Ухвала суду № 65510504, 18.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Левенця Б.Б., Рубан С.М.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника позивачів ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та встановлення порядку користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду та з урахуванням збільшених позовних вимог просили:

визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану у АДРЕСА_1 недійсним;

визнати за позивачами право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га (200 кв.м.), за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6;

визнати за позивачами право власності на земельну ділянку площею 0,0611 га, за адресою: АДРЕСА_1, яка зайнята житловим будинком та необхідна для обслуговування 1/2 частини будинку за вказаною адресою.

Справа № 752/7311/13-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/9242/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Антонова Н.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Також просили встановити порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, розподіливши земельну ділянку загальною площею 0,1621 га відповідно до варіанту №1 Висновку експертів за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 17326/14-41/17327/14-43 від 22.10.2015 між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на незаконність та на необґрунтованість рішення, вважає , що висновки суду не відповідають обставинам справи та суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказують, що при розгляді справи суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_6 набув право власності на спірну земельну ділянку ще при житті, але не оформив це право у зв'язку зі смертю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши наведені в заяві доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню знаступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для цього не встановлено законних підстав.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 06.10.1990 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 8). Від шлюбу народилася дочка - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 9). Відповідно до договору дарування частини земельної ділянки від 29.01.2000 ОСОБА_5 (мати) подарувала, а ОСОБА_6 (син) прийняв в дар частину земельної ділянки площею 200 кв.м./0,0200 га, надану для обслуговування житлового будинку і господарських будівель в АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 155). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер (т. 1, а. с. 11). Після смерті останнього відкрилась спадщина, але до спадкової маси вказана ділянка не входила. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.11.2004 у справі №2-15/5 за ОСОБА_3, як дружиною померлого ОСОБА_6, визнано право власності на 1/2 частину другого поверху будинку АДРЕСА_1, 1/2 частину гаража під літерою «Г». За ОСОБА_3 та неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 визнано право власності на спадкове майно по 1/16 частині будинку, по 1/8 частині гаража під літерою «Г», виділено ОСОБА_3 та її неповнолітній дочці ОСОБА_4 в натурі другий поверх будинку по АДРЕСА_1, що є 25/50 або 1/2 частиною будинку, гараж під літерою «Г» (т. 1, а. с. 13-24). Додатковим рішенням Голосіївського районного суду від 11.01.2006 у справі за ОСОБА_3 визнано право власності на 7/16 часток будинку АДРЕСА_1 та 7/8 часток гаражу під літерою «Г» по АДРЕСА_1 після померлого ОСОБА_6, за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/16 частину будинку АДРЕСА_1 та 1/8 частку гаражу під літерою «Г» по АДРЕСА_2 після померлого ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 25-27).

Також матеріали справи свідчать, що інша частина вищевказаного житлового будинку, станом на день набрання законної сили рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.11.2004, залишилася у власності ОСОБА_5 (мати - ОСОБА_6.), яка набула право власності на нерухоме майно згідно Свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою від 24.10.1991 № 7н-24763. Відповідно до державного акту на право постійного користування землею Серія НОМЕР_2, виданого ОСОБА_5 12.08.1999, останній було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,0621 гектарів в межах згідно з планом, що розташована на території АДРЕСА_1, для обслуговування вищезгаданого жилого будинку і господарських будівель, (т. 1, а. с. 30). Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_3, виданого ОСОБА_5 12.08.1999, останній було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 1000 гектарів в межах згідно з планом, що розташована на території АДРЕСА_1, для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, (т. 1, а. с. 31).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.03.2009 у задоволенні позову ОСОБА_3, яка також діяла в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Київської міської державної адміністрації про визнання державних актів на право власності та право постійного користування земельною ділянкою частково недійсними, визнання права власності та права користування земельною ділянкою, визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено (т. 1, а. с. 163-168). Зазначене рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.09.2009, яким закріплено правомірність одноособового постійного користування та власності ОСОБА_5 на земельні ділянки по АДРЕСА_1, а також встановлено відсутність законних підстав для визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності та права постійного користування земельною ділянкою відповідно до часток у праві власності на домоволодіння (т. 1, а. с. 169-171).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла (т. 1, а. с. 28), після її смерті співвласником будинку став ОСОБА_2 (син), як її спадкоємець за заповітом (т. 1, а. с. 128-129).

