Рішення № 65478393, 15.03.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11589/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді: Рудики Л.Д.

при секретарі: Хлуд І.П.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання та виселення. В обґрунтування позовних вимог вказує, що на підставі договору дарування від 03 жовтня 2005 року вона є власником квартири АДРЕСА_1 А в м. Рівне. У вказаній квартирі зареєстровані баба позивача ОСОБА_4, тітка відповідач ОСОБА_3 Відповідач проживає у цій квартирі, грубо порушує умови добросусідства, не несе витрати на утримання квартири, систематично псує елементи побуту та саму квартиру на грунті зловживання алкогольними напоями, вчиняє конфлікти та бійки, тероризує бабу позивача ОСОБА_4, зокрема мало місце побиття ОСОБА_4 На підтвердження неправомірних дій відповідача до позову подано три постанови про закриття провадження у справах про адміністративне правопорушення за 2015 -2016 роки, відповідно до яких судом оголошувалось зауваження ОСОБА_3 Згоди на вселення відповідача ОСОБА_1 не надавала, так як стала власником квартири лише в 2005 році, тобто через рік після фактичного вселення ОСОБА_3 Посилаючись на необхідність захисту своїх прав власника, просить суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняти з реєстрації за місцем проживання та виселити з квартири АДРЕСА_2.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, з підстав викладених в позовній заяві просила їх задовольнити. Суду пояснила, що ОСОБА_4 подарувала їй квартиру, в якій проживає тітка ОСОБА_3 Спочатку відповідач оплачувала комунальні послуги по квартирі, а з 2014 року перестала оплачувати послуги, квартира не утримується в належному стані. Відповідач запрошує сторонніх осіб в квартиру, ремонт не проводить.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав повністю, з підстав викладених за позовній заяві просив їх задовольнити. Суду пояснив, що в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_3, між ними наявні конфліктні ситуації. Відповідач систематично вчиняє конфлікти на грунті зловживання алкогольними напоями.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, з підстав викладених в запереченнях, просила відмовити в їх задоволені. Суду пояснила, що спірну квартиру купувала з ОСОБА_4 в 2004 році. Вказала, що правила співжиття не порушує, конфліктів не вчиняє. Син відповідача зробив ремонт в квартирі. Зараз ОСОБА_4 погрожує відповідачу, спеціально викликає працівників міліції, щоб виселити її. У 2016 році комунальні послуги не оплачувала, так як сплачує аліменти на користь матері. Іншого житла у ОСОБА_3 не має. Вважає, що підстави для її виселення з квартири відсутні.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що проживає з дочкою ОСОБА_3, яка ображає її нецензурними словами,бє, зловживає спиртними напоями. Вказала, що приховувала від відповідача інформацію, що власником квартири є ОСОБА_1 ОСОБА_3 за квартиру не платить, конфлікти виникають в пятницю, суботу, неділю на грунті зловживання відповідачем спиртними напоями. Іншого житла ОСОБА_3 не має.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що працює військовим комендантом Комендатури ВІСП залізничної дільниці на ст. Рівне, знає ОСОБА_3 з 1994 року, яка працює діловодом в комендатурі, з обовязками справляється, на роботі характеризується позитивно. Мати відповідача неодноразово телефонувала на роботу з проханням звільнити доньку.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що є сином відповідача та проживає в спірній квартирі. До 2014 року стосунки були хороші, доки не дізналися, що ОСОБА_4 подарувала квартиру ОСОБА_1 Вказує, що прибирає в квартирі та постійно проводить ремонтні роботи. Додав, що ОСОБА_4 погрожує свідку та відповідачу, вказуючи, що останні будуть жити на вулиці. ОСОБА_1 останній раз в квартирі була 5 років тому. Свідок та ОСОБА_3 доглядають ОСОБА_4 Комунальні послуги оплачує ОСОБА_4, оскільки отримує аліменти.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1М є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири від 03 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 5815, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 грудня 2009 року.

З будинкової книги для прописки громадян, проживаючих в ІНФОРМАЦІЯ_1, слідує, що у даній квартирі зареєстровані відповідач ОСОБА_3 та її матір ОСОБА_4

Судом встановлено, що на теперішній час у квартирі проживає ОСОБА_3, ОСОБА_4 та син відповідача ОСОБА_6, що сторонами в судовому засіданні не заперечувалось.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1, яка є власником квартири, у квартирі не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку передбачених законом.

Виселення особи з житлового приміщення допускається лише з підстав, установлених законом (стаття 109 Житлового кодексу України).

Згідно зі ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Як встановлено статтею 157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно вимог частини першої статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як слідує з роз'яснень, наведених у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Разом з тим, як встановлено судом, заходи запобігання і громадського впливу, необхідність застосування яких є однією з обов'язкових умов для виселення відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщення відповідно до положень статті 116 ЖК України, до відповідача ОСОБА_3 не застосовувалися.

З копій Постанов Рівненського міського суду від 12 жовтня 2015 року,12 лютого 2016 року 25 березня 2016 року та Постанови Апеляційного суду Рівненської області від 07 жовтня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 звільнено від адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 173-2 КУпАП та на підставі ст. 22 КУпАП і обмежено усним зауваженням. Зі змісту постанов вбачається, що вчинені ОСОБА_3 правопорушення не становлять великої суспільної шкоди, не завдали збитків державним або суспільним інтересам та виникли на фоні неприязних сімейних стосунків з матірю ОСОБА_4

Пояснення свідка ОСОБА_4 суд не приймає до уваги, оскільки за результатами розгляду її заяв відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності і вона є зацікавленою стороною по справі.

Свідок ОСОБА_5 позитивно характеризував відповідача та підтвердив, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 неприязні стосунки.

Надані позивачем копії постанов про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, висновки за результатами перевірок звернень ОСОБА_4 до Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області з приводу поведінки ОСОБА_3 не містять відомостей про те, що до відповідача застосовувалися будь-які заходи запобігання чи громадського впливу.

Під час розгляду справи судом не здобуто достатніх доказів про те, що відповідач ОСОБА_3 систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням. Посилання позивача на непорушність права власності не є підставою для позбавлення відповідача житла.

У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наведеного вбачається, що будь-яких доказів систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, доказів антигромадської поведінки, доказів застосування заходів запобігання та громадського впливу до відповідача, як обов'язкових умов для застосування ст.116 ЖК України, позивачем не надано, а тому підстави для виселення ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст.116 157 ЖК України, пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст.ст.3,10,11,60,209,212,214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання та виселення відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: