник Голови Первинної профспілкової організації ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, отримав відповідь керівництва банку про відмову у наданні інформації, яку отримав особисто в канцелярії банку, про що розписався в журналі вихідної кореспонденції (т. 2, а. с. 73).

06.04.2015 позивач подав заяву про вихід із членів профспілки банку з одночасним повідомленням про створення ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, Головою якої було обрано - ОСОБА_7, а заступником - ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 48).

20.04.2015 відповідач видав наказ №162-П про звільнення Позивача з займаної посади, після ознайомлення з наказом, позивач особисто на наказі зазначив, що він не згоден, оскільки порушені вимоги ст. 252 КЗпП України (т. 1, а. с. 105).

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки на його думку ліквідація чи реорганізація АБ «Укргазбанк» в розумінні ст. 40 КЗпП України не відбулась, а сам наказ є дискримінаційним в зв'язку з тим, що у нього виник конфлікт з новим керівництвом Банку, тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що відповідачем були запропоновані позивачу всі вакантні посади, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Крім того, згідно з ч. 2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне звільнення.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що для того, щоб звільнити працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, роботодавець повинен вручити працівнику письмове повідомлення про скорочення та надати йому можливість переходу на інші посади. Відмова в переході на нову роботу або згода працівника має бути складена в письмовій формі. При скороченні персоналу роботодавець може пропонувати працівнику перехід на оплачувану нижче посаду, а вже працівник приймає рішення погодитися на неї чи ні. У разі порушення даних термінів, працівник має право подати до суду позов про незаконність проведення процедури.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що до проведення скорочення в штаті юридичної служби, станом на 19.01.2015, нараховувалося 30 працівників. Скорочено було 4 працівника, яким не було запропоновано переведення до юридичного департаменту. В січні 2015 року після прийняття рішення про створення юридичного департаменту та фактичного скорочення існуючої юридичної служби Протокол №3 Правління від 19.01.2015 до юридичного департаменту АБ «Укргазбанк» були прийняті ряд нових співробітників. Кількість працівників в юридичному департаменті, станом на серпень 2015 року, збільшилась та становила - 30 працівників, фактично працюючих (т. 1, а. с. 225).

Матеріали справи містять данні про те, що відповідач не запропонував Позивачу наступні посади:

-посаду юриста відділу по роботі з фізичними особами управління позасудового вирішення спорів юридичного департаменту, яку займав ОСОБА_8, який звільнився за угодою сторін 13.02.2015, що підтверджується копією витягу з наказу №59-П від 12.02.2015, яка була скорочена лише 17.02.2015 (т. 1, а. с. 211-212).

-посаду директора департаменту по роботі з корпоративними VIP-клієнтами, яку займала ОСОБА_9, яка звільнилася за власним бажанням 16.02.2015, що підтверджується копією витягу з наказу №62-П від 16.02.2015 (т. 1, а. с. 213).

-посаду заступника директора департаменту по роботі з корпоративними VIP-клієнтами, яку займав ОСОБА_10, якого було переведено на посаду директора департаменту по роботі з корпоративними VIP-клієнтами, що підтверджується копією витягу з наказу №64-П від 17.02.2015, яку було скорочено 19.02.2015 (а. с. 214).

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на те, що не всі вакантні посади були запропоновані працівнику знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Також, на думку колегії суддів, обґрунтованим є посилання в апеляційній скарзі на те, що звільнення не було погоджено з профспілкою, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, яка узгоджується з положеннями ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У разі, якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Таким чином, звільнення за скороченням штату може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник або без такої згоди, якщо власник не отримав листа про мотивоване непогодження з таким звільненням.

