Рішення № 65494425, 21.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/440/17 Справа № 406/253/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Трофимова Н. А. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з багаторазово уточненим позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_3, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВ УМВС України в Дніпропетровській області, про звернення стягнення на майно, мотивуючи тим, що відповідно до умов кредитного договору №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року, який укладено між банком та третьої особою ОСОБА_3, остання отримала кредит в загальному розмірі 29.988 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 13,50% річних, на строк до 27 серпня 2017 року.

Вказували, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором, 28 серпня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір іпотеки №8514/3169/305653, за умовами якого остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Зазначали, що 25 березня 2009 року до кредитного договору №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3.

Посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання по поверненню наданих їй кредитних коштів не виконує та станом на 14 квітня 2015 року допустила заборгованість у загальному розмірі 1.993.385 грн.70 коп., та скориставшись своїм процесуальним правом банк 28 квітня 2015 року змінив предмет позову, подавши відповідну позовну заяву, де зазначив відповідачем ОСОБА_3 та яка була прийнята судом першої інстанції, та остаточно просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року у загальному розмірі 1.993.385 грн.70 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 237.297 грн.67 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 93.585 грн.91 коп. та заборгованості по пені у розмірі 1.662.502 грн.12 коп.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_3, Головну Управління ДМС у Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Верхньодніпровської районної ради, про звернення стягнення на майно відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Правилами ч.2 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 27 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль, та ОСОБА_3 (прізвище якої змінено на ОСОБА_3) було укладено кредитний договір №014/135452/3169/82, до умов якого остання отримала кредит в загальному розмірі 29.988 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 13,50% річних, на строк до 27 серпня 2017 року (а.с.7-12).

28 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки №8514/3169/305653, за умовами якого остання передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.16-18).

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника, 25 березня 2009 року до кредитного договору №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 (ОСОБА_3) було укладено додаткову угоду №1 (а.с.13,14-15)

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 14 квітня 2015 року за кредитним договором утворилася заборгованість у загальному розмірі 1.993 385 грн.70 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 237.297 грн.67 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 93.585 грн.91 коп. та заборгованості по пені у розмірі 1.662.502 грн.12 коп. (а.с.150-153).

Залишаючи позовні вимоги банку без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем направлена до суду уточнена позовна заява де позовні вимоги заявлені лише до третьої особи ОСОБА_3, а клопотання про заміну належного відповідача банком подано не було.

Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них через неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що у відповідності до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Згідно ст.16 ЦК України та ст.11 ЦПК України кожна особа самостійно вибирає спосіб захисту в суді своїх прав і розпоряджається предметом спору на власний розсуд; суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 4 ст.10 ЦПК України зобов'язує суд сприяти: всебічному і повному з'ясуванню щодо обставин спору; роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про вчинення або не вчинення процесуальних дій, здійсненню їх прав у випадках, що встановлені цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожній особі на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Право на заміну відповідача в судовому процесі закон надає виключно позивачу.

Згідно з положеннями ч.2 ст.31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

З матеріалів справи вбачається, що 28 квітня 2015 року банком було подано уточнену позовну заяву, яка була прийнята судом.

Тобто банк скористався наданим йому правом та змінив предмет позову, та як наслідок цього змінив відповідача, зазначивши відповідачем ОСОБА_3, у зв'язку з чим просив стягнути заборгованість за кредитним договором №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року у загальному розмірі 1.993.385 грн.70 коп. саме з позичальника ОСОБА_3 (а.с.145-148)

Колегія суддів приходить до висновку, що суд спочатку фактично прийнявши змінену позовну заяву банку, а потім постановивши рішення про відмову у задоволенні первісного позову, допустив грубе порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

27 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 (прізвище якої змінено на ОСОБА_3) було укладено кредитний договір №014/135452/3169/82, до умов якого остання отримала кредит в загальному розмірі 29.988 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 13,50% річних, на строк до 27 серпня 2017 року (а.с.7-12).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник була ознайомлена з умовами надання їй кредитних коштів про,що свідчить її власноручний підпис на кожній сторінці кредитного договору.

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника, 25 березня 2009 року до кредитного договору №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №1.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст.ст.610,612 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Предметом доказування у даному спорі є факт укладання кредитного договору, надання кредитних коштів та як наслідок утворення заборгованості за ним.

Звертаючись до суду з уточненими позовними вимогами позивачем було надано деталізований розрахунок заборгованості за №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року (а.с.150-153).

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

З наданої банком копії кредитної договору та додаткової угоди до нього вбачається, що ОСОБА_3 отримала кредитні кошти.

Вона була ознайомлений з умовами надання кредитних коштів, що підтверджується її власноручним підписом на кожній сторінці кредитного договору.

На підставі викладеного з відповідача ОСОБА_3 до стягнення підлягає сума заборгованості за тілом кредиту в розмірі 237.297 грн.67 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 93.585 грн.91 коп. (згідно наданого позивачем розрахунку та у межах позовних вимог).

Також з відповідача необхідно стягнути пеню за спірним кредитним договором.

В матеріалах справи міститься письмова заява ОСОБА_3, в якій вона не погоджується лише з розміром нарахованої пені та просить зменшити розмір пені, яка підлягає до стягнення з неї (а.с.162-163).

Колегія суддів приймає дану заяву до уваги та вважає за необхідне зменшити, нараховану банком, пеню, оскільки у п.27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2013 року №5, зокрема роз'яснено, що положення ч.3 ст.551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч.2 статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. Істотними обставинами в розумінні ч.3 ст.551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Отже, ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини 4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року №6-100цс14 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Зважаючи на те, що сума заборгованості за тілом кредиту 237.297 грн.67 коп., а розмір пені 1.662.502 грн. 12 коп., що значно перевищує суму боргу за тілом кредиту та як наслідок завдані банку збитки, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти до уваги клопотання відповідача та зменшити нараховану банком пеню до достатнього необхідного розміру з урахування збитків понесених банком розміру - 228.800 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5.466 грн.64 коп.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/135452/3169/82 від 27 серпня 2007 року у загальному розмірі 559.683 грн.58 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі - 237.297 грн.67 коп., заборгованості за відсотками у розмірі - 93.585 грн.91 коп. та заборгованості по пені у розмірі 228.800 грн. В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати в розмірі 5.466 грн.64 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.