Рішення № 65504370, 22.03.2017, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 рокуСправа № 912/539/17 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Бестаченко О.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/539/17

за позовом Фермерське господарство "Босько А.Б."

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве"

про визнання дійсним договору, визнання права власності

Представники сторін:

від позивача - Атласова І.Ю., довіреність від 05.08.15 № б/н;

від відповідача - участі не брали.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення.

Фермерське господарство "Босько А.Б." звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве", що містить вимоги наступного змісту: визнати дійсним договір № 5 купівлі - продажу майна в ліквідаційній процедурі, а саме вагової центрального току за адресою: вул. Пушкіна., 7, с. Панчеве, Новомиргородський район, Кіровоградська область, укладений 02.11.2012 між Фермерським господарством "Босько А.Б." (інд. код 33333892) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве" (інд. код 03757181); визнати за Фермерським господарством "Босько А.Б." (інд. код 33333892) право власності на нежитлову будівлю вагову центрального току, що знаходиться за адресою: вул. Пушкіна, 7, с. Панчеве, Новомиргородський район, Кіровоградська область.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ним повністю сплачено відповідачу вартість придбаного за договором № 5 купівлі-продажу майна в ліквідаційній процедурі від 02.11.2012 року, але відповідач ухиляється від здійснення нотаріального посвідчення договору, що в свою чергу унеможливлює позивачу оформлення права власності на придбане майно в установленому законом порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 28.02.2017 року №02-01/11/246 не заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на виконання сторонами всіх істотних умов договору купівлі - продажу майна в ліквідаційній процедурі № 5 від 02.11.2012 року. Зазначає, що через відсутність грошових коштів у відповідача, у ліквідатора не було змоги, як немає її і зараз, дістатись до м. Новомиргорода Кіровоградської області для нотаріального посвідчення договору.

Ухвалою від 01.02.2017 року відкладено розгляд справи до 22.03.2017 року у зв'язку із витребуванням додаткових доказів.

У судовому засіданні 22.03.2017 року представником позивача надано письмове уточнення правових підстав позовних вимог від 21.03.2017 року № 32, в якому позивач посилається на норми ст.ст. 640, 657 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Представник позивача в судовому засіданні 22.03.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про наступне судове засідання (а.с. 73 т. 1) та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 75 т. 1).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З підстав викладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши усі обставини справи, оцінивши подані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою від 13.02.2003 року господарський суд визнав Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве" банкрутом, ввів ліквідаційну процедуру щодо даного підприємства. 29.06.2010 року ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве" призначено Христенка Вадима Васильовича.

Рішенням комітету кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве", оформленим протоколом від 26.04.2011 року, встановлено порядок продажу майна банкрута, а саме: здійснювати продаж майна банкрута за прямими договорами купівлі-продажу за цінами, не нижчими як ті, що визначені експертною оцінкою, як ліквідаційна вартість при цьому забезпечити через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна; оформлення права власності на придбане майно проводити за рахунок покупця, на кінцеву ціну продажу нарахувати ПДВ у розмірі 20 відсотків.

02.11.2012 року між Фермерським господарством "Босько А.Б." (далі - ФГ "Босько А.Б.") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве" (далі - ТОВ "Агрофірма "Панчеве") укладено договір № 5 купівлі-продажу майна в ліквідаційній процедурі (далі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується продати і передати у власність Покупця майно, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Панчеве" - вагову центрального току в с. Панчеве Новомиргородського району Кіровоградської області (надалі Майно), а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити його вартість на умовах Договору.

Загальна сума Договору (загальна вартість Майна) складає 20300 (двадцять тисяч триста) грн. 00 коп., без ПДВ (п. 2.1 Договору).

Передача Майна від Продавця до Покупця повинна бути здійснена протягом 3 (трьох) днів після сплати Покупцем 100 % ціни Майна вказаної в пункті 2.1. цього Договору (п. 3.1 Договору).

Передача Майна посвідчується актом приймання-передачі, який підписується Сторонами цього Договору (п. 3.3 Договору).

Позивачем здійснено оплату за комплекс будівлю центрального току 20300,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 16.11.2012 року № 23.

Актом приймання-передачі основних засобів голова Фермерського господарства "Босько А.Б." об'єкт основних засобів - вагову центрального току прийняв, а ліквідатор Христенко В.В. здав (а.с. 9 т. 1).

Листами від 15.07.2016 року № 34 та від 26.07.2016 року № 35 Позивач просив ліквідатора ТОВ "Агрофірма "Панчеве" з'явитися до Новомиргородської державної нотаріальної контори для здійснення нотаріального посвідчення Договору. Однак, ліквідатор ТОВ "Агрофірма "Панчеве" на відповідні запрошення не відреагував, у зв'язку з чим Договір не було нотаріально посвідчено.

Приписами ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом. Якщо суд при розгляді справи встановить, що право позивача не є порушеним (оспореним, невизнаним), він відмовляє у задоволенні позову, адже судовому захисту підлягає тільки порушене право.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Крім того, однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину. Посилання Відповідача на відсутність грошових коштів для прибуття до нотаріальної контори не може слугувати належним доказом втрати можливості нотаріального посідчення договору.

Таким чином, договір купівлі-продажу нерухомого майна в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.06.2013 р. №6-49ц13.

Крім того, суд зазначає, що позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності може бути особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин щодо невизнання або оспорення його права власності ТОВ "Агрофірма "Панчеве".

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.03.2017 року.

Суддя О.Л. Бестаченко