Рішення № 65469997, 21.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Васильєва Н.П.

№22-ц/796/3422/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №753/16193/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Шахової О.В.,

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 7» - Зайцева ІванаЄвгеновича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада-7» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада-7» про примусове виконання обов'язку в натурі,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ТОВ «Рада-7» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 29 479,92 грн. основного боргу, 21 304,14 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 2 247,46 грн. та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилалося на те, що відповідач користується в повному обсязі житлово-комунальними послугами, плату за утримання житла та за користування комунальними послугами не вносить, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому, з урахуванням уточнених вимог, просила зобов'язати ТОВ «РАДА 7» виконати в натурі обов'язок щодо виготовлення та надання їй квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг із зазначенням реквізитів рахунку ТОВ «РАДА 7» без зазначення в ній неіснуючого боргу та вирішити питання судових витрат.

Свій позов обґрунтовувала тим, що ТОВ «РАДА 7» вже протягом тривалого часу ігнорує визначений та умовами Договору від 19.02.2014 р. обов'язок надавати споживачеві в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік послуг, структуру ну суму платежу, інформацію про реквізити рахунку, на який підлягають зарахуванню платежі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада-7» - задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованість за житлово-комунальні послуги 2 184,29 гривень.

В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада-7» виконати в натурі обов'язок про надання ОСОБА_3 квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг із зазначенням наданих послуг та банківських реквізитів рахунку ТОВ «Рада-7» за виключенням в них заборгованості за період до 19 лютого 2014 року.

В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ТОВ «РАДА 7» - Зайцев І.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення первісного позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що ТОВ «РАДА 7» законним чином здійснював нарахування платні відповідачу за житлово-комунальні послуги з 20 травня 2009 року.

Відповідачем не було доведено факту ненадання чи надання неналежної якості житлово-комунальних послуг належним чином у відповідності до статті 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

В судовому засіданні представник позивача ТОВ «РАДА 7» свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про день і час розгляду справи повідомлена належним чином.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Рада 7», суд виходив з того, що оскільки договірні відносини між позивачем та відповідачем почали існувати з 19 лютого 2014 року, то з відповідача на користь позивача саме за вказаний період підлягає стягненню заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, з урахуванням сплачених ОСОБА_3 коштів у розмірі 7 364 грн. 49 коп.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, в повній мірі зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1

Житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує даний будинок є ТОВ «РАДА7».

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27.11.2014 p. по справі 753/13801/14-ц цивільний позов ОСОБА_3 до ТОВ «РАДА 7» про визнання укладеними між нею та ТОВ «РАДА 7» з 19.02.2014 р. Договору про надання послуг з будинків і споруд та прибудинкових територій на умовах Типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року №529; Договору з будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і споруд на умовах Типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №484 від 20.05.2009 року був задоволений.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17.03.2015 р., залишеним без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.08.2015 р., рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27.11.2014 p. по справі №753/13801/14 скасовано в частині визнання укладеним між ТОВ «РАДА 7» та ОСОБА_3 з 19.02.2014 р. Договору з управління будинком, спорудою, житловим комплексом будинків і споруд на умовах Типового договору, затвердженого Постановою Міністрів України №484 від 20.05.2009 року. В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27.11.2014 р. було залишено без змін.

Згідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Відповідно до ст.ст. 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться й одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Законуобов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Системний аналіз положень ст. ст. 2, 9, 10, 189, 190 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов'язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.

Так, завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою: 1) забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло; 2) належного використання і схоронності житлового фонду; 3) зміцнення законності в галузі житлових відносин (ст. 2 ЖК Української РСР).

За змістом ст. 9 ЖК Української РСР житлові права громадян поділяються на три види:

- право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за бажанням громадян грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

- право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

- на гарантію неможливості бути виселеним із займаного жилого приміщення або обмеженим у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У свою чергу, встановивши заборону використання громадянами жилих будинків і жилих приміщень на шкоду інтересам суспільства, законодавець у ст. 10 ЖК Української РСР визначив такі житлові обов'язки громадян:

- дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають;

- використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення;

- додержувати правил користування жилими приміщеннями;

- економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

У Розділі V ЖК України (ст. ст. 189, 190) передбачена відповідальність за порушення житлового законодавства, а саме:

- за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства;

- за заподіяння шкоди житловому фонду.

Таким чином, питання оплати житлово-комунальних послуг, у т.ч. і щодо належного виконання відповідних зобов'язань, житловим законодавством не регулюється.

Натомість, відповідно до частини першої статті 1 ЦК України особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Як вбачається з Преамбули Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

За визначенням, наданим у ст. 1 Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (ст. 3).

Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону - Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

Разом із тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а . замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13.

Крім того, обов'язком сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з положення ч. 1 ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110 цс12 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що відповідач не сплачує за користування наданими їй комунальними послугами, заборгованість по яких підлягає стягненню в судовому порядку.

За змістом ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України (ч. 1. ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

З метою перевірки доводів апелянта, колегія суддів не виявила в матеріалах справи квитанцій на які посилався суд першої інстанції при обрахунку заборгованості ОСОБА_3

Отже, з урахуванням того, що позивач по справі не заявляла строку позовної давності, апеляційна інстанція приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 29 479.92 грн. за період з 20 травня 2009 року по березень 2015 року.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.

Застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких судовий наказ може бути видано в разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування цієї статті міститься у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2012 року.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 2 247 грн. 46 коп. та індекс інфляції у розмірі 21 304 грн. 14 коп.

Статтями 20, 21 цього Закону визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Нормами Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що виконавець повинен надавати акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг споживачу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 18 наведеного Закону у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. Частиною 4 ст. 18 Закону передбачений обов'язок виконавця вирішити питання про перерахунок платежів.

Проте відповідач не надала складених та підписаних у встановленому законом порядку актів-претензій щодо неналежного виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання ним певних послуг.

Твердження ОСОБА_3 про те, що вона не проживала у квартирі АДРЕСА_1 а тому не зобов'язана сплачувати комунальні послуги з опалення, є безпідставними, з огляду на таке.

Згідно п.6 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні.

Відповідно до Порядку звільнення наймачів (власників) квартир (приватних будинків) та членів їх сімей за період їх тимчасової відсутності від оплати за комунальні послуги (гаряче та холодне водопостачання, водовідведення, газопостачання), затвердженого Київською міською радою 28 березня 2002 року за № 409/1843, перерахунок за фактично надані житлово-комунальні послуги здійснюється за умови своєчасного подання в житлово-експлуатаційну організацію та в управління експлуатації газового господарства документів, що підтверджують факт відсутності одного або декількох членів сім'ї.

Разом з тим, ОСОБА_3 із вимогою здійснити перерахунок плати за житлово-комунальні послуги до позивача не зверталася, а тому її твердження про те, що вона житлово-комунальними послугами не користувалася є безпідставними.

Не заслуговують на увагу суду доводи ОСОБА_3 про те, що між нею та ТОВ «Рада7» існують договірні відносини лише з 19 лютого 2014 року, а вимоги позивача про стягнення заборгованості з травня 2009 року є незаконні, з огляду на те, що не укладення договору про надання житлово-комунальних послуг між відповідачем та ТОВ «Рада7» до лютого 2014 року не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за такі послуги, оскільки укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.

Обов'язком сплатити надані й спожиті послуги випливає також з положення ч. 1 ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110 цс12 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося, а тому є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Умовами ч.1 ст. 88 ЦПК України визначено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ТОВ «Рада7» на користь підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 583 грн. 35 коп.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення первісного позову ТОВ «Рада 7».

Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 7» - Зайцева Івана Євгеновича - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року в частині часткового задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада-7» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада-7» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада-7» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 29 479 гривень 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 21 304 грн. 14 коп. та 3% річних у розмірі 2 247 грн. 46 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада-7» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 583 грн. 35 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді