Рішення № 65468791, 16.03.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2017 р.Справа № 922/454/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", с. Благодатне до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Печеніги, Харківська область про визнання недійсним договору за участю представників:

позивача - Портік В.О. (дов. № 1 від 20.12.2016р.);

відповідача - ОСОБА_1 (особисто за паспортом);

представника відповідача - Мазницький М.М. (адвокатське свідоцтво №1993, договір від 20.02.17), Мазницький М.М. (адвокатське свідоцтво №950, договір від 20.02.17)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №11/03 на виконання робіт, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

Представник позивача у судовому засіданні та у наданому поясненні (вх. №8983 від 16.03.2017 р.) з додатком підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідачем надано супровідним листом довідку ДФС від 09.03.2017 р. за №341/10/20-09-12-49, яку суд долучає до матеріалів справи. У судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить суд відмовити у їх задоволенні.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача та другого відповідача, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 11/03-13 про надання агротехнічних послуг.

Однією з підстав недійсності договору позивач вказав визнання Господарським судом Харківської області недійсним договору № 8 від 26.04.2010 року, котрій було укладено між позивачем та ДП "Благодатне".

Між тим, позивач не зміг надати суду докази про те, що договір № 11/03-13 11.03.2013 року був укладений саме з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором № 8 від 26.04.2010 року.

Позивач у своїх довадах та доказах зазначає, що 11.03.2013 року між ТОВ "ВС Благодатний" та ФОП ОСОБА_1 був укладений Договір № 11/03-13 на виконання робіт, відповідно до якого Замовник (ТОВ Благодатний) доручив, а Виконавець (ФОП ОСОБА_1.) брав на себе виконання агрономічних робіт, дискування, прополку, посів, внесення добрив і інші роботи по заявці Замовника.

22.12.2016 року ТОВ "ВС Благодатний" отримало копію позовної заяви від ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором від 11.03.2013 р. з відповідними додатками, де ТОВ "ВС Благодатний" дізналося, що на момент укладення Договору № 11/03-13 від 11.03.2013 року ФОП ОСОБА_1 приховав і не повідомив ТОВ "ВС Благодатний", що є платником єдиного податку 2 групи у той час коли позивач знаходився на загальній системі оподаткування, що є порушенням ст. 291 Податкового кодексу України (п. 291.4.).

Крім цього, рішенням Господарського суду від 15.03.2016 р. по справі № 922/61/16 було скасовано договір від 26.04.2010 р. № 8, укладений між позивачем та ДП "Благодатне" про спільне вирощування сільськогосподарської продукції. Оскільки, судом скасовано договір від 26.04.2010 р., тому на думку позивача, повинен бути скасован і договір 11.03.2013 р., укладений між позивачем та відповідачем, що передбачено ст. 548 ЦК України.

Відповідач в свою чергу зазначає, що в Договорі № 8 від 26.04.2010 року, котрий признано недійсним рішенням господарського суду Харківської області від 15.03.2016 р., жодного виду забезпечення (яким би цей договір забезпечувався) - зазначено не було, а тому визнаний Господарським судом харківської області договір № 8 від 26.04.2010 р. не може створювати ніяких юридичних підстав для договору № 11/03-13 від 11.03.2013 р., оскільки в розумінні ст. 546 ЦК України не був договором, який укладався задля забезпечення виконання зобов'язань за договором № 8 від 26.04.2010 р. Відповідач зазначає, що доводи позивача стосовно визнання договору № 11/03-13 від 11.03.2013 р. недійсним на тій підставі, що відповідач був на 2 групі єдиного податку, відповідно до наданої довідки Зміївського відділення Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 09.03.2017 р. в період часу з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. ТОВ "ВС Благодатний" знаходилося на спрощеній системі оподаткування та було платником єдиного податку 4 групи за ставкою 3 %.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін, суд виходить з наступного.

З огляду на вимоги ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України).

В статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися: 1) неустойкою, 2) порукою, 3) гарантією, 4) заставою, 5) притриманням, 6) завдатком.

В ч. 1 ст. 548 ЦК України вказано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що в наданому позивачем Договорі від № 8 від 26.04.2010 року, котрий визнано недійсним рішенням господарського суду Харківської області від 15.03.2016 р., жодного виду забезпечення (яким би цей договір забезпечувався) - не зазначено.

В договорі, котрий уклали позивач з відповідачем також не зазначено на виконання якого договору він був укладений, тобто укладений сторонами договір № 8 від 26.04.2010 р. не створює юридичних наслідків, котрі передбачені ч. 2 ст. 548 ЦК України - на яких наголошував позивач в своєму позові, як на підставу визнання договору недійсним від 11.03.2013 р..

У момент вчинення правочину відповідач по справі ФОП ОСОБА_1 був платником єдиного податку 2 групи, що підтверджується довідкою про реєстрацію платника єдиного податку.

Відповідно до наданого до Суду листа Зміївського відділення Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 09.03.2017 р. в період часу з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. ТОВ "ВС Благодатний" знаходилося на спрощеній системі оподаткування та було платником єдиного податку 4 групи за ставкою 3 %.

У відповідності до ст. 291 Податкового кодексу України (п. 291.4.) Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: 1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень; 2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: 3) третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень; 4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Отже, при укладанні договору № 11/03-13 11.03.2013 року позивач та відповідач знаходились на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку (другої та четвертої груп), тому твердження позивача, про недійсність договору, в зв'язку з знаходженням позивача на момент вчинення правочину 11.03.2013 р. на загальній системі оподаткування - є хибними.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

В абзаці 4 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 5 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний викласти в позовній заяві обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ "ВС Благодатний" про визнання Договору недійсним недоведеними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при відмові у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити.

Повне рішення складено 20.03.2017 р.

Суддя О.О. Присяжнюк