Постанова № 65456290, 15.03.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року № 810/2359/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

27 липня 2016 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 5 лютого 2016 р. № 47 о/с, поновлення на службі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ відповідачем винесено протиправно, оскільки позивача було звільнено зі служби на підставі його рапорту про звільнення за власним бажанням, який ним фактично було написано 9 лютого 2016 р., та який його примусили датувати 5 лютого 2016 р. При цьому, відповідач відмовився врахувати наявність заяви від 9 лютого 2016 р. про звільнення за станом здоров'я у зв'язку з хворобою, отриманою під час проходження служби, та рапорта про відкликання двох попередніх рапортів. Зазначив, що наказ від 5 лютого 2016 р. № 47 о/с відповідачем було видано у період перебування позивача на лікарняному, а отже, він підлягає скасуванню (т. 1 а.с. 2-7).

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що оскаржуваний наказ видано на підставі п.п. 7 п. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) (звільнення за власним бажанням). Зазначив, що позивача звільнено за власним бажанням та на підставі єдиного поданого ним рапорту від 5 лютого 2016 р. Стверджував, що 8 лютого 2016 р. позивач прибув до відповідача для ознайомлення з результатами атестування апеляційної комісії та рапортом повідомив, що з 25 січня 2016 р. перебував на стаціонарному лікуванні, однак листів про тимчасову непрацездатність не надав (т. 1 а.с. 61-64).

9 березня 2017 р. позивач подав до суду письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке.

Позивач з 1 серпня 1997 р. проходив службу в органах внутрішніх справ України в Київській області, а з 7 листопада 2015 р. - у відповідача, що підтверджується послужним списком позивача та копією трудової книжки (т. 1 а.с. 12-13, 67-78).

Наказом відповідача від 7 листопада 2015 р. № 1о/с "По особовому складу" відповідно до п. 9 та 12 Розділу ХІ Закону № 580-VIII позивача (М-2480204), позивача як прибулого з Міністерства внутрішніх справ України, було призначено на службу до поліції з присвоєнням спеціального звання лейтенанта поліції в порядку переатестування на посаду інспектора (т. 1 а.с. 143).

Наказом відповідача від 5 лютого 2016 р. № 47 о/с "По особовому складу" відповідно до п.п. 7 п. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII (за власним бажанням) позивача - старшого лейтенанта поліції, інспектора Рокитнянського відділу поліції звільнено зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) (далі - наказ № 47 о/с) (т. 1 а.с. 144).

У зв'язку з тим, що позивач вважає оскаржуваний наказ таким, що винесений протиправно, ним було подано даний позов до суду.

Спірні правовідносини врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом № 580-VIII.

Зокрема, порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника врегульовані ст. 38 КЗпП України.

Так, Законом № 580-VIII регулюються: правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно з вимогами п. 8, 9, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівникам міліції, які у визначеному цим Законом порядку прийняті на службу до поліції, наказами про призначення на відповідні посади одночасно присвоюються відповідні спеціальні звання поліції.

Таким чином, лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції.

Відповідно до вимог ст. 17 названого Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Як убачається зі ст. 60 Закону № 580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 56 названого Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.

Відповідно до вимог ст. 58 Закону № 580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Як убачається зі ст. 77 названого Закону, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв'язку із закінченням строку контракту;

2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;

11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Наявні матеріали справи свідчать про таке.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу № 47 о/с, судом встановлено таке.

Як вже зазначалося, наказом відповідача від 5 лютого 2016 р. № 47 о/с "По особовому складу" відповідно до п.п. 7 п. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII (за власним бажанням) позивача - старшого лейтенанта поліції, інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області звільнено зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) (т. 1 а.с. 144).

Трудову книжку та військовий квиток позивач отримав 23 червня 2016 р., що підтверджується розпискою позивача (т. 1 а.с. 141).

Підставою для винесення оскаржуваного наказу став рапорт позивача від 5 лютого 2016 р. (т. 1 а.с. 144).

Названий рапорт адресований начальнику відповідача Трояну В.А. та дійсно датований 5 лютого 2016 р.

Згідно з текстом названого рапорту позивач просить звільнити його з органів поліції за власним бажанням (т. 1 а.с. 123).

Проте, судом встановлено, що рапорт від 5 лютого 2016 р. позивачем фактично було складено та подано 9 лютого 2016 р., що підтверджується:

- поясненнями представника позивача;

- показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні 16 лютого 2017 р.;

- відсутністю вхідної реєстрації на рапорті від 5 лютого 2016 р.

Наведене свідчить, що фактично позивача було звільнено 5 лютого 2016 р. на підставі складеного та поданого ним особисто 9 лютого 2016 р. рапорту, який на вимогу відповідача позивачем був датований 5 лютого 2016 р.

За таких обставин суд вважає, встановленим, що резолюція на рапорті позивача від 5 лютого 2016 р. "ОСОБА_5, ОСОБА_6 До опрацювання" не могла бути вчинена 5 лютого 2016 р. та за своїм змістом не могла бути підставою для видання оскаржуваного наказу.

Крім того, судом враховано, що на рапорті позивача відсутня віза посадової особи відповідача "До наказу", а відповідачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження підстав та обставин для звільнення позивача 5 лютого 2016 р. без дотримання вимог ст. 38 КЗпП України.

До того ж судом встановлено, що позивач подав до відповідача заяву, датовану 9 лютого 2016 р., про внесення змін до наказу відповідача № 47 о/с, в якій просив внести зміни до названого наказу в частині підстави для звільнення: у зв'язку з наявністю хвороби, отриманої під час проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції (т. 1 а.с. 19).

Названа заява була отримана відповідачем 16 лютого 2016 р., що підтверджується вхідним штампом (вх. № С-171) (т. 1 а.с. 19).

Через рік 15 лютого 2017 р. начальник СКЗ Вишгородського ВП ГУНП в Київській області В.В. Бідюк доповідною запискою на ім'я начальника УКЗ відповідача Дубчака А.В. повідомив, що на розгляді управління кадрового забезпечення перебувала заява позивача про внесення змін до наказу № 47 о/с. Повідомлення він отримав після закінчення терміну розгляду даної заяви, та в усному порядку роз'яснив позивачу, що зміна статті звільнення неможлива, так як рапорт на звільнення був написаний ним власноруч, у зв'язку з чим його і було звільнено (т. 1 а.с. 243).

Наведене свідчить, що лише майже через рік та в усній формі позивач був повідомлений про розгляд його заяви від 9 лютого 2016 р. (вх. від 16 лютого 2016 р. № С-171).

Як вже зазначалося, судом встановлено, що позивач перебував:

- на амбулаторному лікуванні у період з 19 січня по 23 січня 2016 р., що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС (т. 1 а.с. 20);

- на стаціонарному лікуванні у період з 25 січня по 8 лютого 2016 р., що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС (т. 1 а.с. 21);

- на стаціонарному лікуванні у період з 10 по 22 лютого 2016 р., що підтверджується копією листка непрацездатності серія АГС № 844288 (т. 1 а.с. 22).

При вирішенні справи судом також враховано, що підстави розірвання трудового договору з власної ініціативи передбачені у ст. 38 КЗпП України.

Як убачається з названої норми, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з вимогами п. 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров"я України 9 квітня 2008 р. № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров"я (функцій організму людини), обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров"я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, а й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ч. 3 ст. 40, ч. 2 ст. 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності.

Наведене свідчить, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, встановленого КЗпП України, а саме, під час його перебування на лікарняному та без дотримання вимог ст. 38 КЗпП України.

При вирішенні справи судом не може бути взято до уваги посилання відповідача на відсутність у нього інформації щодо перебування позивача на лікарняному на дату його звільнення (відсутність лікарняних листів, тощо) як на підставу визнання оскаржуваного наказу правомірним, оскільки це спростовується рапортом позивача від 8 лютого 2016 р., в якому він повідомляв відповідача про те, що знаходився на лікуванні з 25 січня 2016 р. (т. 1 а.с. 18).

За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ № 47 о/с відповідачем винесено протиправно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині поновлення позивача на займаній посаді, судом встановлено таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначеної норми свідчить, що працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким також слід розуміти звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується протиправність звільнення позивача із служби в поліції, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині поновлення його на тій посаді та у тому органі, в якому він був протиправно звільнений, а саме: на посаді інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин (визнання наказу № 47 о/с протиправним та таким, що підлягає скасуванню) позовні вимоги в частині поновлення позивача на службі на посаді інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та допущення негайного виконання постанови суду в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 1 березня 2016 р. до дня поновлення на роботі, судом встановлено таке.

Відповідно до вимог ст. 235 Кодексу законів про працю України, в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 р. № 21-395а13 зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок).

Відповідно до вимог п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як убачається з п. 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 р. № 13 Пленум Верховного Суду України задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до вимог п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, як вже зазначалося, п. 8 Порядку передбачено, що середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Табель обліку робочого часу позивача відповідачем не вівся, що підтверджується листом від 7 березня 2017 р. № 1086/104/12 (т. 2 а.с. 4), а тому суд вважає, що позивач був на роботі повний місяць.

Тобто, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 266 грн 67 коп. (5600 +5600/42 (23 робочих дні у грудні 2015 р. + 19 робочих дні у січні 2016 р.).

Вимушений прогул позивача мав місце у період з 6 лютого 2016 р. по день постановлення даного судового рішення - 17 березня 2017 р.

Проте, як убачається з довідки відповідача, позивачу було виплачено повністю заробітну плату за лютий 2016 р., а тому позивач просить суд стягнути заробітну плату за період з 1 березня 2016 р. по 17 березня 2017 р.

Згідно з листом Мінсоцполітики України від 20 липня 2015 р. № 10846/0/14-15/13 у березні 2016 р. було 22 робочих дні, у квітні 2016 р. - 21 робочий день, у травні 2016 р. - 19 робочих днів, у червні 2016 р. - 20 робочих днів, у липні 2016 р. - 21 робочий день, у серпні 2016 р. - 22 робочих дні, у вересні 2016 р. - 22 робочих дні, у жовтні 2016 р. - 20 робочих днів, у листопаді 2016 р. - 22 робочих дні, у грудні 2016 р. - 22 робочих дні.

Згідно з листом Мінсоцполітики України від 5 серпня 2016 р. N 11535/0/14-16/13 у січні 2017 р. було 20 робочих днів, у лютому 2017 р. - 20 робочих днів, у період з 1 по 15 березня 2017 р. - 10 робочих днів.

Таким чином стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає за 263 робочих дні та складає 69 600 грн 87 коп. (261 (кількість робочих днів) * 266 грн 67 коп. (середньоденний заробіток)).

При цьому, стягнення заробітної плати в межах 1 місяця підлягає негайному виконанню.

При вирішенні справи суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що:

- на дату видання спірного наказу йому не було відомо про перебування позивача на лікарняному;

- не було законодавчих перепон для звільнення позивача 5 лютого 2016 р.;

оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 5 лютого 2016 р. № 47 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 за ст. 77, п. 1, п.п. 7 (за власним бажанням) з посади інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 березня 2016 р. по 15 березня 2017 р. у сумі 69 600 (шістдесят дев'ять тисяч шістсот) грн 87 коп.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції України в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Виноградова О.І.