Постанова № 65469713, 14.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2017 р. Справа№ 911/1065/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін:

від позивача (відповідач-1 за зустрічним позовом): ОСОБА_2 - особисто;

ОСОБА_3 - за належним чином оформленою довіреністю;

ОСОБА_4 - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача-1: (позивач за зустрічним): Пантюшенко О.О. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача-2: не з`явились;

від третьої особи-1: не з`явились;

від третьої особи-2: не з`явились;

від третьої особи-3: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна"

на рішення Господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі № 911/1065/15 (суддя Чонгова С.І.)

за первісним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна" та Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва

третя особа Відкрите акціонерне товариство ім. Васильєва

ОСОБА_6

ОСОБА_7

про визнання права власності

за застрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 04.08.2015 по справі № 911/1065/15 в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, а позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року рішення господарського суду Київської області від 04.08.2015 скасовано, первісні вимоги задоволено повністю, а у зустрічному позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 року рішення господарського суду Київської області від 04.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.06.2016 року по справі №911/1065/15 первісний позов задоволено в повному обсязі, визнано за Фізичною особою ОСОБА_2 право власності на об'єкт лізингу за договором фінансового лізингу від 25.02.2000 року, будівлю інженерно-технічного корпусу площею 506,1 кв.м., що є виділеним ізольованим індивідуально визначеним об'єктом нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та є частиною єдиного об'єкту-будівлі електроцеху, загальною площею 939,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, провадження по справі, в частині вимог про визнання права власності до ВАТ ім. Васильєва, припинено, зустрічний позов задоволено частково, визнано недійсним фінансово лізинговий договір від 25.02.2000 року, укладений між ВАТ ім. Васильєва та Приватним підприємцем ОСОБА_2, в частині щодо передачі у лізинг земельної ділянки, стягнуто солідарно з ВАТ ім. Васильєва та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 609,00грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, ТОВ "Гіалайн-Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким в задоволенні первісних позовних вимог відмовити в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, також судом було неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, висновки, які викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 року, колегією суддів прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 13.09.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року відкладено розгляд справи на 21.09.2016 року.

Колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у судовому засіданні, що відбулось 21.09.2016 року оголошено перерву до 27.09.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 року призначено судову економічну експертизу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 року апеляційне провадження у справі № 911/1065/15 зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

24.01.2017 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1065/15 з висновком експерта.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 року поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.02.2017 року

В судових засіданнях неодноразово було оголошено перерви та відкладення розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.03.2017 року у зв'язку з перебування судді Скрипки І.М. на лікарняному, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Куксов В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом), згідно з поданим до апеляційного суду 05.09.2016 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі № 911/1065/15 без змін, а рішення Господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі № 911/1065/15 залишити без змін.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом), згідно з поданими до апеляційного суду 12.09.2016 року письмовими поясненнями, просить апеляційний суд, при винесені рішення, узяти до уваги докази та беззаперечні факти, оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та винести законне рішення за даною справою - відмовити у задоволені позовних вимог про визнання права власності на об'єкт лізингу у повному обсязі та задовольнити зустрічну позовну заяву - визнати фінансово лізинговий договір від 25.02.2000 року недійсним.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом), згідно з поданими до апеляційного суду 13.09.2016 року клопотанням провести судово будівельну-технічну експертизу з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи необхідно встановити чи входить будівля інженерно-технічного корпусу, загальною площею 506,1 кв.м., що була передана ПП ОСОБА_2 відповідно до Фінансово лізингового договору від 25.02.2000 року, до складу будівлі електроцеху, загальною площею 939,9 кв.м., розташованої по АДРЕСА_3, що належить ТОВ «Гіалайн-Україна».

Колегією суддів розглянуто клопотання відповідача про призначення експертизи та відмовлено у його задоволенні з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 41 Господарського процесуального кодексу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Поняття судової експертизи визначено у ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. З наведеного вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

Згідно статті 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Виходячи з наведених норм, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

При цьому господарський суд сам визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає, і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.

Заявлені вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджені представленими до матеріалів справи доказами, що підлягають оцінці судом в порядку, передбаченому нормами процесуального кодексу (ст. 43 ГПК України).

Питання, щодо з'ясування яких відповідачем (позивач за зустрічним позовом) заявляться про необхідність призначення у справі судової експертизи можуть бути з'ясовані згідно матеріалів справи.

Таким чином, виходячи з предмету та підстав заявленого позову, для вирішення спору по суті відсутня потреба у спеціальних знаннях.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом), згідно з поданими до апеляційного суду 13.09.2016 року письмовими поясненнями, додатково висловив доводи щодо своєї позиції викладеної в апеляційній скарзі.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом), згідно з поданими до апеляційного суду 13.09.2016 року заявою просить застосувати позовну давність по справі 911/1065/15 та відмовити ФОП ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом), згідно з поданими до апеляційного суду 13.09.2016 року клопотанням, просить припинити провадження по справі, оскільки 21.06.2010 р. Вишгородським районним судом була розглянута справа № 2-2074/10, в якій - позивач: ОСОБА_2, відповідач: ВАТ ім. Васильєва, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на будівлю інженерно- технічного корпусу.

Тобто, спір між тими ж сторонами - Лізингоодержувачем (ФОП ОСОБА_2) та Лізингодавцем (ВАТ імені Васильєва) про той же предмет - визнання права власності на предмет лізингу і з тих же підстав вже був розглянутий судом.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) згідно з поданими до апеляційного суду 20.09.2016 року запереченнями зазначив, що відсутні будь-які обґрунтовані правові підстави для задоволення заяви про застосування позовної давності та клопотання про припинення провадження по справі.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) згідно з поданими до апеляційного суду 26.09.2016 року клопотанням просить апеляційний дослідити усі оригінали документів доданих до позовної заяви.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом), згідно з поданими до апеляційного суду 26.09.2016 року письмовими поясненнями, додатково зазначив доводи щодо своєї позиції викладеної в апеляційній скарзі.

Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) подано до апеляційного суду 14.02.2017 року письмовими пояснення, які досліджені судом апеляційної інстанції.

Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) подано до апеляційного суду 14.02.2017 року письмовими пояснення, які досліджені судом апеляційної інстанції.

Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) подано до апеляційного суду 14.02.2017 року письмовими пояснення, які досліджені судом апеляційної інстанції.

Позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) подано до апеляційного суду 15.02.2017 року письмовими заперечення, які досліджені судом апеляційної інстанції.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) згідно з поданими до апеляційного суду 15.02.2017 року клопотанням просить апеляційний суд викликати для надання пояснень головного судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Гринченко І.М.

Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) подано до апеляційного суду 27.02.2017 року письмовими пояснення, які досліджені судом апеляційної інстанції.

Позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) подано до апеляційного суду 10.03.2017 року додаткові поясненя, які досліджені судом апеляційної інстанції.

Відповідач та треті особи до судового засідання, що відбулось 14.03.2017 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача та третіх осіб є можливим.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Наказом Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області від 11.04.1997 № 7/41-ВП "Про перетворення орендного колективного сільськогосподарського підприємства імені Васильєва у відкрите акціонерне товариство" (т.3 ас.с.179), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області передало Відкритому акціонерному товариству імені Васильєва об'єкти нерухомого майна, та було затверджено перелік майна, переданого до статутного фонду ВАТ ім. Васильєва (т.3 а.с.174-177), у т.ч. будівлі електроцеху, балансовою вартістю станом на 01.02.1997 - 29936грн, розташованого за адресою: АДРЕСА_4.

Як витікає з матеріалів справи вказане нерухоме майно не було зареєстровано БТІ, що підтверджується його реєстрацією у подальшому використанні.

25.02.2000 року між ВАТ ім. Васильєва (Лізингодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (Лізингоодержувач) було укладено Фінансово-лізинговий договір.

Згідно ст. 1 Договору лізингу, «Лізингодавець передає, а Лізингоодержувач бере в тимчасове володіння та користування наступне майно та землю (на якій знаходиться майно).

Найменування: будівля.

Вартість майна та землі, що лізингується: 102 417,00грн.

Термін амортизації: 20 років.

Найменування: земля - дається у використання.

Стан майна та землі, що лізингується, на момент передачі в лізинг: потребує ремонту.»

Згідно п.3.1 ст.З Договору лізингу, приймання-передача об'єкта та землі, що лізингується, здійснюється двосторонньою комісією, що складається із представників сторін.

Згідно п.3.5 ст.З Договору лізингу, при передачі об'єкта та землі, що лізингується, складається акт здачі-приймання, який підписується членами двосторонньої комісії.

Згідно п.4.1 ст.4 Договору лізингу, термін лізингу складає 20 років з моменту прийняття майна та землі, що лізингується, за актом приймання.

Згідно п.5.1 ст.5 Договору лізингу, Лізингоодержувач зобов'язується своєчасно здійснювати лізингові платежі за будівлю в розмірі 425,00грн. кожного місяця.

Згідно п.5.2 ст.5 Договору лізингу, Лізингоодержувач зобов'язується своєчасно здійснювати лізингові платежі за землю (на якій стоїть будівля) в розмірі (розмір лізингового платежу не визначено) кожного місяця згідно чинного законодавства.

Згідно п.5.6 ст.5 Договору лізингу, лізингова плата, за узгодженням сторін, може вноситися в натуральній або змішаній формі продуктами харчування, товарами, послугами, що регулюється окремими договорами.

Згідно п.8.1 ст.8 Договору лізингу, майно та земля, що лізингується, переходять у власність Лізингоодержувача, якщо він вніс Лізингодавцю всю належну йому лізингову плату з вартості зданого на повний амортизаційний термін майна.

Згідно п.8.2 ст.8 Договору лізингу, після виплати Лізингоодержувачем через лізингову плату вартості приміщення, землі та обладнання, переданих йому Лізингодавцем згідно з цим договором, (в міру виплати вартості окремих з них) переходять у власність Лізингоодержувача.

Згідно п.8.3 ст.8 Договору лізингу, Лізингоодержувач має право в будь- який час викупити лізингове майно та землю.

Фінансово лізинговий договір від 25.02.2000 року підписаний від імені представників сторін, підписи яких скріплено печатками сторін.

За актом передачі майна (т.1 а.с.241) вказане майно було передано позивачу. Додатком до вказаного договору лізингу (т.1 а.с.53) визначено лізинговене приміщення - інженерно-технічний корпус, який має примикання до приміщення з позначкою електроцех.

Рішенням № 41-12-5 від 26.10.2007 року "Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомого майна" Виконавчого комітету Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області присвоєно об'єкту нерухомого майна - будівлі електроцеху - АДРЕСА_3.

Станом на 29.11.2007 майно за адресою АДРЕСА_3, а саме будівля електроцеху та сарай, загальною площею 433,8 кв.м. було зареєстровано за ВАТ ім. Васильєва.

Станом на 24.12.2007 майно за адресою АДРЕСА_3, а саме будівля електроцеху та сарай, загальною площею 939,9 кв.м. було зареєстровано за ВАТ ім. Васильєва.

Рішенням № 2-8-5 від 04.07.2008 року "Про присвоєння поштової адреси" Виконавчого комітету Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області присвоєно поштову адресу на будівлю інженерно-технічного корпусу - АДРЕСА_2 (т.3 а.с.229).

Станом на 04.04.2007 БТІ були проведені обміри та виготовлений технічний паспорт на будівлю інженерно-технічного корпусу, площа якого склала 506,1 кв.м. (т.3 а.с.203).

Первинно проведена реєстрація права власності на будівлю електроцеху площею 433,8 кв.м. та площа будівлі інженерно-технічного корпусу 506,1кв.м. в сумі дорівнюють 939,9 кв.м., тобто площу будівлі електроцеху, яка зазначена у реєстрі прав власності на нерухоме майно вже станом на 24.12.2007 року.

Таким чином, будівля інженерно-технічного корпусу при реєстрації права власності на нерухоме майно зареєстровано у площі будівлі електроцеху, що в свою чергу відповідає з визначенням майна, що передавалось ВАТ ім. Васильєва Наказом Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області від 11.04.1997 року № 7/41-ВП.

Отже, при укладенні спірного договору лізингованим майном була частина електроцеху, яку сторони зазначили, як будівля інженерно-технічного корпусу.

22.01.2008 року між ВАТ імені Васильєва та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ВАТ ім. Васильєва продало ОСОБА_6 належну йому на праві власності будівлю електроцеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 939, 9 кв.м. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А.

Відповідно до п. 1.2. даного договору нерухоме майно належить ВАТ ім. Васильєва на підставі наказу органу Фонду державного майна № 7/14-ВП від 11.04.1997 року та зареєстроване в КП Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" в книзі №1; номер запису 27 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 21212691.

01.09.2008 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_7 належну йому на праві власності будівлю електроцеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 939,9 кв.м. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А.

Відповідно до п. 1.1. даного договору нерухоме майно належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. 22.01.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 321, зареєстрованого в КП Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" в книзі № 1; номер запису 194 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 21212691.

27.08.2013 між фізичними особами ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та третьою особою ОСОБА_7 було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) корпоративних прав (частки в статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна", згідно умов якого ОСОБА_10 відступив (продав), а ОСОБА_7 прийняв (купив) у власність частину частки у статутному капіталі ТОВ "Гіалайн-Україна" у розмірі 12 204, 85грн, що складає 34,871 % статутного капіталу товариства; ОСОБА_11 відступив (продав), а ОСОБА_7 прийняв (купив) у власність частину частки у статутному капіталі ТОВ "Гіалайн-Україна" у розмірі 12 204, 85 грн, що складає 34,871 % статутного капіталу товариства; ОСОБА_12 відступила (продала), а ОСОБА_7 прийняв (купив) у власність частину частки у статутному капіталі ТОВ "Гіалайн-Україна" у розмірі 6 102, 25грн, що складає 17,435 % статутного капіталу товариства.

27.08.2013 року було проведено загальні збори учасників ТОВ "Гіалайн-Україна", на яких було вирішено, крім інших питань, відступити на підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2013 року частину частки статутного капіталу товариства, що належить ОСОБА_10 у розмірі 12 204,85грн, що складає 34,871 % статутного капіталу товариства на користь ОСОБА_7; відступити на підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2013 року частину частки статутного капіталу товариства, що належить ОСОБА_11 у розмірі 12 204, 85грн, що складає 34,871 % статутного капіталу товариства на користь ОСОБА_7; відступити на підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2013 року частину частки статутного капіталу товариства, що належить ОСОБА_12 у розмірі 6 102,25грн, що складає 17,435 % статутного капіталу товариства на користь ОСОБА_7; затвердити розподіл часток статутного капіталу товариства наступним чином: - ОСОБА_7 - 30 511,95грн, що становить 87,177 % статутного капіталу товариства; ОСОБА_10 - 1 795,15грн, що становить 5,129 % статутного капіталу товариства; ОСОБА_11 - 1 795,15грн, що становить 5,129 % статутного капіталу товариства; ОСОБА_12 - 897,75грн, що становить 2,565 % статутного капіталу товариства; збільшити статутний капітал товариства за рахунок внеску ОСОБА_7 на 237 950,00грн, внесення якого здійснюється нерухомим майном, у тому числі, - будинок електроцеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 939, 9 кв.м., загальною вартістю 220 000,00грн; у зв'язку із збільшенням статутного капіталу товариства затверджено наступний розподіл часток: - ОСОБА_7 - 237 950,00грн, що становить 87,177 % статутного капіталу товариства, внесення вкладу здійснюється нерухомим майном; ОСОБА_10 - 14 000,00грн, що становить 5,129 % статутного капіталу товариства, внесення вкладу здійснюється грошовими коштами; ОСОБА_11 - 14 000,00грн, що становить 5,129 % статутного капіталу товариства, внесення вкладу здійснюється грошовими коштами; ОСОБА_12 - 7 000,00грн, що становить 2,565 % статутного капіталу товариства, внесення вкладу здійснюється грошовими коштами; затверджено статут ТОВ "Гіалайн-Україна" у новій редакції, про що за наслідками проведення вказаних загальних зборів учасників ТОВ "Гіалайн-Україна" було складено протокол № 9 від 27.08.2013 року загальних зборів учасників ТОВ "Гіалайн-Україна".

