Ухвала суду № 65488318, 22.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 750/12494/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

22 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Грибан І.О.,

Губської О.А.,

за участю секретаря Маменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі - Управління), в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління Держпраці в Чернігівській області в особі першого заступника начальника Управління Держпраці в Чернігівській області щодо накладення на позивача штрафу у розмірі 304 500,00 грн згідно постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12.12.2016 № 25-14-007/0686/164;

- скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці в Чернігівській області від 12.12.2016 № 25-14-007/0686/164.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року позов адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернігівській області від 12.12.2016 №25-14-007/0686/164. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлення на проведення перевірки від 14.11.2016 №838 (а.с.192) Управлінням Держпраці у Чернігівській області проведено позапланову перевірку дотримання законодавства про працю, вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, а також ведення робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, їх використання та охороною, використанням і переробкою мінеральної сировини ФОП ОСОБА_3 про що складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування №25-14-007/0686 (а.с.10-25). Перевірка проводилась в період з 15.11.2016 по 21.11.2016.

В своєму Акті перевірки, у зв'язку з недотриманням позивачем 07.11.2016 норм трудового законодавства з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, Управління дійшло висновку про порушення ФОП ОСОБА_3 ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України.

У зв'язку з викладеним у Акті перевірки порушенням, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області ОСОБА_11 21.11.2016 винесено відповідний припис № 25-014-007/0686-0466 та надано термін на його виконання до 21.12.2016 (а.с.30). Припис надіслано позивачу рекомендованим листом, у зв'язку з відмовою останнього від його одержання.

В подальшому першим заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області ОСОБА_12 розглянуто Акт перевірки №25-14-007/0686, за результатами чого винесено постанову про накладення штрафу від 12.12.2016 №25-14-007/0686/164.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскаржувана постанова винесена не обґрунтовано, тобто без врахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), на підставі помилкових висновків, викладених в Акті перевірки, а отже підлягає скасуванню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивачем порушено ч.1 ст.24 КЗпП, якою встановлені випадки укладання трудового договору, додержання письмової форми якого, є обов'язковим, та ч.3 ст.24 КЗпП, відповідно до якої, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та громадянами ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 були укладені цивільно-правові договори, згідно яких виконавці зобов'язувались виконати роботу замовнику в обсязі і на умовах передбачених даними договорами, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити дану роботу.

З даних договорів вбачається, що до обов'язків виконавців належало виконання:

- слюсарно-монтажних робіт металоконструкцій та обладнання зерносушильного комплексу, проведення пуско-налагоджувальних робіт і виведення комплексу на паспортну потужність (ОСОБА_5 а.с.31-32, договір від 01.08.2016, вартість послуг 30 000,00 грн п.4.1 Договору);

- зварювальних робіт по монтажу металоконструкцій та обладнання зерносушильного комплексу, проведення пуско-налагоджувальних робіт і виведення комплексу на паспортну потужність (ОСОБА_4 а.с.33-34, договір від 01.08.2016, вартість послуг 35 000,00 грн п.4.1 Договору);

- зварювальних робіт по монтажу металоконструкцій та обладнання зерносушильного комплексу, проведення пуско-налагоджувальних робіт і виведення комплексу на паспортну потужність (ОСОБА_7 а.с.35-36, договір від 01.08.2016, вартість послуг 35 000,00 грн п.4.1 Договору);

- слюсарно-монтажних робіт металоконструкцій та обладнання зерносушильного комплексу, проведення пуско-налагоджувальних робіт і виведення комплексу на паспортну потужність (ОСОБА_9 а.с.37-38 договір від 01.08.2016, вартість послуг 30 000,00 грн п.4.1 Договору);

- допоміжних робіт при проведенні пуско-налагоджувальних робіт зерносушильного комплексу (ОСОБА_6 а.с.40-41 договір від 01.11.2016, вартість послуг 6 000,00 грн п.4.1 Договору);

- допоміжних робіт при проведенні пуско-налагоджувальних робіт зерносушильного комплексу (ОСОБА_8 а.с.43-43 договір від 01.11.2016, вартість послуг 6 000,00 грн п.4.1 Договору);

- робіт з надання консультаційних послуг по виготовленню проектно-кошторисної документації будівництва зерносушильного комплексу (ОСОБА_10 а.с.44-45 договір від 01.06.2016, вартість послуг 70 000,00 грн п.2.2 Договору).

З даних договорів вбачається, що виконавці не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку, а самі організовують процес виконання робіт, у тому числі використовують власні засоби для виконання робіт та самостійно несуть відповідальність за невиконання вимог безпеки по охороні праці.

Факт виконання робіт з боку виконавців буде засвідчуватися актами прийому-передачі виконаних робіт, а винагорода за виконані роботи буде виплачуватися виконавцям після підписання сторонами акту-приймання виконаних робіт.

Тобто, у відповідності до укладених договорів між сторонами у передбачених законом порядку та формі було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов останніх та підписано сторонами.

Досліджуючи вказані вище договори, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за своїм предметом та умовами вони є цивільно-правовим, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

З матеріалів справи вбачається, що предметом вищенаведених договорів є переважно виконання роботи, що пов'язана з процесом проведення пуско-налагоджувальних робіт зерносушильного комплексу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. В наведених вище договорах ціна договору визначена. а умови договору стосовно визначення його ціни не суперечать вимогам діючого законодавства.

Згідно приписів ч.1 ст.850 ЦК України замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов'язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час, оскільки, як вбачалось з пояснень свідків, вони також мали здійснювати інші роботи у інших замовників.

Отже, підрядники самостійно в межах встановлених строків договору визначали порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього розпорядку позивача на них не розповсюджувалися.

В зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правильно оформив правовідносини, що виникли між ним та громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, зобов'язаними здійснити слюсарно-монтажні, зварювальні, пуско-налагоджувальні, консультаційні послугу по виготовленню проектно-кошторисної документації будівництва зерносушильного комплексу та допоміжні роботи при виведенні зерносушильного комплексу на паспортну потужність, та зобов'язався оплатити виконану останніми роботу згідно з договорами.

Відповідно до ч.1 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Конституційним правом, важливим для визначення господарських правовідносин, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене ст.42 Конституції України. Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією, насамперед, це право кожного на працю, які він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Тобто, громадяни ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 мали конституційне право укладати цивільно-правові договори та у відповідності до ст.837, 901 ЦК України виконувати зобов'язання, передбачені умовами даних договорів.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

За договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами. Водночас відповідно до п.«а» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.327 ЦК України).

Умовами цивільно-правової угоди, укладеної між сторонами, передбачено, що підрядник повинен самостійно організувати та нести відповідальність за організацію та виконання роботи з урахуванням вимог техніки безпеки з охорони праці. Зазначені умови притаманні саме договору підряду.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що трактування відповідачем відносин, що склались між позивачем та громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - трудовими, суперечить вищевикладеному висновку суду, а дії цих осіб в ніч на 07.11.2016 не можуть кваліфікуватися, як трудові відносини, оскільки були спрямовані на порятунок життя ОСОБА_10, як дії людського фактору та відповідно характеризуються судом, як дії, що не пов'язані з процесом пуско-налагоджувальних робіт та виведення зерносушильного комплексу на паспортну потужність.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що більш детальна конкретизація виду робіт, які на думку представників відповідача, мали виконувати підрядники і повинні бути передбачені цивільно-правовими угодами, є недоречною, оскільки встановлення зерносушильного комплексу, пуско-налагоджувальні роботи є складним технологічним процесом, як то і процес зварювання чи монтажу, і складається з багатьох етапів, на яких виконуються різні види робіт для досягнення, в даному випадку, конкретного результату - виведення зерносушильного комплексу на паспортну потужність.

Судом апеляційної інстанції взято до уваги, що допитані в суді першої інстанції в якості свідків громадяни ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в своїх показаннях підтвердили, що між ними та ФОП ОСОБА_3 було укладено саме цивільно-правові договори, на підставі яких вони надавали послуги, визначені умовами зазначених договорів. Аналогічне підтвердив і позивач ФОП ОСОБА_3 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що основною ознакою, яка відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Наступною особливістю є те, що підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.

Судом апеляційної інстанції наголошує, що предметом укладених між позивачем та ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 є кінцевий результат, а не процес праці. Надання послуг за цивільно-правовими договорами не було обумовлено наявністю у цих осіб виконання в процесі роботи за конкретною професією, спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, визначених відповідним класифікатором професій. Послуги за цими договорами є юридично самостійними. При цьому, жодних доказів на підтвердження ведення ФОП ОСОБА_14, наприклад, табелю обліку робочого часу, визначення для працівників режиму роботи та відпочинку, отримання зазначеними особами плати за виконану роботу помісячно за фактичний період часу, наявність відповідних гарантій, пільг, компенсацій чи будь яких інших доказів, які б підтвердили доводи відповідача про виконання цими особами трудових функцій, матеріали справи не містять та судом таких не встановлено.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 06 березня 2012 року у справі №К-24741/09 (реєстраційний номер в ЄДРСР 22161703) та Вищими спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року у справі №6-48920св13 (реєстраційний номер в ЄДРСР 37018812).

Зважаючи на викладене, виходячи зі змісту укладеними між особами та ФОП ОСОБА_14 угод, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в даному випадку мало місце укладення між позивачем та громадянами ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 по суті договорів підряду, а не трудових договорів, у зв'язку з чим, постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці в Чернігівській області від 12.12.2016 № 25-14-007/0686/164 є протиправною.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 22.03.2017.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: І.О. Грибан

О.А. Губська

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.