Матеріали справи свідчать, що 01.04.2015 було повідомлено АБ «Укргазбанк» вхідний №20/6917, про те, що 10.03.2015 було створено Первинну профспілкову організацію ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців (т. 1, а. с. 46). До даного повідомлення було додано Постанову Президії Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців №11Р 1/15-6 від 11.03.2015 про прийняття Первинної профспілкової організації ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, як організаційної ланки, до складу Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, відповідно до якої постановлено обрати Головою профспілки - ОСОБА_7, а заступником - ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 47). 01.04.2015 у Солом'янському районному управлінні юстиції у м. Києві було зареєстровано заяву про належність Первинної профспілкової організації Публічного Акціонерного Товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців до Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, яка зареєстрована Міністерством юстиції України 20 липня 2010 року свідоцтво №3405, що підтверджується листом Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві від 17.04.2015 (т. 1, а. с. 83). 02.04.2015 Первинною профспілковою організацією ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, через канцелярію Відповідача, було надано запит до керівництва банку щодо отримання інформації. 09.04.2015 позивач, як заступник Голови Первинної профспілкової організації ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, отримав відповідь керівництва банку про відмову у наданні інформації, відповідь Позивач отримав особисто в канцелярії банку, про що розписався в журналі вихідної кореспонденції ( т. 2, а. с. 73). 06.04.2016 Позивач подав заяву про вихід із членів профспілки банку зодночасним повідомленням про створення Первинної профспілкової організації ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнськоїпрофспілки виробничників і підприємців, Головою якої було обрано - ОСОБА_7, а заступником - ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 48).

Відповідно до ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок). Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у зв'язку із станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби). Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків або за власним бажанням, за винятком випадків, якщо це пов'язано із станом здоров'я.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не міг звільняти ОСОБА_1 без дозвілу новоствореної профспілкової організації.

Посилання представника позивача на те, що вищезазначені обставини не були відомі керівництву Банку, оскільки такої інформації Банк не отримував, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи, що дані обставини спростовуються матеріалами справи.

Більш того, на вимогу суду від відповідача було витребувано оригінал журналу вхідної кореспонденції для того, щоб колегія суддів могла пересвідчитись щодо вказаних доводів відповідача. Двічі при розгляді справи оголошувалася перерва в слуханні справи для того, щоб Банк надав вищезгаданий журнал, але вказане клопотання не було виконано, а в останньому судовому засіданні представник Банку послався на те, що даний журнал містить в собі Банківську таємницю, внаслідок чого не може бути оглянутий в суді.

Вказані обставини, на думку колегії суддів, свідчать лише про небажання відповідача надавати докази на підтвердження своїх доводів в зв'язку з чим останні не можуть бути прийняті колегією суддів при розгляді вказаної справи.

Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо отримання відповідачем згоди на звільнення відповідача з вищезгаданої посади, оскільки матеріали справи містять дані про те, що на час звільнення позивач не був членом даної профспілки (06.04.2016 вихід з профспілки), а на час такого звільнення був заступником Голови Первинної профспілкової організації ПАТ АБ «Укргазбанк» Всеукраїнськоїпрофспілки виробничників і підприємців.

На вищезгадані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що наказ №162-П від 20.04.2015 про звільнення ОСОБА_1 з роботи єнезаконним та останній підлягає поновленню на роботі на посаді заступника начальника юридичної служби ПАТ «АБ «Укргазбанк».

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного та з урахуванням встановленого судом апеляційної інстанції факту незаконного звільнення позивача, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Що стосується розміру суми середнього заробітку, то колегія суддів вважає наступне.

Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Матеріали справи свідчать, що позивача було звільнено 20.04.2015.

Відповідно до довідки АБ «Укргазбанк» середньоденна заробітна плата позивача за два попередні місяці перед звільненням: (лютий 2015 року 10077,04 грн. + березень 2015 року 21 138,68) / 16 робочих днів за 2 місяці = 1 950,98 грн. (т. 2, а. с. 76), що не заперечувалось сторонами.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1 950,98 грн. х 370 робочих днів (за період з 20.04.2015 по 10.10.2016) = 688 695,94 грн.

Таким чином, з ПАТ «АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 688 695,94 грн.

Також колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача моральної шкоди.

Згідно із статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким чином, для відшкодування моральної шкоди працівнику повинен бути наявний факт порушення його законних прав. До такого факту належить будь-яке суб'єктивне право, яке виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди між сторонами трудових правовідносин і має чинність.

Враховуючи, щозвільнення позивача було здійснено всупереч вимог чинного законодавства, тому колегія суддів вважає наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача в розмірі 5 000 грн.

За наведених обставин, вимоги апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ №162-П від 20 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника юридичної служби Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 688 695 (шістсот вісімдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто п'ять) гривень 94 (дев'яносто чотири) копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Б.Б. Левенець

С.М.Рубан