12.09.2013 Державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано нову редакцію статуту ТОВ "Гіалайн-Україна", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства від 27.08.2013 pоку, оформленим протоколом № 9 від 27.08.2013.

Згідно з пунктом 4.1. статуту ТОВ "Гіалайн-Україна", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства від 27.08.2013, оформленим протоколом № 9 від 27.08.2013, та зареєстрованого державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 12.09.2013, для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків учасників утворюються статутний капітал товариства у розмірі 272 950,00грн. Частки учасників в статутному капіталі товариства розподіляються таким чином: - ОСОБА_7 - сума 237 950,00грн, що становить 87,177 % статутного капіталу товариства, внесення вкладу здійснюється нерухомим майном, у тому числі, - будинок електроцеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 939,9 кв.м., загальною вартістю 220 000,00грн.

07.10.2013 Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області було зареєстровано за ТОВ "Гіалайн-Україна" право власності на будівлю електроцеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 939, 9 кв.м., про що видано свідоцтво на право власності № 10392627 від 07.10.2013 року.

Отже, юридично власником будівлі електроцеху площею 939,9 кв.м. станом на день розгляду справи є відповідач (за первісним позовом) ТОВ "Гіалайн-Україна".

Рішенням господарського суду Київської області від 29.08.2014 року у справі 911/2129/14, що залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, яке було витребувано з архіву суду та оглянуто в судовому засіданні, зобов'язано ТОВ "Гіалайн-Україна" виконати обов'язок лізингодавця за фінансово-лізинговим договором від 25.02.2000, укладеним між Відкритим акціонерним товариством імені Васильєва та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, та передати Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 предмет лізингу згідно фінансово-лізингового договору від 25.02.2000 року, а саме: будівлю інженерно-технічного корпусу площею 506, 1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

При цьому, судами було встановлено, що згідно висновку №25/12 від 14.01.2013 судової будівельно-технічної експертизи Центру судових експертиз "Експертсервіс", будівля інженерно-технічного корпусу та електроцех є єдиним будівельним об'єктом, який складається з двох частин будівлі інженерно-технічного корпусу - 506,1 кв.м. і електроцех - 433,8 кв.м., разом 939,9 кв.м. та на даний час вже є виділеними ізольованими індивідуально визначеними об'єктами нерухомого майна.

Як зазначалось, позовні вимоги фізичної особи ОСОБА_2 полягають у визнанні за ним права власності на об'єкт лізингу переданого за договором фінансово лізингового договору від 25.02.2000 будівлю інженерно-технічного корпусу, площею 506,10 кв.м.

В обґрунтування таких вимог позивач посилався на набуття ним права власності на предмет лізінгу та порушення відповідачем за первісним позовом обов'язків за фінансово лізинговим договором від 25.02.2000 року в частині передачі предмету лізингу позивачу за первісним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення первісних позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у повному обсязі внесено лізингові платежі в сумі 102476,28 грн., що доводиться, зокрема, висновком №25Т від 12.03.2012 Науково-дослідного експертного криміналістичного центру ГУ МВС України в Київській області та копіями відповідних накладних, платіжних доручень, узгоджень прийняття товару у рахунок лізингових платежів, довіреностей на прийняття товару.

Також, судом першої інстанції було враховано, що у справі господарського суду Київської області №911/2129/14 було також встановлено, що позивачем у повному обсязі внесено лізингову плату та перерахувано ВАТ ім. Васильєва кошти в загальному розмірі 102476,28 грн, а саме 98788,93 грн грошові кошти та 3687,35грн товар у відповідності до п. 5.6 договору.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, та вважає їх такими, що зроблені при неповному встановлені всіх обстиавин справи, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи попередні судові рішення Вищим господарським судом України вказано на необхідність при новому розгляді справи встановити чи оплачено позивачем за первісним позовом повну вартість об'єкта лізингу за договором.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, наведені у постанові від 16.02.2016р., судом апеляційної інстанції ухвалою від 27.09.2016р. призначено судову економічну експертизу, проведення експертизи доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення судової експертизи поставлено наступне запитання: Чи підтверджується документально оплата Фізичною особою-підприємцем повної вартості об'єкту лізингу за фінансово лізинговим договором від 25.02.2000р. на користь Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва?

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

29.01.2017р. до Київського апеляційного господарського суду надійшов висновок №15440/22551/616-45 від 28.12.2016р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

За змістом ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідження судом висновку експерта № 15440/22551/16-45 від 28.12.2016 року свідчить, що дослідження проведено та висновок складений головним судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Гринченко І.М., який має належну освіту, кваліфікацію та досвід, висновок містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані висновки з поставлених запитань. Щодо деяких невідповідностей висновку експерта, про які зазначає позивач, то судом з'ясовано, що причиною їх наявності є технічні описки, що не впливає ані на правильність визначення методів дослідження, а ні на правильність проведених розрахунків та висновків.

Наведені обствини обумовлюють відсутність сумнівів у правильності проведеного дослідження, відповідність висновку експерта № 15440/22551/16-45 від 28.12.2016 року вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості, що в свою чергу обумовлює відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про виклик судового експерта для надання пояснень.

Зазначеним висновком встановлено, що оплата Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 повної вартості об'єкту лізингу за фінансово лізинговим договором від 25.02.2000р. на користь Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва не підтверджується.

Так, у висновку судовим експертом зазначено, що за результатами дослідження встановлено передання лізингоодержувачем за період з 08.04.2002р. по 30.03.2007р. лізингодавцю грошові кошти в сумі 91 162 грн.

Експертом встановлено, що в натуральній формі Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 передано Відкритому акціонерному товаристві імені Васильєва товар на суму 3687,36 грн.

Колегія суддів погоджується з експертом щодо неможливості врахування в якості сплати за лізинговим договором передання товару на суму 3687,36 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 спірного правочину лізингоодержувач зобов'язується своєчасно здійснювати лізингові платежі за будівлю в розмірі 425 грн., кожного місяця.

Лізингоодержувач зобов'язується своєчасно здійснювати лізингові платежі за землю на якій розташована будівля. Лізингова плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 20 числа кожного місяця. Розмір лізингової плати не переглядається сторонами протягом лізингового строку. До складу лізингової плати входять амортизаційні відрахування. Лізингова плата за узгодженням сторін може вноситись в натуральній або змішаній формі продуктами харчування, товарами, послугами, що регулюється окремими договорами (п.п.5.2-5.6 договору від 25.02.2000р.).

Тобто, визначення контрагентами у договорі лізингу можливості внесення лізингової плати в натуральній або змішаній формі продуктами харчування, товарами, послугами відповідає принципу свободи договору, проте, контрагентами було визначено, що внесення плати в натуральній формі узгоджується окремими договорами, які позивачем за первісним позовом до матеріалів справи представлено не було. Більш того, позивач стверджував, що таке не потрібно, і в якості доведення посилався на обставини, що встановлені в судових актах по справі №911/2129/14.

Відносно таких посилань суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У даному випадку прийняття судами в межах розгляду справи №911/2129/14 листів, видаткових та податкових накладних на передання товару в якості оплати за договором від 25.02.2000р. не є преюдицією (встановленим фактом) у розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України, а є суб'єктивною оцінкою судів представлених до матеріалів справи документів.

Наведене вказує на відсутність у суду апеляційної інстанції підстав вважати, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було внесено повну вартість об'єкту лізингу за фінансово лізинговим договором від 25.02.2000р. на користь Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва.

Таким чином, колегія суддів робить висновок, що позивачем за первісним позовом не сплачено повну вартість об'єкту лізингу за фінансовою-лізинговим договором від 25.02.2000 року.

З огляду на викладене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є необгрунтованими та такими, в задоволені яких слід відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі 911/1065/15 в цій частині скасувати.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір невідповідає діючому на час укладення договору законодавству, а саме: у договорі не визначено продавця спірного майна; у лізинг передана земельна ділянка; у договорі відсутні істотні умови, передбачені ст. 7 ЗУ "Про фінансовий лізинг"; не зазначено склад платежів відповідно до ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг"; право викупу майна, що означено у договорі, не відповідає ч.2 ст.10 ЗУ "Про фінансовий лізинг", тобто, позивач (за зустрічним позовом) зазначає, що відповідно до ст. 48 ЦК УСРС спірний договір має бути визнаний недійсним.

Додатково позивач (за зустрічним позовом) у своїх поясненнях посилається на встановлення ознак недійсності договору у рішенні господарського суду Київської області від 29.01.2009 у справі №3/229-07/13-08 за позовом ВАТ ім. Васильєва до ПП ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та зустрічним позовом ПП ОСОБА_2 до ВАТ ім. Васильєва про визнання права власності.

Суд першої інстанції вірно вказує, що згідно ч. 3 ст. 2 ЗУ "Про фінансовий лізинг" земельні ділянки не можуть бути об'єктами лізингу.

Щодо інших підстав зазначених позивачем (за зустрічним позовом) для визнання спірного договору недійсним суд зазначає про наступне.

Матеріалами справи, підтверджено, що власником майна, яке було передано ФОП ОСОБА_2 за спірним договором, на день укладення договору було ВАТ ім. Васильєва. З тексту договору вбачається, що продавцем зазначеного лізингового майна є також ВАТ ім. Васильєва, як його власник.

Стаття 7 ЗУ "Про фінансовий лізинг" (в редакції на момент укладення договору) встановлює, що істотними умовами договору лізингу є:найменування сторін; об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладення договору. За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.

Як визначено у ст. 4 Перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно ст. 1 Перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Враховуючи, що договір лізингу укладено до набрання чинності Цивільного кодексу України, до вказаного договору лізингу мають застосовуватись положення Цивільного кодексу УРСР (в редакції на момент укладення договору).

Так, відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (в редакції на момент укладення договору), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 60 ЦК УРСР (в редакції на момент укладення договору), недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Таким чином, спірний договір, суд першої інстанції вірно визнає недійсним в частині передачі у лізинг земельної ділянки та всіх пунктів договору стосовно користування та придбання у власність земельної ділянки.

Місцевий суд вірно зазначив, що спірний договір з додатками має дефекти в оформлені (дата в акті передачі майна, відсутні деталі в умовах договору щодо передачі майна та повернення лізингованого майна), проте, враховуючи посилання сторін, що у випадках непередбачених договором вони керуються чинним законодавством, позивач за зустрічним позовом достатньо не довів, що спірний договір є неукладеним або недійсним, крім його недійсності в частині передачі у лізинг та придбання у власність земельної ділянки.

Щодо вимог про застосування наслідків спливу строку позовної давності до зустрічних позовних вимог у даній справі, то відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України, встановлено, що, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України, передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд першої інстанції підставно врахував пояснення ТОВ "Гіалайн-Україна", обставини справи та дійшов вірного висновку про те, що строки позовної давності для нього не сплинули.

З огляду на викладені вище обставини, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі № 911/1065/15 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна" підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна" на рішення господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі № 911/1065/15 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі № 911/1065/15 - скасувати частково.

У задовленні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн-Україна" - відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 13.06.2016 року у справі № 911/1065/15 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03187, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн - Україна" (07335, Київська обл., Вишгородський район, село Демидів, вул. Радгоспна, будинок 15, код 34048030) 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03187, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіалайн - Україна" (07335, Київська обл., Вишгородський район, село Демидів, вул. Радгоспна, будинок 15, код 34048030) 11916 (одинадцять тисяч дев'ятсот шістнадцять) грн. 00 коп вартості проведених експертних досліджень.

Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді В.В. Куксов

О.М. Гаврилюк