Ухвала суду № 65465376, 15.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/947/17 Головуючий у 1 інстанції: Наумов О.О.

Є.У.№ 336/6368/16-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

ОСОБА_2

при секретарі: Волчановій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 18.06.2011 року ОСОБА_3 став клієнтом Закритого акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «комерційний банк «Приватбанк» та отримав кредитну картку «Універсальна». 12.02.2013 року відповідачу було переоформлено кредитну картку на престижну кредитну карту «Голд» відповідно до тарифів якої відповідач отримав кредит у розмірі 16600 грн. 00 коп., з відсотковою ставкою за користування кредитом у сумі 30.00 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивачем було виконано умови кредитного договору та надано відповідачу кредит.

Всупереч умовам кредитного договору зобовязання позичальником щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами не виконуються, у звязку з чим станом на 30.05.2014 року заборгованість відповідача за кредитним договором складає 25650 (двадцять пять тисяч шістсот пятдесят) грн. 50 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 17622 грн. 20 коп., заборгованості по сплаті відсотків в сумі 5580 грн.66 коп., заборгованості по комісіям за користування кредитом в сумі 750 грн. 00 коп., фіксованої частини штрафу 500 грн. 00 коп., процентної складової штрафу 1197 грн.64 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд, стягнути з відповідача заборгованість, судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При розгляді справи судом першої інстанції було враховано положення закону, які регулюють правовідносини сторін.

Так відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом було встановлено, що 18.06.2011 року ОСОБА_3 став клієнтом Закритого акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «комерційний банк «Приватбанк» та отримав кредитну картку «Універсальна», про що надано копію заяви позичальника від 18.06.2011 року, умови надання споживчого кредиту фізичним особам.

Згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_3, за номером карти 5457092301716191 12.02.2013 року відповідачем було отримано престижну кредитну карту «Голд» відповідно до тарифів якої відповідач отримав кредит у розмірі 16600 грн. 00 коп., з відсотковою ставкою за користування кредитом у сумі 30.00 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Судом першої інстанції було досліджено наданий позивачем розрахунок, з якого вбачається, що з 30.09.2013 р. кошти на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 як боржником не вносились, на час розгляду справи заборгованість станом на 30.05.2014 року складає 25650 (двадцять пять тисяч шістсот пятдесят) грн. 50 коп., та складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 17622 грн. 20 коп., заборгованості по сплаті відсотків в сумі 5580 грн. 66 коп., заборгованості по комісіям за користування кредитом в сумі 750 грн. 00 коп., фіксованої частини штрафу 500 грн. 00 коп., процентної складової штрафу 1197 грн .64 коп., не погашена.

Заперечуючи проти наявності заборгованості, яка нібито виникла з його вини, відповідач зазначав, що 08.07.2013 року звертався до відділення банку з заявою про несанкціоновані операції по його картці в звязку з використанням невідомою особою його картки, не виключаючи причетність працівників банку.

По факту звернення ОСОБА_3 до відділення банку проводилась службова перевірка. Висновком департаменту моніторингу у сфері безпеки було встановлено, що 05.07.2013 року за карткою № 5457092301716191 були проведені операції зняття коштів за послугою «Експрес Платіж». Ці операції проводились з використанням мобільного телефону +80637722722, який належить ОСОБА_3, з прослуховування запису розмови з оператором та особою яка представилась ОСОБА_3 встановлено, що ідентифікація клієнта відбулась успішно, особа знала особову інформацію клієнта, останні трансакції, кодове слово, що сприяло переказу грошових коштів з картки клієнта.

Судом першої інстанції ретельно досліджувалися заперечення відповідача та в судовому засіданні позивачем було надано диск на підтвердження вищевказаної розмови який було досліджено шляхом його відтворення.

Крім того, в подальшому представником позивача було заявлено клопотання про призначення судово-лінгвістичної експертизи щодо встановлення прийняття саме ОСОБА_3 участі у досліджуваній розмові та в разі встановлення такого факту необхідно було зазначити які слова та висловлювання останнім було промовлено. Проведення вказаної експертизи було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до висновку отриманого за результатами вказаної експертизи №11858\16-35 від 22.09.2016 року ОСОБА_3 не брав участі у досліджуваних розмовах №1 і №4, тобто слова та висловлення невстановленого учасника цих розмов мовлення якого в додатку до цього висновку персоніфіковано символом «Ч1», промовлені не ОСОБА_3

Цим же висновком встановлено, що ОСОБА_3 ймовірно не брав участь у розмовах №№2,3,5 тобто слова та висловлення невстановленого учасника цих розмов, мовлення якого в додатку до цього висновку персоніфіковано символом «Ч1», промовлені ймовірно не ОСОБА_3

В ході судового розгляду був в режимі відео-конференцзвязку допитаний експерт ОСОБА_4 яка підтримала зроблений нею висновок, та зазначила, що для його складання експерту було достатньо зразків з наданих на його адресу матеріалів цивільної справи.

Досліджуючи надані сторонами докази у їх сукупності, судом зроблений висновок про відсутність підстав для висновку про те, що коштами користувався відповідач.

Судом також було встановлено, що за вказаним позовом Шевченківським районним судом м.Запоріжжя 03.02.2015 року вже приймалось рішення про задоволення позову, яке ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21.04.2015 року було залишено без змін.Але 09.12.2015 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказані рішення були скасовані, а розгляд справи направлений на новий судових розгляд до суду першої інстанції.

В своїй ухвалі Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи попередні рішенні по даній справі зазначив, що заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_3 зазначав, що 8 червня 2011 року він отримав кредитну картку, а у лютому 2013 року за його заявою було збільшено ліміт кредитних коштів на кредитній картці до 16 600 грн, та видано картку «Голд». Особову інформацію та ПІН-коду нікому не розголошував, картку не втрачав та не передавав третім особам. При спробі зняти кошти з кредитної картки 8 липня 2013 року він дізнався про відсутність коштів, у цей же день він звернувся до установи банку та до органів внутрішніх справ з відповідною заявою.

Відповідно до висновку службового розслідування ПАТ КБ «ПриватБанк від 19 липня 2013 року, проведеного за заявою ОСОБА_3 встановлено, що причиною зняття грошових коштів клієнта ОСОБА_3 є неналежні міри щодо зберігання карти та належного йому мобільного телефону, без застосування яких неможливо здійснення будь-яких банківських операцій.

Згідно із п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі "здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації \ самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Суд зробив правильний висновок, що зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин, а відтак не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції суди приходили передчасного висновку про вину ОСОБА_3, як підставу цивільно-правової відповідальності.

Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_5 17 542,30 грн супроводжувались правильним вводом ПІН- коду вказаної картки, а Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено обовязок відповідача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість для відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки суду не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.05.2015 року №6-71цс15, яка згідно із ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів, які зобовязані привести свою практику у відповідність до його рішення.

Враховуючи, що суду не було надано доказів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції по його картці., суд зробив висновок щодо відсутності неналежного виконання своїх зобовязань відповідачем.

З посиланням на зазначену правову позицію та положення ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ч.1 ст. 60 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову, при цьому суд врахував, що на час розгляду справи тривало досудове розслідування за зверненням ОСОБА_3 до Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України, до ЄРДР були внесені відомості за № 12013080080002580 за ч. 1 ст. 185 КК України за фактом крадіжки майна коштів з кредитної карти, яка належить ОСОБА_3, на час судового розгляду особу яка здійснила операції по картці яка належить ОСОБА_3 не встановлено.

Суд першої інстанції розяснив сторонами, що у разі встановлення органом досудового розслідування обставин, які будуть новими для даної цивільної справи, сторони мають право на звернення із заявою про перегляд рішення у справі за нововиявленими обставинами.

В апеляційній скарзі позивач не наводить жодних заперечень проти мотивів, з яких суд відмовив у позові, а зазначає про те, що нібито суд першої інстанції посилався на пропуск строку позовної давності. Такі доводи апеляційної скарги не узгоджується з матеріалами справи та судовим рішенням, а відтак не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене. судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 308,314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: