Постанова № 65506415, 15.03.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р. Справа № 809/1865/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.,

при секретарі судового засідання Хомі О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Кононової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Головного управління ДФС України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішень про коригування митної вартості товарів за 206050001/2016/000680/1 від 23.11.2016 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №206050001/2016/00769 від 23.11.2016 року та стягнення коштів в сумі 22318,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Головного управління ДФС України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішень про коригування митної вартості товарів за 206050001/2016/000680/1 від 23.11.2016 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №206050001/2016/00769 від 23.11.2016 року та стягнення з державного бюджету України гривневий еквівалент надмірно сплаченого державного мита в сумі 22318,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем 23.11.2016 в порушення вимог статті 57 Митного кодексу України визначено митну вартість транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ, C 200, 2012 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, який імпортовано позивачем, за резервним методом, а не за ціною договору. Вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено в прийнятті митної декларації, митному оформленні вказаного транспортного засобу. Крім того, відповідачем в порушення ст. 53 Митного кодексу України не дотримано 10-денного терміну для надання пожливості позивачу виконати письмову вимогу органу доходів і зборів щодо надання додаткових документів, а оскаржувану картку відмови виставлено через годину після вимоги та за відсутності відмови позивача у наданні таких документів.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, щодо задоволення позову заперечили з підстав, викладених у письмовому запереченні (а.с.55-57). Оскільки позивачем не подано повний перелік документів зазначених в ч.2 ст. 53 Митного кодексу України і такі документи також не надані на письмову вимогу інспектора, митний орган, на підставі ч.4 ст.368 Митного кодексу України, визначив вартість автомобіля самостійно за резервним методом. Зазначили, що вимога про надання консультації у письмовому вигляді, відповідно до п.6 ст.55 Митного кодексу України від декларанта до митниці не надходила. Пояснює, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості, прийнято на основі цінової інформації каталога Schwackeliste 08/2016 сторінка 598, з врахуванням коригувань на комплектацію автомобіля та технічний стан, відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092. Щодо недотримання 10-денного терміну встановленого ст. 53 МКУ, пояснили, що процедура розмитнення товару була обмежена чотирма годинами. В задоволені позову просили відмовити.

Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві явку представника в судове засідання не забезпечило. В письмових запереченнях від 12.01.2017 року № 5-12/54-327 просило відмовити в задоволенні позову та розглянути справу без участі його представника в судовому засіданні. В обгрунтування своїх заперечень посилається на те, що в силу положень частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює повернення коштів надміру сплачених до бюджету виключно за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, зокрема, на підставі виставлених митними органами платіжних доручень. Повернення коштів з бюджету здійснюється з дотриманням вимог Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого спільним наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 25.01.2006 року № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.01.2006 року за № 64/11938, Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилко та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 року за № 1097/14364.

Свідок ОСОБА_4 суду посвідчив, що працює головним державним інспектором Івано-Франківської митниці ГУ ДФС України та здійснював розмитнення транспортного засобу позивача. Підставою прийняття 23.11.2016 картки відмови, була відмова позивача у наданні додаткових документів. Зазначив, що при визначенні митної вартості транспортного засобу було застосовано резервний метод. Так, ціна транспортного засобу була зкоригована і приведена у відповідність залежно від комплектації та технічного стану транспортного засобу встановленого шляхом його огляду, на підставі даних "Schwackeliste" та відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

Позивачем 15.11.2016 придбано у нерезидента транспортний засіб вживаний, марки MERSEDES-BENZ, C 200, 2012 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, тип двигуна - дизель, об'єм двигуна - 2143 см3, потужність двигуна - 100/4600 КВТ, вартістю 7900 євро, що підтверджується рахунком-фактурою (інвойсом) № 201611019 від 15.11.2016 (а.с.73).

Представником позивача, декларантом - ФОП ОСОБА_5 для здійснення митного оформлення вказаного транспортного засобу подано 23.11.2016 до Івано-Франківської митниці ГУ ДФС Митного поста "Івано-Франківськ-центральний" електронну митну декларацію №206050001/2016/404659 на ввезений транспортний засіб, згідно якої заявлено його митну вартість в розмірі 7900,00 євро. Митну вартість транспортного засобу визначено за основним методом - за ціною договору - графа 42 митної декларації (а.с.11).

