Ухвала суду № 65459918, 22.03.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М.

Суддя-доповідач:Мацький Є.М.

УХВАЛА

іменем України

"22" березня 2017 р. Справа № 806/2187/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Капустинського М.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,

представника позивача - Снісара Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" січня 2017 р. у справі за позовом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про скасування постанови про накладення штрафу ВП №51691103 від 21.10.2016 року ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, в якому просить скасувати постанову про накладення штрафу від 21.10.2016 року ВП № 51691103.

В обґрунтування позову зазначає, що спірна постанова є протиправною, так як у державного виконавця були усі передбачені законом підстави для зупинення, відстрочення або розстрочку виконання рішення суду, проте він неправомірно виніс постанову про накладення штрафу, у той же час постанову про стягнення виконавчого збору не винесено, що підтверджує той факт, що державний виконавець не вчинив жодних дій для примусового виконання рішення суду. Також додав, що вважає винесення даної постанови являється перекручуванням норм права, викликане упередженим ставленням державного виконавця Голубович Н.П. до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, як наслідок, безпідставне накладення штрафу та неналежне виконання державним виконавцем обов'язків у частині зупинення виконавчого провадження.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області винесено постанову про накладення штрафу від 21.10.2016 року ВП № 51691103, якою на позивача за невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року по справі № 806/2253/15 про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області видати наказ про надання ОСОБА_4 дозволів на розроблення проекту землеустрою накладено штраф у розмірі 5100 грн.

Вважаючи, що зазначена постанова є необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця вчинені з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та є правомірними.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Як встановлено ч. 4 ст. 257 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року N 606-XIV (далі - Закон України N606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує на необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу є видами відповідальності за невиконання рішення самостійно.

Аналогічна позиція викладена в пункті 6 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», яким надано роз'яснення, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною 1 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналогічні норми містить розділ XIV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за № 489/20802.

Таким чином, штраф застосовується до боржника у разі невиконання ним без поважних причин вимог державного виконавця про необхідність виконання судового рішення у встановлений ним строк.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що поважними причинами невиконання рішення суду відповідно до норм чинного законодавства України визнаються обставини, які об'єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Стосовно посилання представника позивача на те, що однією з підстав невиконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року по справі № 806/2253/15, є те, що вона була оскаржена до Вищого адміністративного суду України усіма учасниками процесу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, після набрання законної сили судовим рішенням по справі № 806/2253/15, позивач повинен був виконати судове рішення в обов'язковому порядку, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги дане твердження, так як воно є безпідставним.

Крім того, як на підставу зупинення перебігу строку виконання судового рішення Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вказує, що 26.07.2016 року подало до Житомирського апеляційного адміністративного суду клопотання про роз'яснення рішення суду та клопотання про відстрочення виконання рішення, які у зв'язку із витребовуванням матеріалів справи до Вищого адміністративного суду України станом на жовтень не розглядались. Отже, враховуючи ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання, позивач вважає, що якщо опустити той факт що наявні визначені законом підстави зупинення виконавчого провадження існують також поважні (навіть непереборні) обставини, що унеможливлюють виконання рішення суду у даний час.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана норма, на яку посилається позивач, регулює порядок зупинення перебігу строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а рішенням по справі № 806/2253/15 строк для його виконання судом не встановлювався, а виконавчий лист до примусового виконання стягувачем відповідачу був поданий 18.07.2016 і виконавче провадження за ним було відкрито постановою від 21.07.2016.

При цьому суд першої інстанції обгрунтовано звернув увагу, що позивач листом від 13.09.2016 № 11-6-0.6-9490/2-16 повідомив відповідача про звернення до Житомирського апеляційного адміністративного суду з клопотанням про роз'яснення рішення суду та просив відкласти провадження виконавчих дій, при цьому ніяких доказів на підтвердження цього не надав, а тому, як правильно вказав представник відповідача, підстав, передбачених законодавством, для зупинення виконавчого провадження не було.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" січня 2017 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: М.М. Капустинський

В.Б. Шидловський

Повний текст cудового рішення виготовлено "22" березня 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вул.Довженка,45,м.Житомир,10002

3- відповідачу/відповідачам: Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області майдан Соборний,1,м.Житомир,10014

4-третій особі: - ,