Постанова № 65458814, 20.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/3338/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.,

за участю секретаря: Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення зі служби, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у м. Києві (відповідач - 1), Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (відповідач - 2) про: визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 26.01.2016 року №24 в частині накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів Національної поліції; визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 10.02.2016 року №120 о/с в частині звільнення зі служби в поліції; поновлення ОСОБА_2 на службі в органах Національної поліції на посаді начальника сектору у складі відділу Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві; зобов'язання Головного управління Національної поліції у м. Києві виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач та представник позивача заперечили проти задоволення вимог апелянта, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 22.08.2005 року, а з 07.11.2015 був призначений на службу в національну поліцію, згідно з наказом №8 о/с відповідача-1 на посаду начальника сектору у складі відділу Солом'янського управління поліції ГУ НП у м. Києві, з присвоєнням спеціального звання «капітан поліції».

Наказом ГУ НП у м. Києві від 26.01.2016 року №24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Солом'янського управління поліції» за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, у частині виконання своїх обов'язків, неухильного виконання вимог наказів, і п.2.8.2 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої наказом МВС України від 14.08.2012 року №700, та п.6 розділу ІІ Інструкції про порядок введення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року №1377, вирішено старшого оперуповноваженого капітана поліції ОСОБА_2 звільнити з органів Національної поліції.

Наказом від 13.04.2016 року №312 було внесено зміни до наказу ГУ НП у м. Києві від 26.01.2016 року №24, а саме слова «старшого оперуповноваженого капітана поліції ОСОБА_2 звільнити з органів Національної поліції» на «начальника сектору у складі відділу Солом'янського управління поліції капітана поліції ОСОБА_2 накласти дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції».

Відповідно до наказу ГУ НП у м. Києві від 10.02.2016 року №120 о/с на підставі наказу відповідача-1 від 26.01.2016 року №24 відповідно до Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції згідно з п.6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) ч.1 ст.77 капітана поліції ОСОБА_2 (М-126985), начальника сектору у складі відділу Солом'янського управління поліції.

Стаж роботи в поліції на день звільнення в календарному обчисленні складає 11 років 11 місяців 29 днів.

Приписами ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно з п. 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Наказом від 12.01.2016 року №12 «Про призначення та проведення службового розслідування» відповдачем-1 призначено службове розслідування, під час якого з'ясовано, що 02.01.2016 року до чергової частини УОАЗОР ГУНП у м. Києві надійшло повідомлення від громадянки ОСОБА_4 про те, що її пограбували та викрали сумку. В подальшому старшого оперуповноваженого кримінальної поліції капітана ОСОБА_2, який перебував у складі слідчо-оперативної групи, було повідомлено про необхідність прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення.

Водночас, як зазначає відповідач-1, старший оперуповноважений капітан поліції

ОСОБА_2 для складання заяви та пояснення запросив ОСОБА_4 до службового кабінету. Під час спілкування, грубо порушуючи вимоги ст. 7 Дисциплінарного статуту з особистих міркувань, з метою укриття кримінального правопорушення, та порушуючи вимоги п. 2.8.2 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої наказом МВС України від 14.08.2012 №700, не установив час, місце, обставини вчинення пограбування, індивідуальні ознаки викрадених речей, кількість причетних до його вчинення осіб, їх прикмети та інші відомості, необхідні для встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, встановлену інформацію до чергової частини, для інформування слідчого відділу, не повідомив. Під час спілкування обмежився поясненням заявниці про те, що викрадені речі навряд чи буде знайдено, тому можна написати заяву про втрату документів, на шо ОСОБА_4 погодилась.