Для підтвердження заявленої митної вартості товару до вказаної митної декларації декларантом долучено: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 18.11.2016 року № 209090402/2016/03343; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 06.03.2012 року НОМЕР_2; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 06.03.2012 року НОМЕР_3; рахунок-фактуру (інвойс) № 201611019 від 15.11.2016 року; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару та декларацію про походження товару від 15.11.2016; декларація про походження товару від 15.11.2016; інші некласифіковані документи.

Івано-Франківською митницею не прийнято визначену у декларації митну вартість товару у зв'язку з тим, що декларантом не було подано повний перелік первинних документів, зазначених в ч.2 ст. 53 МКУ, підтверджуючих митну вартість автомобіля.

При цьому, 23.11.2016 о 15 год. 51 хв. позивача зобов'язано надати додаткові документи, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару та копію митної декларації країни відправлення, про що повідомлено електронним листом представника позивача - ОСОБА_5.(а.с.59, 72).

23.11.2016 о 16 год. 51 хв. відповідач за результатами розгляду поданої декларантом митної декларації № 209090402/2016/03343 та доданих до неї документів, відмовив у митному оформленні транспортного засобу за заявленою митною вартістю, яку оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №№206050001/2016/00769.

Згідно вказаної картки відмови митна вартість товару визначена за шостим резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України). При визначенні митної вартості товару перший метод не застосований, у зв'язку з відсутністю у документах, зазначених в частині 2 статті 53 Митного кодексу України всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за ці товари. 2-5 методи визначення митної вартості товарів (статті 59-63 Митного кодексу України) не застосовані, у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (статті 59, 60 Митного кодексу України), та даних на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно четвертого та п'ятого методів (статті 62, 63 Митного кодексу України). Джерело інформації: каталог "Schwackeliste" 08/2016 ст.598, з врахуванням коригувань на комплектацію автомобіля та технічний стан. Проведено консультацію з декларантом, доведено інформацію про право декларанта вчиняти дії, передбачені пунктом 5 частини другої статті 55 та главою ІV Митного кодексу України(а.с.9-10).

У зв'язку з наведеним, відповідач здійснив коригування митної вартості транспортного засобу та виніс рішення про коригування митної вартості товарів № 206050001/2016/000680/1 від 23.11.2016 року, яким визначив митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 10885,00 євро(а.с. 11).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України № 4495-VІ від 13.03.2012 року (далі - Кодекс) та іншими законами України.

Розділ ІІІ Кодексу регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

В ст.49 Кодексу встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із ч.1 ст.51 Кодексу митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.51 Кодексу митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.57 Кодексу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57 Кодексу).

Відповідно до ч.3 ст.57 Кодексу кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч.4 ст.57 Кодексу застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до ч.1 ст.58 Кодексу метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно із ч.2 ст.58 Кодексу метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (ч.3 ст.58 Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.52 Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно із ч.2 ст.52 Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У ст.53 Кодексу закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч.1 ст.53 Кодексу).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 Кодексу ).

Відповідно до ч.1 ст.54 Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (ч.2 ст.54 Кодексу).

Згідно із п.2 ч.6 ст.54 Кодексу орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.55 Кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Судом встановлено, що представником позивача разом з митною декларацією № 209090402/2016/03343 для митного оформлення транспортного засобу MERSEDES-BENZ, C 200, 2012 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 було подано: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 18.11.2016 року № 209090402/2016/03343; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 06.03.2012 року НОМЕР_2; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 07.11.2016 року НОМЕР_3; рахунок-фактуру (інвойс) № 201611019 від 15.11.2016 року; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару та декларацію про походження товару від 15.11.2016; декларацію про походження товару від 15.11.2016; інші некласифіковані документи.

Також судом встановлено, що зазначені вище документи подані позивачем не містять розбіжностей, у них відсутні ознаки підробки.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Оскільки, вимогу про надання додаткових документів була надіслано позивачу 23.11.2016 о 15 год. 51 хв., а картку відмови сформовано через годину, без дотримання строку 10 календарних днів встановлених вищезазначеною саттею, то позивача було позбавлено можливості надати, зокрема копію митної декларації країни відправлення, яка подана ним у ході судового розгляду даної справи. Також, відповідачем не доведено, що позивач відмовився надавати витребовувані документи, тому підстав до виставлення картки відмови без дотримання встановленого строку у відповідача не було.

Відповідно, лише неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України (в тому числі на письмову вимогу митного органу - частина 3 статті 53 Митного кодексу України), або відсутність у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, - є обґрунтованою для митного органу підставою вважати, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. А отже, надає митному органу право відмовити декларанту у митному оформлені товарів та прийняти рішення про коригування заявленої митної вартості товарів (згідно пункту 2 частини 6 статті 54, частини 1 статті 55 статті 53 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частиною 3 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Поряд з цим відповідач не довів суду неможливість застосування ним попередніх п'яти методів визначення митної вартості товару.

Перевіряючи визначення митної вартості за резервним методом судом встановлено наступне.

Як вбачається із додаткового аркуша до акту про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 18.11.2016 року № 209090402/2016/03343, при огляді транспортного засобу MERSEDES-BENZ, C 200, зафіксовані пошкодження та ознаки експлуатації, зокрема: пошкодження переднього бамперу; забруднено та потерто оббивку салону та сидінь (а.с.21 зв.). Однак, згідно наданих свідчень свідка ОСОБА_6, такий при коригувані митної вартості вказаного транспортного засобу не врахував пошкодження бамперу, що свідчить про не вірне визначення митної вартості автомобіля відповідачем за резервним методом.

Водночас, не спростовано відповідності документів наданих позивачем для митного оформлення для визначення вартості автомобіля за основним методом.

Разом з тим, саме припущення митного органу щодо подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного декларантом методу визначення митної вартості, вказане вимагає від суду в кожному випадку здійснювати аналіз поданих декларантом документів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про неправомірність визначення відповідачем митної вартості транспортного засобу за шостим - резервним методом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В зв'язку наведеним, вимоги позивача про скасування картки відмови № 206050001/2016/00769 та рішення № 206050001/2016/000680/1 від 23.11.2016 Івано-Франківської митниці ДФС України є обґрунтованими, а позов в цій частині такий, що підлягає до задоволення.

Щодо позову в частині вимоги про стягнення з Державного бюджету України 22318,00 грн. надміру сплачених митних платежів, то суд вважає, що позов в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги заявлені передчасно.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Повернення цих коштів з бюджету має здійснюватися в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VІ повернення помилково або надміру сплачених до дня набрання чинності цим кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом та Податковим кодексом України.

На сьогодні такий Порядок повернення коштів з бюджету на виконання зазначеної норми Митного кодексу України № 4495-VI від 13.02.2012 року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, не прийнятий. Проте станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді є чинним Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державною митною службою України від 20.07.2007 року № 618, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364 (далі - Порядок № 618). Його преамбула з урахуванням змін, внесених з січня 2011 року, як основа для розроблення і функціонування останнього, посилається на ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України і ст.ст. 43, 102 Податкового кодексу України.

Частина 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

У свою чергу, п. 1 ст. 43 Податкового кодексу України передбачає, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для повернення суми переплати, за змістом ч. 6 ст. 301 Митного кодексу України, є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів з дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно Порядку № 618 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного, нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий, що не дає можливості стягнути спірні митні платежі.

Вказаний висновок суду зроблено судом з врахуванням правої позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14, яка в силу положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для виконання.

Окрім цього, з норми статті 54 Митного кодексу України можна дійти висновку про те, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного, а також враховуючи вищевказані норми ст. 43 Податкового кодексу України, ст. 301 Митного кодексу України, Порядку № 618, суд, в разі прийнятті рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначав би митну вартість ввезеного товару, що є виключною компетенцією митного органу.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи те, що позовні вимоги заявлені до Івано-Франківської митниці ДФС України підлягають задоволенню, слід стягнути з Івано-Франківської митниці ДФС за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1102,40 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Івано-Франківської митниці Головного управління ДФС України від 23.11.2016 № 206050001/2016/00769.

Скасувати рішення Івано-Франківської митниці Головного управління ДФС України про коригування митної вартості товарів від 23.11.2016 № 206050001/2016/000680/1.

В задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Головного управління ДФС України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1102 (одну тисячу сто дві) 40 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.

Постанова складена в повному обсязі 20.03.2017.