Відповідно до заповіту ОСОБА_5 від 17.08.2001, остання заповіла належну їй «частину житлового будинку з прилеглими до нього господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, а також земельну ділянку, на якій він розташований, а також все моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і, взагалі, все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, своєму синові ОСОБА_2.» (т. 1, а. с. 70). 24.05.2012 ОСОБА_2 звернувся із заявою до Другої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка на момент смерті заповідача ОСОБА_5 складалася з 8/16 частини житлового будинку під номером 13, розташованого на земельній ділянці площею - 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, земельної ділянки площею - 0,1000 га, кадастровий помер НОМЕР_1, розташованої на території АДРЕСА_1, що належала померлій на підставі дублікату Державного акта на право власності на земельну ділянку, Серія НОМЕР_4, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 79-2-00265 від 12.08.1999 (т. 1, а. с. 68). 28.11.2012 державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Абісовою Т.Ф. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право па спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку під номером 13, розташованого на земельній ділянці площею - 0,1000 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 146) та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею - 0,1000 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 149).

Позивачі, вважаючи, що набули права право власності на спірну земельну ділянку , як спадкоємці після смерті ОСОБА_6, оскільки між останнім та ОСОБА_5 було укладено договір дарування частини земельної ділянки, а тому звернулися до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачами право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6

З матеріалів справи вбачається , що від 29.01.2000 ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв у дар частину земельної ділянки площею 200 кв.м./0,0200 га надану для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. (т. 1, а. с. 155)

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України 1990 року, в редакції станом на дату укладення договору дарування частини земельної ділянки від 29.01.2000, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що для підтвердження права власності на земельну ділянку особа повинна надати відповідні документи, які посвідчують її право.

Враховуючи , що при розгляді справи в суді першої інстанції було встановлено, що у позивачів відсутні докази на підтвердження того, що при своєму житті ОСОБА_6 отримав документ, що посвідчує його право власності на земельну ділянку згідно вказаного договору дарування, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні даної частини позовних вимог правильними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, неправильно застосовував норми матеріального права, а саме не застосував вимоги ст. ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України, якими гарантовано державний захист майнових прав громадян і не обмежено можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, сама по собі відсутність у особи документа, що посвідчує право на земельну ділянку, не може бути підставою для відмови особі у судовому захисті таких прав колегія суддів вважає безпідставним.

Відповідно до тексту апеляційної скарги особа, яка її подала, погоджується з тим фактом, що держава захищає право власності тих осіб, які свого часу отримали таке право відповідно до чинного на той час законодавства.

Як встановлено при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_6 такого права на спірну земельну ділянку не отримав. За наведених підстав вказаний довід апеляційної скарги не спростовує висновків суду першої інстанції.

За вищезгаданих обставин, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_2, на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, оскільки частина цієї земельної ділянки, а саме 0,0200 га, ОСОБА_6 не була належним чином оформлена.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на законних підставах отримав вищезгадане свідоцтво на спірну земельну ділянку і заповіт ОСОБА_5 ніким не оспорювався.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про виділення позивачам у власність частини земельної ділянки, на якій розташовано вищезгаданий будинок.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що порядок користування чужою земельною ділянкою закріплений Главою 16 ЗК України, якою, в свою чергу, передбачено право вимагати встановлення земельного сервітуту для проходу та проїзду на велосипеді, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд тощо. В зв'язку з чим позивачі не позбавлені права вирішити це питання у спосіб передбачений діючим законодавством.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді вказаної вимоги суд першої інстанції порушив норми матеріального права, колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, в зв'язку з чим не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі нате , що при розгляді справи суд першої інстанції не врахував положення ст. 1301 ЦК України та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, колегія суддів також вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки, в порушення вимог діючого законодавства, позивачі не навели достатніх та законних підстав для визнання вищезгаданого заповіту недійсним.

Також не спростовують висновків суду першої інстанції і посилання в апеляційній скарзі на безпідставність урахування судом першої інстанції рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18.03.2009, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3, яка також діяла в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Київської міської державної адміністрації про визнання державних актів на право власності та право постійного користування земельною ділянкою частково недійсними, визнання права власності та права користування земельною ділянкою, визначення порядку користування земельною ділянкою та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08.11.2010 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3.про перегляд рішення Голосіївського районного суду від 18.03.2009, оскільки з висновками суду першої інстанції, які були зроблені по останнім, погоджується і колегія суддів.

Отже, висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.

Враховуючи наведені обставини та вимоги п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено останню з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Б.Б. Левенець

С.М.Рубан