На думку відповідача-1 під час складання матеріалів позивач неналежно виконав вимоги п. 6 розділу II Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 №1377, щодо прийняття заяви про вчинення пограбування громадянки, що в подальшому призвели до не інформування керівництва управління поліції та подальшого розгляду матеріалів про втрату документів відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Також службовим розслідуванням встановлено, що після складання матеріалів про втрату документів, зібрані матеріали позивачем було надано до чергової частини Солом'янського управління поліції. Отримавши матеріали про втрату документів, їх було передано помічнику чергового до подальшого внесення відомостей до бази «Факт» ІІПС «Армор». В подальшому, старший сержант поліції Бойчун С.В., вніс інформацію до бази «Факт» ЄО №194 кваліфікацію «Втрата документів, печаток».

Після втручання керівництва ГУНП в м.Києві за фактом вчинення пограбування громадянки слідчим відділом Солом'янського управління поліції 12.01.2016 року внесені відомості до ЄРДР №12016100090000313 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Наказом МВС України №1377 від 06 листопада 2015 року затверджено Інструкцію про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, якою зокрема визначено, що джерелом інформації про вчинені кримінальні правопорушення та інші події є:

1) повідомлення осіб, які надходять до органу поліції або особи, уповноваженої здійснювати досудове розслідування (далі - слідчий);

2) самостійно виявлені слідчим або іншою посадовою особою органу поліції з будь-якого джерела обставини кримінальних правопорушень;

3) повідомлення осіб, які затримали підозрювану особу на місці вчинення кримінального правопорушення.

Положеннями пункту 6 розділу ІІ Інструкції встановлено, що заяви або повідомлення фізичних або юридичних осіб про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію можуть бути усними або письмовими. Усні заяви про вчинення кримінального правопорушення заносяться до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується, форма якого наведена в додатку 3 до цієї Інструкції, який підписують заявник та посадова особа, яка прийняла заяву.

Відповідно до п.2.8 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої наказом МВС України від 14.08.2012 року №700, співробітник оперативного підрозділу: здійснює поквартирний чи подвірний обхід з метою виявлення свідків учиненого кримінального правопорушення, збирання відомостей, що можуть бути використані як докази; установлює час, місце і обставини вчинення кримінального правопорушення; кількість причетних до його вчинення осіб, їх прикмети; наявність у них зброї, транспортних засобів, слідів на одязі чи тілі, які могли залишитися через опір потерпілих або при подоланні перешкод; індивідуальні ознаки викрадених речей; напрямок, в якому вони зникли, інші відомості, необхідні для встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення; негайно інформує слідчого про одержані дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та причетних до нього осіб для їх подальшої фіксації шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій; виконує письмові доручення слідчого про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Під час їх виконання користується повноваженнями слідчого.

Так, з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 02.01.2016 року о 01 год. 22 хв. вбачається, що громадянка ОСОБА_4 звернулась за фактом втрати документів, зокрема вказавши, що 01.01.2016 року оглянувши речі вона виявила втрату документів, а саме паспорту громадянина України, ідентифікаційний код на її ім'я. Також, потерпіла пояснила, що у неї було здійснено крадіжку, водночас після бесіди з працівником міліції та з власних міркувань, що вкрадене навряд чи буде знайдене, вона вирішила написати заяву про втрату документів та не фіксувати здійснену крадіжку, що зафіксовано старшим інспектором УАОЗОР ГУНП у м. Києві М.О. Крамаром в поясненні від 14.01.2016 року.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було допитано ОСОБА_4 як свідка, та яка повідомила, що ОСОБА_2 не змінював кваліфікацію її заяви до поліції та наголосила, що вона добровільно відмовилась писати заяву про крадіжку.

Так, імперативними приписами статті 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 12 частини 1 пункту 6 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися дисциплінарне стягнення, зокрема, звільнення з посади.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента країни і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відтак, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання поліцейським дисципліни шляхом недотримання конкретних актів законодавства та наказів і інших відомчих нормативно-правових актів.

Колегія суддів при розгляді даної апеляційної скарги звертає увагу на вимоги ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, якими серед іншого передбачено, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прийнята позивачем заява від ОСОБА_4 зареєстрована за її добровільною згодою як заява про втрату документів, а, отже, відсутні порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, у частині виконання своїх обов'язків, неухильного виконання вимог наказів, і п.2.8.2 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, та п.6 розділу ІІ Інструкції про порядок введення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події.

Колегія суддів не вбачає грубого порушення вимог закону ОСОБА_2 в тому, що під час бесіди з потерпілою було зазначено, що вкрадені речі навряд чи вдасться знайти, а тому щоб пришвидшити відновлення документів доцільно написати заяву про втрату документів. Крім того, вказані дії жодним чином не позбавили потерпілу права написати заяву про здійснення крадіжки, що нею не заперечувалось.

В той же час, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачами було застосовано до позивача крайній захід дисциплінарного впливу у вигляді звільнення. Водночас, відповідачами як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді справи не надано жодних доказів щодо аналізу заподіяної шкоди внаслідок цих обставин, не враховано попередню поведінку позивача, не доведено неможливості залишення позивача на службі в поліції, тощо.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає, що враховуючи дії позивача та їх наслідки, звільнення позивача у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення є неправомірним, а відтак накази ГУ НП у місті Києві від 26.01.2016 року №24 та від 10.02.2016 року №120 о/с в частинах, що стосуються ОСОБА_2 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи зазначені положення закону, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошового забезпечення за дні вимушеного прогулу у розмірі середньоденного заробітку позивача за кожен день вимушеного прогулу з розрахунку суми середньоденного заробітку без урахування відрахувань з нього податку з доходів фізичних осіб та соціального внеску.

Проте, під час апеляційного розгляду справи, до суду було надано довідку №9 від 16.02.2017, видану ДП «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про заробітну плату ОСОБА_2, та встановлено, що позивачу з 20.04.2016 по 24.01.2017 року було нараховано заробітну плату в розмірі 77797,43 грн. Вказана довідка визнається колегією суддів належним та суттєвим доказом, та є підставою для перерахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі -Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Отже, колегія суддів суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошового забезпечення за дні вимушеного прогулу, проте за період з 11.02.2016 по 19.04.2016, у розмірі середньоденного заробітку позивача за кожен день вимушеного прогулу з розрахунку суми середньоденного заробітку, без урахування відрахувань з нього податку з доходів фізичних осіб та соціального внеску.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у 2016 році: у січні - 19, у лютому - 21, у березні - 22; у квітні - 21.

За приписами абз.3 п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно п.п.5 і 8 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Згідно довідки ГУ НП у м. Києві від 30.03.2016 року №1366 грошове забезпечення за останні два повних місяця роботи позивача складає 11 500,00 грн.

Отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 287,50 грн. (11500/40 (19+21) робочих днів останніх двох місяців перебування позивача на службі).

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, проте в даному випадку, враховуючи працевлаштування позивача, та отримання заробітної плати з 20.04.2016 року, кількість днів вимушеного прогулу становить - з 11 лютого по 19 квітня 2016 року, тобто 48 робочих днів. Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу становить 13 800 грн. (287,50 х 48).

Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Жодних обгрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині звільнення позивача та доводили факт грубого порушення посадових обов'язків ОСОБА_2, апелянтом не наведено, а доказів такого не надано.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх дій, та при апеляційному розгляді справи не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлені обставини справи, що є підставою для часткового скасування оскаржуваної постанови.

Водночас, згідно з п.1 ч.1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене вище, оскаржувана постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016 року підлягає скасуванню в частині розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2, з визначенням перерахованої суми такого стягнення, з урахуванням довідки №9 від 16.02.2017, виданої ДП «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння».

Керуючись ст.ст. 41, 98, 160, 186, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016 року скасувати в частині визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абзац п'ятий резолютивної частини постанови викласти в такій редакції:

«Стягнути з Головного управління національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 13 800,00 (тринадцять тисяч вісімсот) грн.»

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді:

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Літвіна Н. М.