Постанова № 65458227, 22.03.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2017 року письмове провадження № 826/2761/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправним та скасування ППР

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (далі також - ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі також - ДПІ, відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення відповідача від 08.02.2016 № 0000261102.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що податкове-повідомлення рішення № 0000261102 від 08.02.2016 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, мотивуючи тим, що рішення є законним, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

23.06.2016 сторонами подано спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75 та ст.76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності подання розрахунків частини чистого прибутку за звітний податковий період : I квартал 2015 року, 9 місяців 2015 року державним підприємством «Об'єднана гірничо-хімічна компанія».

За результатами перевірки було складено акт від 04.02.2016 №319/26-58-11-02-36716128 камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток.

08.02.2016 податковим органом згідно з п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України та на підставі акта перевірки № 319/26-58-11-02-36716128 від 04.02.2016 встановлено порушення п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України у зв'язку з винесено податкове повідомлення-рішення № 0000261102, яким застосовано до Державного підприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» штрафні санкції у сумі 2040 грн.

Не погоджуючись з податковим-повідомленням рішенням № 0000261102 від 08.02.2016, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі також - Кодекс) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.п.75.1.1 п.75.1 ст. 75 Кодексу камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального..

Відповідно до п.76.1, п. 76.2 ст. 76 Кодексу камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Пунктом 86.2 ст.86 Кодексу визначено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Під час камеральних перевірок аналізуються розбіжності, виявлені за результатами електронної обробки (звірки) податкової звітності з податку на додану вартість та обробки даних Єдиного реєстру податкових накладних, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, зокрема:

1) розбіжності при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість:

арифметико-логічні помилки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість (додатків);

даних податкової декларації з податку на додану вартість та додатками до неї;

2) розбіжності між даними податкової декларації з податку на додану вартість та реєстром виданих та отриманих податкових накладних;

3) розбіжності між даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та даними митних органів;

4) розбіжності між даними реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Єдиного реєстру податкових накладних;

5) розбіжності між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом контрагентів (по заниженню податкових зобов'язань; по завищенню податкового кредиту) за даними розшифровок;

6) розбіжності за результатами співставлення даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних контрагентів (у виданих податкових накладних; в отриманих податкових накладних);

7) розбіжності за результатами обробки даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідне роз'яснення надано в листі ДПА України від 23.03.2011 № 8073/7/16-1617.

Отже, з аналізу наведеного, суд приходить до висновку, що під час проведення камеральної перевірки досліджується податкова звітність платника податку та дані автоматизованих систем та реєстрів податкового органу, перевірка проводиться у приміщенні такого податкового органу без виклику платника, за висновками перевірки контролюючий орган може встановити порушення вимог податкового законодавства, про що складається акт перевірки.

Положеннями п. 86.7 Кодексу визначено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Згідно з п. 86.8. Кодексу податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач склав акт 04 лютого 2016 року, податкове повідомлення-рішення 08 лютого 2016 року, направив позивачу акт та податкове повідомлення-рішення одним листом 09 лютого 2016 року.

Таким чином, відповідачем порушено порядок документального оформлення результатів камеральної перевірки позивача, внаслідок чого: по-перше, позбавлено позивача права надати свої заперечення на акт, по-друге, порушено строки та порядок направлення позивачу рішення, відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.29 Бюджетного кодексу України до доходів Державного бюджету України належить, зокрема, частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід) нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом (п.8.2 ст.8 Кодексу).

Перелік загальнодержавних податків та зборів визначено ст.9 Кодексу.

З огляду на наведене, відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними підприємствами та їх об'єднаннями за своєю правовою природою є платежем, який в обов'язковому порядку підлягає сплаті до бюджету, однак не є податковим (грошовим) зобов'язанням.

Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.01.2011 № 138.

Відповідно до п.3 Порядку частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємств.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Пунктом 137.4 Кодексу в редакції, що діяла до 01.01.2016, було визначено, що податковим звітним періодом з метою оподаткування податку на прибуток є календарний рік.

Також відповідно до п.1.1 Статуту підприємство позивача належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яке є його уповноваженим органом управління. Згідно п.4.4 Статуту позивач виконує обов'язки в порядку, встановленому законодавством та уповноваженим органом управління.

Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, як уповноваженим органом управління позивача, було погоджено наказ позивача «Про організацію бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві» №37 від 26 і рудня 2014 року.

Відповідно до п. 2.2.5 зазначеного наказу №37 нарахування частини чистого прибутку має здійснюватися позивачем за підсумками звітного року після відображення у бухгалтерському обліку витрат і податку на прибуток та виведення остаточного фінансового результату.

Окрім того, як зазначає позивач у письмових поясненнях у зв'язку з несплатою позивачем частини чистого прибутку відповідачем було винесено податкову вимогу та рішення про опис майна позивача у податкову заставу. Позивачем було в адміністративному порядку оскаржено зазначені вимогу та рішення в зв'язку з тим, що частина чистого прибутку (доходу) не є податковим зобов'язанням та не може стягуватися в порядку, передбаченому Податковим кодексом України, в тому числі щодо неї не може формуватися податкова вимога, застосовуватися податкова застава, а відтак і виноситися рішення про опис майна у податкову заставу в порядку, передбаченому ним Кодексом. Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 29 квітня 2016 року №10083/10/26-15-17-02-16 Головного управління ДФС у м. Києва скарги позивача було задоволено. Рішенням від 29 квітня 2016 року було встановлено, що розрахунок частини чистого прибутку було подано позивачем 29 лютого 2016 року на виконання вимог законодавства, що є ще одним підтвердженням того, що в період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року позивач не повинен був подавати такий розрахунок щоквартально. Крім того, зміст наведеного рішення від 29 квітня 2016 року ще раз підтверджує, що до частини чистого прибутку не можуть застосовуватися положення Податкового кодексу України, а відтак застосування порядку примусового стягнення або накладення штрафних санкцій відповідно до Кодексу є порушенням чинного законодавства України.

Також суд вважає за необхідне зазначити, до 01.01.2016 ст. 120 Податкового Кодексу України також включала в себе п. 1201.3, який був виключений згідно Закону України від 24.12.2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році».

Відповідно до п. 1201.3 Податкового Кодексу України (в редакції від 20.09.2015) порядок застосування штрафних санкцій, передбачених цією статтею, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Таким органом є Міністерство фінансів України, яке до 01.01.2016 не затвердило вказаний порядок, що відповідачем не заперечується.

Оскільки Законом України №909-VIII виключено необхідність застосування контролюючими органами Порядку застосування штрафних санкцій, як наслідок з 01.01.2016 останні мають повноваження застосовувати та нараховувати штрафні санкції, передбачені п. 1201.1 Податкового Кодексу України без застосування Порядку.

Частина 1 ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп частину першу ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки порушення мали місце у 2015 році, таким чином застосування ДПІ норм законодавства, які вступили в дію з 01.01.2016 року є неправомірним, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.02.2016 № 0000261102.

Судові витрати в сумі 1378,00 грн. присудити на користь Державного підприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій