Ухвала суду № 65510498, 04.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Лапчевської О.Ф., Прокопчук Н.О.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника позивача Стрикаля С.В.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 745 630,87 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2016 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №11096539000 від 15.12.2006 в сумі 745 630,87 грн. та судовий збір у розмірі 6 090 грн., а всього стягнуто 751 720,87 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовної заяви. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на те, що рішення не відповідає принципам верховенства права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що суд не здійснив належного захисту прав відповідача. Зазначив, що ПАТ «Укрсиббанк» отримав економічну вигоду - списав за рахунок резерву суму дисконту внаслідок укладення договору купівлі-продажу прав вимоги між останнім та ПАТ «Дельта Банк», а позивач бажає стягнути ту суму грошових коштів, яка була списана іншим банком і отримати надприбуток. Вказав, що банки не мали права укладати договір купівлі-продажу права вимоги в іноземній валюті та надавати споживчий кредит в даній валюті та було надано кредит відповідачу в розмірі 132 793,92 грн., а не 26 348 дол. США, як зазначено в кредитному договорі.

Справа № 755/16754/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/8063/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Барташук Л.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що 15.12.2006 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №11096539000, за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику, а останній зобов'язався прийняти, належним чином виконувати і повернути Банку кредит в іноземній валюті в сумі 26 348 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором, що за курсом НБУ, на день укладення цього договору становить еквівалент 133 057,40 грн. Кінцевий термін повернення кредиту 15.12.2013 з оплатою 11,5% річних за користування (а. с. 5-15). Банк виконав свої зобов'язання, надав кредитні кошти відповідачу відповідно до меморіального ордеру №32 від 15.12.2006 (а. с. 20). 08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «УкрСиббанк» відступило свої права вимоги заборгованості до боржників за кредитними договорами, у тому числі, й за вищевказаним Кредитним договором до ПАТ «Дельта Банк» (а. с. 24-29). Відповідач належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим станом на 31.07.2015 виникла заборгованість у розмірі 745 630,87 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 528 753,25 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 216 877,62 грн. (а. с. 19). Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення заборгованості за вказаним кредитом, враховуючи наступне.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відповідач, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен був належно їх виконувати.

Відповідно до матеріалів справи відповідач, всупереч умов вищевказаного кредитного договору, перестав сплачувати кошти, внаслідок чого станом на 31.07.2015 виникла заборгованість у розмірі 745 630,87 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 528 753,25 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 216 877,62 грн. (а. с. 19).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 624 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.

Підписавши договір, сторони підтвердили свої права та обов'язки за ним, погодились з усіма його умовами, у зв'язку з чим зобов'язані їх виконувати належним чином.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» не мали права укладати договір купівлі-продажу прав вимоги є необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, в тому числі внаслідок передання ним своїх зобов'язань іншій особі за правочином.

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимогст. 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог діючого законодавства відступлення права вимоги - це заміна кредитора в зобов'язанні. Загальні вимоги до порядку заміни кредитора в зобов'язанні визначені у Гл. 47 ЦК України.Стаття 510 ЦК Українивизначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відступлення права вимоги може здійснюватись як на підставі договору купівлі-продажу заборгованості, так і на підставі договору дарування, договору міни тощо. Зокрема, згідност. 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншим, заміна якого відбувається без згоди боржника.

Матеріали справи свідчать, що 08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «УкрСиббанк» відступило свої права вимоги заборгованості до боржників за кредитними договорами, у тому числі й за вищевказаним Кредитним договором до ПАТ «Дельта Банк» (а. с. 24-29).

Посилання апелянта на порушення його прав при укладанні вказаної угоди не знайшло свого підтвердження при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, а тому не є підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.

При цьому, приймаючи таке рішення, апеляційний суд бере до уваги те, що на час розгляду справи, як в суді першої, так і апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не сплачує борги за кредитним договором ні АКІБ «УкрСиббанк» - кредитодавцю, ні ПАТ «Дельта Банк» позивачу.

Також необґрунтованими, на думку колегії суддів, є посилання в апеляційній скарзі на безпідставне надання кредиту вдоларах США.

Системний аналіз зазначених норм права, а також ч.ч. 1, 2 ст.192, ч. 2 ст.198, ч.ч. 2, 3 ст.533 ЦК України,ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дає підстави стверджувати, що надання позики в іноземній валюті не суперечить вимогам закону.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі за №6-145цс14, у силу положень статей 192, 533 ЦК України та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного врегулювання і валютного контролю» також зазначено, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, зокрема за наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

У справі № 6-190цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного врегулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 ст.5 цього Декрету. У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. Відповідно до ст..5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. 16.10.2011 вступив у силу Закон України від 22.09.2011 №3795-VІ, згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 15.12.2006 (а. с. 5-15). На час укладення цього кредитного договоруЗакону України «Про захист прав споживачів»не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

В зв'язку з наведеними обставинами вказаний довід також не є підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також на думку колегії суддів необґрунтованими є посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки вказаний довід не знайшов свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Також безпідставними, на думку колегії суддів, є посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції принципів «безсторонності» та «незалежності» суду, оскільки не підтверджені доказами по справі.

Не знайшло свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції і посилання в апеляційній скарзі на ігнорування судом першої інстанції Рішень Конституційного та Верховного суду України.

Також безпідставним колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги на удаваність вказаного кредитного договору, оскільки відповідач в порушення вимог діючого законодавства не надав на підтвердження вказаних обставин належних та допустимих доказів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги відповідача є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Отже, висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

О.Ф.Лапчевська