Ухвала суду № 65471095, 15.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/5392/16

Категорія: 9.4 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3» ОСОБА_4, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення в частині визнання правочину нікчемним із одночасним застосування наслідків нікчемності, про визнання протиправними дій щодо застосування наслідків нікчемності правочину та про зобовязання включити до переліку вкладників ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3», що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою від 21 жовтня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3» ОСОБА_4, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №3-ТА від 10.12.2015 року в частині визнання правочину (операції) проведеного позивачем, нікчемним із одночасним застосування наслідків нікчемності, а саме проведення сторнування банківських операцій з перерахування коштів з рахунку позивача та відображення сторнованих коштів на рахунку їх первісного власника; про визнання протиправними дій відповідача щодо застосування наслідків нікчемності правочину у вигляді не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3», що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; про зобовязання відповідача включити позивача до переліку вкладників ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3», що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до залишку на її поточному рахунку № 2620220160054 станом на 03 жовтня 2015 року, з одночасним поданням відповідних відомостей до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки між нею та відповідачем відсутні господарські правовідносини, та вона як фізична особа, що не здійснює підприємницьку діяльність, позбавлена процесуальної можливості на звернення з цим позовом до суду в порядку господарського судочинства.

Відповідач та третя особа письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справі адміністративної юрисдикції є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Таким чином, суд першої інстанції зауважив, що обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. При цьому, до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Тобто, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Частиною третьою статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. При цьому суд першої інстанції зауважив, що аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року (справа № 21-286а16).

Приписами частин 1, 2 ст. 244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до підп. 7 п. 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 визначено, що у мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини згідно із Законом України від 23 лютого 2006р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суд першої інстанції зазначив, що позивач у своєму позові вказує, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 року № 939 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.12.2015 року № 241 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3» .

Суд першої інстанції встановив, що позивач звернулась з позовними вимогами до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «ЮНІОН ОСОБА_3» ОСОБА_4, при цьому ПАТ »ЮНІОН ОСОБА_3» з 24 грудня 2015 перебуває в стані ліквідації.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до вищевказаних приписів чинного законодавства та зазначених рішень Верховного Суду України для вирішення спору, що виник між сторонами по справі, встановлено інший порядок судового провадження.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених ст. 109 КАС України, для постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження по справі.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів із вказаною позицією погоджується апеляційний суд.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 8 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч. 1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом тобто право на доступ до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

Відповідно до ст. 17 КАС України до компетенції адміністративних судів відносяться, та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Апеляційний суд зазначає, що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 16 лютого 2016 року по справі № 21-4846а15, який відповідно до ст. 244-2 КАС України є обовязковим для суду, зробленим виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI, та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, - на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним.

Апеляційний суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами по цій справі стосуються наслідків невиконання стороною договору банківського вкладу та відшкодування шкоди за процедурою ліквідації банку, та вважає, що джерело фінансування договору не може визначати його публічність, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Судові витрати, понесені апелянтом, відшкодуванню не підлягають відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. 2, 11, 17, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. ст. 206, 211, 212, 244-2, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 20.03.2017 року.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець