Ухвала суду № 65502950, 16.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2017 р. м. Київ К/800/53162/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Дзержинського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Дзержинський ВДВС Харківського МУЮ), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа - Державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Євсюков О.В., про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною i скасувати постанову державного виконавця Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ від 10 жовтня 2012 року про повернення виконавчого документа стягувачу, визнати бездіяльність державного виконавця Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ протиправною i стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду у розмiрi 32 886 грн. Крім того, просила суд судові витрати покласти на відповідача.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2014 року позов задоволено частково. Визнано дiї Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ протиправними. Скасовано постанову державного виконавця Дзержинського ВДВС Харкiвського МУЮ від 10 жовтня 2012 року про повернення виконавчого документа стягувачевi по виконавчому провадженню №32961720. Стягнуто з Головного управлiння Державної казначейської служби України в Харкiвськiй областi на користь позивача моральну шкоду в розмiрi 1000 грн. В iншiй частинi позову вiдмовлено.

11 серпня 2014 року ОСОБА_4 подала до суду заяву щодо прийняття додаткової постанови, в якій просила прийняти рішення щодо розподілу судових витрат, а саме: стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3140,36 грн, а також визнати бездіяльність державного виконавця Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ протиправною.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року, у задоволенні заяви про прийняття додаткової постанови відмовлено. Виправлено описку в постанові Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2014 року і викладено абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: «Визнати бездіяльність державного виконавця Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ Євсюкова О.В. протиправною».

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що із матеріалів справи не можливо встановити за які саме дії позивачем сплачено юристу кошти на підставі договору про надання правової допомоги.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можливо.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_4 просила суд, зокрема, судові витрати покласти на відповідача. Для підтвердження понесених судових витрат надала до суду відповідні документи, які підтверджують витрати, пов'язані з наданням правової допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 вказаної статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Частинами 1, 3 статті 94 КАС України встановлено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до частини 1 статті 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції чинній на час вирішення судами спору) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З мотивувальної та резолютивної частин постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2014 року видно, що питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

З матеріалів справи видно, що для підтвердження понесених судових витрат, ОСОБА_4 подала до суду копію договору про надання правової допомоги від 10 вересня 2013 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01/7/14 від 01 липня 2014 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 18 липня 2014 року (а.с. 144-146).

Із змісту вказаного договору видно, що його предметом є послуги адвоката Антоненко Д.О. по наданню ОСОБА_4 правової допомоги, яка пов'язана з вирішення спору за позовною заявою ОСОБА_4 до Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання протиправною i скасування постанови державного виконавця від 10 жовтня 2012 року про повернення виконавчого документа стягувачу, визнання бездіяльності державного виконавця протиправною i стягнення моральної шкоди.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 18 липня 2014 року, Антоненко Д.О. надав ОСОБА_4 такі види послуг:

- консультації і роз'яснення по правовим питанням, що стосуються предмету спору;

- довідки по законодавству і судової практики, що стосуються предмету спору;

- здійснив систематизацію і аналіз матеріалів, що стосуються предмету спору;

- склав пояснення до позовної заяви, заяву про збільшення позовних вимог, підготував текст виступу в суді, додаткові пояснення, клопотання, заяви та інші документи правового характеру.

Судами не досліджувались вказані докази і їм не дано належної правової оцінки.

Частиною 1 статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно із частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для вирішення питання про прийняття додаткового судового рішення в частині розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття додаткового судового рішення в частині розподілу судових витрат.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук М.І. Мойсюк Ю.К. Черпак