Ухвала суду № 65446587, 22.03.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/53/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Казидуб О. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоЮвшина В. І.суддівПономаренка В. В., Фетісової Т. Л. при секретаріГаджієвій Ю. В.

представника позивача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року за позовом ОСОБА_7 до ПАТ "Укрсиббанк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору, додаткової угоди №1 до кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки недійсними, як такі, що вчинені під впливом обману,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору, додаткової угоди №1 до кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки недійсними, як такі , що вчинені під впливом обману, мотивуючи тим, що 17 вересня 2007 року між ОСОБА_7 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір.

Відповідно до п.1.1. - 1.3. кредитного договору, відповідач в порядку та на умовах визначених цим договором, взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_7, грошові кошти в сумі 36 000 доларів США строком з 17.09.2007 року до 14.09.2035 року, та сплати процентів у розмірі 11,3 %.

Також було укладено й іпотечний договір до кредитного договору № 64110 від 17 вересня 2007 року. Забезпеченням, згідно договору іпотеки виступає: двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: 18030, АДРЕСА_1.

17 вересня 2007 року для забезпечення виконання зобов'язання між банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки. Позивач стверджує, що у банка відсутня ліцензія на ведення валютних операції та невірно нараховувалися відсотки за користування кредитом. Вважає, що його було поставлено в несправедливі умови, так як додатковою угодою № 1 від 02 жовтня 2009 року до кредитного договору було змінено схему погашення кредиту на ануїтетну. Банк не сповістив позичальника про можливі валютні ризики (імперативну умову), не надав повної інформації що до сукупної вартості кредиту.

У зв'язку з чим просив суд визнати кредитний договір від 17 вересня 2007 року, іпотечний договір до кредитного договору № 64110 від 17 вересня 2007 року та договір поруки № 142285 від 17 вересня 2007 року - недійсними. Застосувати наслідки недійсності правочину. Стягнути з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 17 000 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 травня 2016 року було прийнято заяву про зменшення позовних вимог в якій позивач остаточно просив: визнати кредитний договір №11217192000 від 17 вересня 2007 року та додаткову угоду №1 до кредитного договору від 02 жовтня 2009 року, іпотечний договір до кредитного договору № 64110 від 17 вересня 2007 року та договір поруки № 142285 від 17 вересня 2007 року - недійсними, як такі, що вчинені під впливом обману.

Рішенням Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року ОСОБА_7 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права і просить скасувати рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким заявлені ним позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши сторону, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_8 до ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору, додаткової угоди №1 до кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки недійсними, як такі, що вчинені під впливом обману, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач свідомо погодився з усіма умовами кредитного договору та мав можливість протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від послуги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що 07 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 36 000 доларів США зі сплатою 11,3 % річних, з кінцевим терміном повернення 14 вересня 2035 року.

02 жовтня 2009 року між банком та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлену ануїтетний платіж в розмірі 333 доларів США, зі строком сплати другого числа кожного місяця.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки від 17.09.2007 року.

ОСОБА_7 умови договору не виконав і кошти із відповідними процентами не повернув, що призвело до виникнення заборгованості.

Рішенням Придніпровського районного суду Черкаської області від 13 січня 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користуванням кредитом та пені - задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_9 суму боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11217192000 від 17 вересня 2007 року в розмірі 34 949,33 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 13 135,59 грн.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 лютого 2016 року рішення Придніпровського суду Черкаської області від 13 січня 2016 року залишено без змін.

20 січня 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору, додаткової угоди №1 до кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки недійсними, як такі , що вчинені під впливом обману, мотивуючи тим, що порушено його права споживача, не надано у встановленому порядку всієї необхідної інформації про сукупну вартість кредиту та в кредитних договорах є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до положень статей 6, ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Певні особливості регулювання відносин за договорами про надання споживчого кредиту встановлено Законом України «Про захист прав споживачів».

Закріпивши на законодавчому рівні певний порядок і вимоги щодо укладення договорів, зокрема, і кредитних договорів, законодавець з метою захисту порушеного права учасників кредитних правовідносин визначив правові підстави визнання правочинів, в тому числі і кредитних договорів, недійсними у випадку недотримання вимог законодавства при їх укладенні.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 229 ЦК України встановлено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, а статтею 230 ЦК України - під впливом обману, і, виходячи з аналізу зазначених норм права, як обман, так і помилка, є самостійними підставами для визнання правочину недійсним.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до кредитного договору "Загальна вартість кредиту" та "Графік погашення кредиту", які підписані позивачем та містять повну інформація стосовно умов кредитування.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, зробленій ним в постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-1341цс15.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не досліджено надання кредиту в іноземній валюті, на що відповідач не мав відповідної ліцензії, також є безпідставними.

У постанові від 10 лютого 2016 року по справі № 6-1680 цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що якщо у кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов'язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

А в постанові від 21 грудня 2016 року № 6-1672цс16 Верховний Суд України визначив, що відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З заяви про надання іпотечного кредиту від 06.09.2007 року, що підписаний ОСОБА_7, як позичальником, та ОСОБА_9 - його дружиною, вбачається, що вони просили отримати кредит саме в валюті долари США в сумі 36 000. Банк виконав перед позичальником взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, оскільки відповідно до меморіально ордеру № НОМЕР_1 від 17.09.2007 року банком було перераховано на рахунок ОСОБА_7 181 800 грн. (що складає 36 000 дол. США).

Відповідно до заяви про видачу готівки № 75 від 17.09.2007 року було видано з поточного рахунку фізичної особи № 26207144581500 ОСОБА_7 згідно кредитного договору 36 000 дол. США, що еквівалентні 181 800 грн.

В матеріалах справи наявні докази на право здійснювати банківські операції в тому числі й з іноземною валютою.

Крім того, в рішенні Придніпровського районного суду від 13 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користуванням кредитом та пені та ухвалі апеляційного суду Черкаської області від 25 лютого 2016 року при розгляді апеляційної скарги представника ОСОБА_7, ОСОБА_6, на рішення Придніпровського районного суду від 13 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користуванням кредитом та пені вже перевірялось правові підстави правильності надання кредиту ОСОБА_7 в іноземній валюті і встановлено правильність надання кредиту в іноземній валюті ОСОБА_7 Зазначені судові рішення перебувають в законній силі ( а.с. 98-105 том 1).

Також є безпідставними доводи апелянта про те, що додатковою угодою № 1 від 02.10.2009 року та перехід на ануїтетний платеж було порушено права позичальника, позивача по справі, так як заявою від 25.09.2009 року ОСОБА_7 особисто просив Банк змінити графік погашення кредиту на ануїтетний.

Додатковою угодою № 1 від 02.10.2009 року сторони також погодили розмір ануїтетного платежу.

Рішенням Придніпровського районного суду від 13.01.2016 року, що ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25.02.2016 року було залишено без змін, стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 солідарно суму боргу за кредитним договором № 11217192000 від 17.09.2007 року - 34 949,33 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі - 13 135,59 грн.

При ухваленні даних рішень судом було вставлено, що позичальник перестав виконувати свої зобов'язання та також було перевірено правомірність надання кредиту в іноземній валюті.

Таким чином, посилання ОСОБА_7 на ті обставини, що умовами кредитного договору було порушені його права, як споживача є безпідставними.

Тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивачем не надано суду доказів про те, що він при укладенні оспорюваних договорів та додаткової угоди діяв не на свій розсуд та не за власним бажанням а також що був порушений порядок надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

. Факт отримання позивачем грошових коштів не заперечувався.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст.60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі на те, що банк надав споживчий кредит на несправедливих умовах, є безпідставним та не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях. При розгляді даного спору судом першої інстанції були враховані висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Інші доводи апеляційної скарги також перевірені судом апеляційної інстанції та є безпідставними.

Керуючись статтями 209, 303, 307, 308, 315 ЦПК України колегія суддів судової палати,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року - відхилити, а рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів, починаючи з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :