Рішення № 65462257, 15.03.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

провадження № 2/243/373/2017

справа № 243/10455/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня2017 року

Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Ільяшевич О.В.,

при секретареві Куцик Н.Є.,

ОСОБА_1,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Словянського міськрайонного суду Донецької області (вул. Добровольського, 2, м. Словянськ Донецької області) цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних та встановленого індексу інфляції за прострочення зобовязання, -

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Словянського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 27 серпня 2007 року між ним та відповідачкою ОСОБА_5 були укладені договіри позики, згідно із якими він передав відповідачці грошові кошти у розмірі 79520 грн., а відповідачка зобовязалась повернути йому вказані кошти, про що надала йому відповідні розписки. Рішенням Словянського міськрайонного суду від 09 грудня 2010 року у цивільній справі № 2-6697-2010 вирішено стягнути з ОСОБА_5 на його користь заборгованість за договором позики у сумі 79520 грн. 00 коп. Вказане рішення набрало законної сили 20 грудня 2010 року. На теперішній час є наявне виконавче провадження, по якому відповідачка кошти йому так і не повернула тим самим не виконала рішення суду. У звязку із чим, позивач вимушений був звернутися до суду із даним позовом, та просити суд стягнути з відповідачки на його користь відсоток у розмірі облікової ставки НБУ за період з 09 грудня 2010 року по 12 грудня 2016 року в розмірі 60014 грн. 72 коп., інфляційні збитки за період часу з 13 грудня 2015 року по 12 грудня 2016 року в розмірі 9827 грн. 91 коп., та три відсотки річних за період з 13 грудня 2015 року 12 грудня 2016 року в розмірі 2588 грн. 21 коп., а разом 72430 грн. 12 коп.

. В судове засідання позивач не зявився, подав до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у їх відсутності, на задоволенні позову наполягав.

У судовому засіданні від 23 січня 2017 року представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 20 листопада 2016 року, наполягав на задоволенні позову, однак у наступні судові засідання не зявився, подав до суду заяву про слухання справи без його участі

Відповідачка ОСОБА_5, у судове засідання не зявилась, подала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у її відсутності, за участю її представника ОСОБА_3.

Представник відповідачки ОСОБА_3 яка діє на підставі договору про надання правової допомоги від 23 січня 2017 року у судовому засіданні від 23 січня 2017 року проти задоволення позову заперечила, просила відмовити. У наступні судові засідання не зявилась, подала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у її відсутності, у позові відмовити, подала до суду письмові заперечення.

В своїх письмових запереченнях представник відповідачки зазначає, що ОСОБА_6 заперечує проти позовних вимог і вважає їх необгрунтованими з таких підстав:

З огляду на судове рішення від 8 грудня 2010 року, існували чотири розписки від 27 серпня 2007 року зі строком виконання до 27 листопада 2007 року, від 27 серпня 2007 року зі строком виконання до 27 серпня 2008 року, від 09 липня 2008 року зі строком виконання до 28 лютого 2010 року та від 11 вересня 2008 року зі строком виконання до 12 березня 2009 року. Тобто за чотирьма різними угодами сторони обумовили строки їх виконання. Вище наведені розписки в розумінні ст. 1046 ЦКУ є фактично договором займу. Так відповідно до приписів ст.. 1047 ЦКУ договір займу укладається у письмовій формі, в підтвердження укладання договору займу та його умов може бути розписка або інший документ, що підтверджує факт передачі коштів. Відповідно до приписів ст.. 1048 займодавець має право на отримання процентів від суми займу, якщо інше не передбачено договором або законом. Розмір та порядок отримання процентів встановлюється договором. З наведеного вбачається, що займодавець має право вимагати сплати процентів у розмірі та у порядку обумовленому договором (розпискою), але укладені між позивачем та відповідачкою розписки не містять домовленості, щодо наявності у наймодавця права на отримання процентів за користування коштами. Строк виконання зобовязання за спірними розписками встановлений у кожній розписці і чітко визначений сторонами з зазначенням конкретної дати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок (ст.253 ЦК). Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК). Якщо позивач вважає, що він має право вимагати сплату процентів у розмірі облікової ставки НБУ, то ця його вимога не розривно пов»язана з договором займу і є похідною вимогою. Право на таку вимогу виникає у займодавця, у разі, якщо це передбачено договором, або у разі порушення умов договору. У звязку з тим, що сторонами був обумовлений строк повернення займу за кожною розпискою окремо, право на таку вимогу у займодавця відповідно виникло 28 листопада 2007 року, 28 серпня 2008 року, 01 березня 2010 року та 13 березня 2009 року. Під час звернення до суду 08 грудня 2010 року позивач не просив стягнути з відповідачки проценти за користування позиченими коштами, чим безпосередньо підтвердив, що між сторонами була відсутня домовленість, щодо нарахування та сплати процентів. Також не вимагав застосування наслідків, що передбачені ч.І ст.1050 ЦКУ, а саме стягнення суми боргу з урахування ст.625 ЦКУ. Вимогу, щодо стягнення процентів неможливо повязувати з прийняттям судового рішення, тому, що зобовязальні відносини виникли та існували між сторонами до ухвалення судового рішення. В даному випадку зобовязальні відносини виникли на підставі договору позики (розписки), з рішення суду вони не виникають, так як рішення суду лише підтверджує наявність або відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Також відповідач вважає, що нарахування інфляції на грошові кошти, які надавалися у борг в іноземній валюті не здійснюється. Відповідачка вважає, що у звязку з тим, що на час першого звернення до суду позивач не заявляв вимог, щодо нарахування процентів або застосування ст..625 ЦКУ, то на цей час у нього таке право відсутнє, так як строк позовної давності, щодо вимог про стягнення процентів сплинув за розпискою зі строком повернення 27 листопада 2007 року-28 листопада 2010 року, за розпискою зі строком повернення 27 серпня 2008 року 29 серпня 2011 року, за розпискою зі строком повернення 28 лютого 2010 року 01 березня 2013 року та за розпискою зі строком повернення 12 березня 2009 року 13 березня 2011 року. Те ж саме стосується і вимог щодо застосування ст..625 ЦКУ, до них також застосовується загальний строк позовної давності в три роки. Термін нарахування таких процентів та їх стягнення сплинув за останьою розпискою в 2011 році. Переривання строку позовної давності не було.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на такі встановлені у судовому засіданні обставини.

Заочним рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2010 року по цивільній справі № 2-6697-2010 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу та моральної шкоди було встановлено, що 27 серпня 2007 року між позивачем та відповідачкою був складений договір позики, в результаті чого позивач передав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 2000 доларів США. ОСОБА_5 написала відповідну розписку про отримання вказаної суми і терміном погашення до 27 листопада 2007 року. 27 серпня 2007 року ОСОБА_5 знову позичила гроші в сумі 3000 доларів США до 27 серпня 2008 року, що підтверджується розпискою. 09 липня 2008 знову позичила гроші у сумі 2000 доларів США до 28 лютого 2009 року, що підтверджується розпискою. 11 вересня 2008 знову позичила гроші у сумі 3000 доларів США до 12 березня 2009 року, що підтверджується розпискою. А також в грудні 2008 року позичила 1000 доларів США та в січні 2009 року 500 доларів США. Відповідачка свої зобовязання не виконала і борг не повернула. Позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені частково. За вказаним рішенням з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 було стягнуто заборгованість за договором позики у сумі 79520 гривень 00 копійок, а також судовий збір у сумі 925 грн. 04 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи у розмірі 120 грн. 00 коп., 89 грн. 73 коп. за довідку з КП «БТІ» м. Словянськ, 1 500 грн. на правову допомогу та 50 грн. за довідку з банку про курс валют, що загалом становить 2 684 гривні 77 коп. В задоволенні інших позовних вимогвідмовлено Вказане рішення суду набрало законної сили 20 грудня 2010 року (а.с. 7, 7 з.б.).

На підставі вказаного рішення суду, був виданий виконавчий лист по справі 2-6697-2010 року, який позивач передав на виконання до відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції.

На виконання ухвали про витребування доказів Словянського міськрайонного суду Донецької області від 23 січня 2017 року, Словянським міськрайонним відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було надано матеріали виконавчого провадження 541/18 з виконання виконавчого листа № 2-6697-2010 виданого 04 травня 2011 року на підставі рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2010 року.

В судовому засіданні було досліджено виконавче провадження № 541/18, та встановлено, що вказане виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа № 2-6697-2010 виданого 04 травня 2011 року Словянським міськрайонним судом Донецької області у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу.

Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби від 02 липня 2016 року, було відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа № 2-6697-2010 виданого 04 травня 2011 року.

Також з матеріалів виконавчого провадження видно, що 04 липня 2016 року державним виконавцем боржнику ОСОБА_5 та стягувачу ОСОБА_4 було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51532053 від 02 липня 2016 року.

В матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості про погашення ОСОБА_5 боргу ОСОБА_4 Також з матеріалів виконавчого провадження видно, що державним виконавцем було зроблено запити до Державної податкової служби про джерела отримання доходів боржників фізичних осіб, до Пенсійного фонду, про осіб боржників які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про осіб-боржників, які отримують пенсії, про останнє місце роботи. Внаслідок чого було виявлено, що інформація за вказаними параметрами відносно ОСОБА_5 відсутня. Також з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта видно, що на все нерухоме майно яке належить ОСОБА_5, а саме на будинок розташований за адресою: Донецька область, м. Словянськ, пров. Чапаєва, буд. 63, накладено арешт на підставі постанови ВДВС Словянського міськрайонного управління юстиції №41175467 від 13 грудня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Також, вказаний будинок № 63 розташований по пров. Ростроповича Мстислава (колишній Чапаєва) м. Словянська Донецької області перебуває в іпотеці (договір іпотеки 2394 від 11 червня 2008 року).

Розвязуючи спір в частині позовних вимог про стягнення процентів в розмірі облікової ставки НБУ за період часу з 09 грудня 2010 року по 12 грудня 2016 року, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині, виходячи з таких міркувань.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону, встановлений строк повернення позики та той факт, що договором не встановлено розмір процентів після спливу вищезазначеного строку, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наведена правова позиція висловлена у Постанові ВСУ № № 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року.

З огляду на викладене, з врахуванням вимог ст. 1048 ЦК України, суд приходить до висновку, що позивач має право на одержання від відповідачки проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ України щомісячно до дня повернення позики.

З вищевикладених мотивів, суд також не приймає до уваги доводи сторони відповідача щодо того, що договори позики були безпроцентними.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Заперечуючи проти позову, представник відповідачки звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

Суд виходить з вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, не скористалася своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надали належних доказів, які спростовують доводи представника відповідачки щодо причин пропущення ними строку позовної давності.

З огляду на вищенаведене, а також оскільки позивачем не висловлено клопотання про поновлення строку позовної давності, та не наведено обґрунтованих підстав поновлення такого строку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення процентів за період з 09 грудня 2010 року по 12 грудня 2016 року не підлягають задоволенню в звязку із пропущенням позивачем строку позовної давності.

Здійснюючи розрахунок процентів за договором позики за останні три роки в межах заявлених вимог( період з 19 грудня 2013 року по 12 грудня 2016 року) жовтня, суд виходив з положень статті 1048 ЦК України та з врахуванням того, що відповідно до рішення 08 грудня 2010 року достовірно встановлено, і цю обставину не заперечують сторони, що позика надавалася у доларах, і загальна заборгованість по договорах позики становить 10000 доларів США.

З врахуванням наведених обставин, суд, вираховуючи загальну заборгованість по процентах за договором позики виходив із такої формули розрахунків.

Вирахування облікової ставки НБУ на кожен місяць прострочення становить: розмір ставки НБУ станом на період прострочення : 365 днів Х на кількість днів прострочення у місяці. Після цього встановлений на кінець місяця відсоток вираховувався з 10000 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу станом на кожен місяць прострочення відповідного року.

Суд зазначає, що з врахуванням цієї формули, розмір процентів за договором позики за період з 19 грудня 2013 року по 12 грудня 2016 року значно перебільшує суму 60014 грн. 72 коп.

Однак, з врахуванням положень ч.1 ст. 11 ЦПК України, а також тієї обставини, що позивач самостійно розпоряджається своїми правами у процесі, суд вважає що з відповідача на користь позивача слід стягнути сам 60014 грн 60 коп. процентів за договором позики, оскільки саме така сума зазначена в прохальній частині позовної заяви.

Розвязуючи спір в частині стягнення трьох процентів річних, суд виходить з таких підстав.

Статтею625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч.1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч.2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст.625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобовязання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру.

ОСОБА_3625 ЦК розміщена в розділіІ «Загальні положення про зобовязання» кн.5 ЦК, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобовязань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобовязань. При цьому важливим виявляється питання, які зобовязання є грошовими.

Відповідно до ч.1 ст.509ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За змістом статей524 та 533 ЦК України, грошовим є зобовязання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012р. у справі №6-49цс12).

Статтею625 ЦК України регулюються зобовязальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому ч.5 ст.11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобовязань. Крім того, з рішення суду зобовязальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст.11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами виникли саме зобовязальні правовідносини із договорів позики, і ця обставина встановлена рішенням суду від 08 грудня 2010 року.

За таких підстав, суд відхиляє доводи представника відповідача в тій їх частині, що наявність рішення суду у справі про стягнення боргу по договору позики є підставою для незастосування положень ст. 625 ЦК України та відмови у позові, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами є зобовязальними, а отже прострочення виконання зобовязання є підставою для застосування 625 ЦК України.

Слід також зазначити, що згідно із ч.1 ст.598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях599, 600, 604609 ЦК, відповідно до яких зобовязання припиняється:

1) виконанням, проведеним належним чином (ст.599ЦК). Належним є виконання зобовязання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання;

2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст.600 ЦК);

3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги (ст.601 ЦК);

4) за домовленістю сторін (ст.604 ЦК);

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обовязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст.605 ЦК);

6) поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст.606 ЦК);

7) неможливістю його виконання у звязку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст.607 ЦК);

8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно повязаним з його особою і у звязку з цим не може бути виконане іншою особою (ч.1 ст.608 ЦК);

9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно повязаним з особою кредитора (ч.2 ст.608 ЦК);

10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобовязаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю (ст.609 ЦК).

Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобовязання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Ця правова позиція наведена також судовою практикою Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 20грудня2010року у справі №3-57гс10, від 4липня2011р. у справі №3-65гс11, від 12вересня2011р. у справі №3-73гс11, від 24жовтня2011р. у справі №3-89гс11, від 14листопада2011р. у справі №3-116гс11, від 23січня2012р. у справі №3-142гс11).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобовязання.

Як передбачено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК).

Згідно із статтями251, 253 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Статтею530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що на час розгляду справи є в наявності виконавче провадження, за яким сума боргу з відповідачки (боржника) на користь позивача (стягувача) за рішенням суду відповідачкою не сплачена. Отже на сьогодні є наявним прострочення основного боргу в сумі 10000 доларів США.

Як достовірно встановлено у судовому засіданні, між сторонами склалися зобовязальні правовідносини на підставі договорів позики коштів, тобто є грошовими, наявність спеціальних норм, які регулюють спірні правовідносини відсутня. Відповідачка свої зобовязання не виконала, їх виконання прострочила, а отже з неї на користь позивача підлягають стягненню три відсотки річних від простроченої суми, оскільки інший розмір процентів не встановлений договором.

Суд при обчисленні трьох процентів річних виходить із основної суми боргу, виплата якої прострочена, а саме 10 000 доларів США.

Наведені розяснення містяться в аналізі практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, зробленому ВСУ, де зокрема зазначено, що неоднозначним для судової практики є питання, повязане з правомірністю нарахування позивачем трьох процентів річних на суму заборгованості зі сплати процентів, передбачених кредитним договором, договором позики та банківського вкладу. Вирішуючи його, суди мають керуватися тим, що три проценти річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обовязкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення трьох процентів річних за період з 13 грудня 2015 року по 12 грудня 2016 року підлягають задоволенню.

Здійснюючи розрахунок трьох процентів річних за вказаний період в межах заявлених вимог ( період з 12 грудня 2015 року по 12 грудня 2016 року, суд виходив з таких міркувань.

розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою:

сума боргу Х 3 % / 365 (кількість днів у році) Х кількість днів прострочення.

Суд зважає, що договір позики укладався в іноземній валюті.

Беручи до уваги правову природу трьох процентів річних, передбачених ст.625 ЦК України, як особливої міри відповідальності, вони повинні бути стягнуті виключно в національній валюті Україні гривні.

Отже суд виходив з такої формули

10000 доларів США Х курс долара за ставками НБУ станом на 12 грудня 2016 року як найближчі дані) Х 3% : 100: 366дн.

Суд зважає на те, що обчислена судом сума коштів, що становить 3% річних та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є більшою, ніж сума, вказана у позовній заяві..

Однак, з врахуванням положень ч.1 ст. 11 ЦПК України, а також тієї обставини, що позивач самостійно розпоряджається своїми правами у процесі, суд вважає що з відповідача на користь позивача слід стягнути саме 2588 грн 21 коп. трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобовязання, оскільки саме така сума зазначена в прохальній частині позовної заяви.

Вирішуючи спір в частині стягнення інфляційних витрат, суд виходив з таких міркувань.

Як передбачено нормами Закону від 3липня1991р. №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28березня2012р. у справі 6-36736вов10). Тому норми ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобовязання, яке визначене у гривні.

Норми ч.2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобовязання, а не на невиконання судового рішення. Прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобовязання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Таким чином, ухвалення рішення про стягнення суми боргу не змінює природу грошового зобовязання як такого, що визначене в іноземній валюті, а отже не є підставою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

У звязку з викладеним, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних витрат.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно із розясненнями п. 36 Постанови Пленуму ВССУ України № 10 від 17 жовтня 2014 року, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

Суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 626 грн. 03 коп.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (колишня Чапаєва), буд. 63, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН: 18535047145, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, проценти на рівні облікової ставки НБУ за договорами позики від 27 серпня 2007 року, від 27 серпня 2007 року, від 09 липня 2008 року, від 11 вересня 2008 року, за період з 19 грудня 2013 року по 12 грудня 2016 року включно у сумі 60014(шістдесят тисяч чотирнадцять) грн. 72 коп., та три проценти річних від простроченої суми у зв'язку із простроченням виконання грошових зобов'язань за договорами позики від 27 серпня 2007 року, 27 серпня 2007 року, 09 липня 2008 року, 11 вересня 2008 року, за період часу з 13 грудня 2015 року по 12 грудня 2016 року включно, у розмірі 2588 (дві тисячі пятсот вісімдесят вісім) грн. 21 коп., а всього

В частині позовних вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ за договорами позики від 27 серпня 2007 року, від 27 серпня 2007 року, від 09 липня 2008 року, від 11 вересня 2008 року, за період з 09 грудня 2010 року по 18 грудня 2013 року відмовити у звязку пропущенням строку позовної давності.

В частині позовних вимог про стягненняіндексу інфляції (інфляційних витрат) за період 13 грудня 2015 року пор 12 грудня 2016 року прострочення зобовязання в розмірі 9827 (девять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 91 коп. відмовити.

Стягнути із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (колишня Чапаєва), буд. 63, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН: 18535047145, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, судовий збір у розмірі 626 (шістсот двадцять шість) грн. 03 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Словянський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення виготовлений 20 березня 2017 року.

Головуючий суддя: О.В. Ільяшевич